Що це? Шукають! І плаче кошик серед трав – нема мелодій.

- ЩО ЦЕ? - А на сцені – «Горе від ума» і нові пролетарські артисти вибудовують фізкультурні гірки, марширують маршем, викрикують агітки. Вражений цим дійством Кіса Вороб'янінов, вихований на класичних зразках високого мистецтва, повернув голову до Остапа Ібрагімовича , і перепитав у нього: "Що це?".

Остап Бендер, глянувши на набрякле обличчя Кіси зі сповзлим моноклем, відповів:

- ВОНИ ШУКАЮТЬ!

Я наскоком переглянув три звичайних, орієнтованих на пересічного глядача, камерні вистави у містах Кропивницький, Київ та Івано-Франківськ.

Відразу хочу попередити читача, що пишу на зовсім не релевантну мені тему. Я в темі театру «не шарю»  взагалі нічого. І тому це, швидше, просто думки з приводу, ніж рецензія. Питання, а не відповіді. Радше спостереження і враження від побаченого, ніж аналіз чи експертні знання.

Двоє юнаків в Івано-Франківську (років їм так по 17) сидять поруч і дивляться виставу  «Убити Кароля». І тут чую:

- Що це?

- Не знаю, але вони щось шукають!

Дві гречні пані в Кропивницькому (років так двічі по 17) пильно глядять на сцену і намагаються зрозуміти «Жіночу логіку».

- Що це?

- Шукають! – відповіла їй подруга.

Позаду мене в Києві в театрі на Подолі сидить ціла делегація (років так тричі по 17) і уважно ревізує «Ревізію-Шмавізію. Й знову це збентежене:

- Що це?

І знову це - знайоме коротке і вичерпне слово у відповідь:

- ШУКАЮТЬ!

Що шукає  «виставами на відстані руки» український театр? 

Що це: модерністські пошуки психологізму і драматизму, чи  іронічна увага пост-модернізму до всього незвичного,  маргінального?

А може щось ще новіше десь між чи поза пошуками?

 А може те саме, як іноді, коли переглядаєш виставу,і бачиш такі ж пролетарські, як і колись, "агітки", які  дати нового не можуть, а дають лише "горе розуму", показуючи свою внутрішню порожнечу і нікчемність (якщо не сказати більше ... частенько показуючи своїм дійством перекручену, хвору підсвідомість режисерів)?

Які ж нові виклики й питання ставить перед театром час і глядач? 

Шукають і в київському Театрі на Подолі теж.

РЕВІЗІЯ-ШМАВІЗІЯ (а це була й моя своєрідна глядацька «ревізія»)  у постановці заслуженого артиста України Ігора Славінського за оповіданням Анатолія Крима «Берл, Берта і інші» відкриває закулісні таємниці радянської філармонії.

Забігаючи вперед, варто відмітити, що цявистава, хоч і ілюстрація оповідання, але з тих, котрі потрібно бачити лише в театрі, щоб  відчути ту особливу магічну ауру від безпосереднього споглядання акторської майстерності. Вона різко відрізняється від того, що можна побачити у своїй уяві, просто читаючи оповідання.

Ну й ця піраміда з концертних крісел з алебастровими бюстами як пам’ятник акторської слави. Полюбляє режисер всілякі «лего» з крісел виробляти. Вразило …

Моня помер, скромний і водночас улюблений всіма актор. Чоловік головбуха Берти теж вже давно відійшов в інший світ, і вона у снах й далі спілкується з ним. Але контакт перервався. Стривожена Берта (заслужена артистка України Тамара Плашенко) вирішує послати чоловіку листа на той світ і пише його в блокноті з усією «чорною» бухгалтерією та передає з мерцем Монею. Так блокнот з листом і всіма потайними записами потрапляє в труну. А вранці Берл (заслужений артист України Сергій Бойко) повідомляє про ревізію. Без блокнота, ревізія обіцяє бути фатальною. Берта вночі йде на цвинтар і тут як прояв вічної любові її чоловік «диктує з небес» всі необхідні цифри. Ревізії минають, а любов вічна.

Так, цю виставу треба таки дивитися лише в театрі. У записах вона втрачає ту невловиму магію акторської гри, втрачає той запах, який переносить глядача у творимий ірреальний світ, долаючи бар’єри між акторами і глядачем. Хоча до кінця зруйнувати «четверту стіну» між виставою і глядачем Театр на Подолі у цій виставі не наважився. 

І окремо враження про нову будівлю театру. Втілений задум архітектора геніальний. Біда лиш в тому, що надсучасний. Але це біда всіх київських архітекторів: їх не розуміють кияни, а через роки гордяться ними. Згадаймо хоча б «Будинок з Химерами» Владислава Городецького.

Така вже київська «Жіноча логіка», яку мав честь побачити на лаштунках іншого театру. Театр Кропивницького у Кропивницькомуby default приречений стати театральною столицею країни. Сказати просто, що театр «крутезний», це нічого не сказати: видно, що будівля щойно після капітального ремонту. І роблено з шиком. А на сцені під мистецьким мікроскопом  ЖІНОЧА ЛОГІКА. І знову – оповідання Анатолія Крима у постановці того ж таки Ігора Славінського. Столичні у столиці. Актори, правда, були місцеві.

«У центрі сценічного мікрокосму дві жінки – дві жіночі логіки. Перша –  типовий екстрасенс із розвороту вуличної газетки Королева Марго (заслужена артистка України Вікторія Майстренко), інша – інтелігенточка місцевого розливу бібліотекар Надя (заслужена артистка України Галина Романюк) з повадками манірної міщанки. Незважаючи на те, що Господь кожній тварі назначив по парі, доля не завжди справедлива. Тому бібліотекарка Надя очолила любовний трикутник, а Королева Марго лишилася сам на сам з черепом, ящиком шампанського і «навороченими» сусідами, яким винна 100 тисяч доларів. Начебто нічого екстравагантного – тема любовного трикутника не нова .  Але тут в першу чергу зацікавлює тонка гра смислів у тексті, гра актрис і подача образів режисером», - зазначають місцеві критики вистави.

Шкода, але, окрім дійсно тонкої гри смислів у тексті, гри актрис і подачі образів режисером у добре змайстрованій за Станіславським, виставі-ілюстрації однойменного оповідання того ж таки Анатолія Крима,  нового побачити не зумів. Хоча знову фіглі-міглі із стільців. Цього разу вони перетворювалися у надмогильні плити.

І знову спроба зрушити «четверту стіну»: в котромусь з моментів вистави Марго звертається прямо до глядача як до астральних істот. І в кінці риторичне глядачу питання:

- То в чому ж суть тієї  жіночої логіки?

А ледь незабув. Вразило своєрідне використання у виставі вірша Ліни Костенко як замовляння від алкоголізму:

Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! – та сама. Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген, килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій. І плаче кошик серед трав – нема мелодій.

Що шукають? Мабуть, шукають таки оте від  Кропивницького, «одухотворене надією на самостійний український театр, відрубний від московського, з яким до того часу він був механічно сполучений».  Тим часом «плаче кошик серед трав» – нема нових реальностей. І однак хочу ще раз навідатися у цей театр. Щось у ньому є.

А тим часом насуваються часи не тільки нових реальностей, нової свідомості, а й нової філософії, втіленої й на лаштунках театру теж.

Ще в далекому 1998 році в «Плеромі» (був такий журнал) наш  івано-франківський письменник Володимир Єшкілєв, разом з Юрієм Андруховичем та Олегом Гуцуляком, в контексті пошуку альтернативи пост-модернізму у мистецтві запитував як створювати вигаданий художником світ реальним для інших, а не просто «світом у світі». І запропонував метод «нюансованої деміургії» (треба буде розпитати його про те, як це) за допомогою якого, здавалося б, нереальні (і мабуть, віртуальні теж) світи вживляються в реальність і змінюють її.

Ця ідея, народжена за 12 років до «Notes of Metamodernism» Вермюллера і Аккера,  стала свого роду предтечею культури мета-модернізму, живим носієм котрої все зриміше стає, народжене у 2000-х роках, нове цифрове покоління Z.

У камерній виставі «УБИТИ КАРОЛЯ» в Івано-Франківську, Андрій Кирильчук спробував вийти поза межі вигаданих світів і запустити між двома синтезованими ним світами поступальний рух маятника.  І в даному контексті  - це мета-модернізм.

Убити Кароля, за сюжетом п'єси Станіслава Мрожека, привів свого діда онук на прийом до лікаря-окуліста (Андрій Мельник). Старому потрібні окуляри, щоб він нарешті зміг впізнати цього Кароля і застрелити його. Хто він і що накоїв - абсолютно незрозуміло. Але ясно одне: рушниця вже двадцять років як заряджена, і «дідусь буде стріляти». Лікар проводить стандартну діагностику. Тут з'ясовується, що пацієнт не знає букв. Онук (Віктор Абрам’юк) наполягає на тому, щоб доктор віддав свої окуляри. І ось дідусь (Іванна Сірко), надівши їх, впізнає Кароля в ... окулісті! Відповідно його й потрібно застрелити. Лунає постріл, і відвідувачі з почуттям виконаного обов'язку залишають кабінет, а глядачі - зал.

Андрій Кирильчук змінює сюжет п’єси: скеровує постріл в зовсім іншу людину – у випадкового  пацієнта доктора, який би й так помер.  Наказує невинну людину, котра, як виявилося в сюжеті вистави, була ще й  ангелом. І Мрожекова куля летить поза межі реального. І цією, вже Кирильчуковою, кулею режисер влучно стріляє  в культуру ще не зовсім народженого мета-модернізму. А що там далі поза межами позамежжя, - ніби запитує режисер своєю виставою. І тут же дає відповідь словами Вирипаєвих «Снів»: найкрасивіше те, що ще не народжене. Вау, це було мегакруто!

Щойно ці снайпери-переростки пішли, як лунає дзвінок … від Кароля (Овва, що там за горизонтом вистави?). «На холодне хукають, на гаряче – дмухають, а на каролів – плюють», - під завісу повчає Ангел (Андрій Батир). Невже просто плюнуть і все?

У режисерському задумі постановки багато іронії, гротеску, навіть буфонади. Відчувалося, що режисер намагався переглянути цю історію і відкинув її лінійність, визначеність та завершеність. Надав спектаклю множинності смислів, ввівши «соковитими» плямами уривки з п’єси ультрамодного нині драматурга і режисера Івана Вирипаєва «Сни».

І вийшло дійсно по сучасному, ніби відкриваєш два вікна на моніторі комп’ютера: дуже тонкі й вишукані мізансцени, де нічого лишнього і все повинно «вистрілювати», де є намагання створити хвилю, на котрій би сміхом і сльозами «то виринав то потопав» би оголений глядацький нерв. 

Така постановка вимагає величезної акторської майстерності, енергетики.

Однак експеримент з молодими недосвіченими акторами, ще, по-суті, студентами, які здавалося б ще не встигли «нахапалитися» акторських штампів, мушу визнати не вдався. Нахапалися. Прикро, що таку постановку завалили.

Пригадалося від Товстоногова, який писав, що «режисерський задум – це «змова» одинаково думаючих людей, це те, чим потрібно заразити, захопити актора, зробити його співучасником до такої степені, щоб він цей задум вважав своїм».

У пошуках нових «мелодій» для театру, я переглянув кілька звичайних, орієнтованих на пересічного глядача камерних вистав на вісті 2016-17 років. Вистав на відстані руки.  Так, звісно, що театр - не газета і не інформаційне агентство і тому реагує або із затримкою, або з випередженням. 

Але театр й не є кіно.  На «закуску» цитата від Івана Вирипаєва (того, що «Сни» написав): «Взагалі я думаю, що мистецтво - річ виконавська. У нас 100 років практикується система Станіславського. Ця система - прекрасна, але мені здається, її на якомусь етапі неправильно зрозуміли. Подумали, що це така четверта стіна, де люди намагаються переконати інших людей в тому, що є якась реальність, що вони, наприклад, в квартирі знаходяться: «Якщо я дуже сильно буду вірити в це, то і глядач повірить». Але це так не працює»

Цілком згоден з Іваном і цілком серйозно думаю, що прогрес театру у способах комунікації з залом.

А тим часом у театрі стоїть стіна – четверта стіна - між глядачем і актором, виставою й життям.

 А у людини може бути лише те, що вона створила сама. І, гадаю, сучасний український театр покликаний зруйнувати цю стіну і разом з глядачем зайнятися цією творчістю, творенням душі, образу, існування з пустоти, творенням смислу. Глядач, котрий стає діячем, з котрим творять «змову» одинаково думаючих людей до такої степені, щоб він цей задум вважав своїм.

І тоді порожній бамбук стає флейтою, і звучать мелодії нового смислу, або й взагалі смислу. А поки… «плаче кошик серед трав – нема мелодій».

 


16.01.2017 Радислав Петрів 1493 0
10.05.2022
Тетяна Дармограй

Чимало українців, які наразі у відносній безпеці, відчувають провину, що можуть жити звичним життям. Зокрема, у них нерідко виникає так званий «синдром вцілілого».

919
28.04.2022
Тетяна Дармограй

Фіртка поспілкувалась з психологинею Оленою Коструб про те, як упоратися з втратою близької людини, як підтримати того, хто переживає втрату та чого робити не потрібно.    

1906
19.04.2022
Алла Павлуцька

Що таке війна для психіки, як уникнути конфліктів у команді, якщо ти волонтер? Як волонтерити, щоб не вигоріти передчасно? Як говорити з дітьми про війну та заспокоювати їх? Вправи, які допоможуть під час паніки в укритті та вдома, про синдром “провини вцілілого” та інша корисна інформація від психологині та коуч-менторки.

2773
15.04.2022
Уляна Мокринчук

Фіртка продовжує публікувати історії людей, які особисто пережили жахіття війни та переїхали з місць, які постраждали від воєнних дій, на Івано-Франківщину або перебувають тут транзитом.

3403
08.04.2022
о. Володимир Лукашевський

Війна торкається абсолютно кожного. З чим найчастіше сьогодні люди звертаються до лікаря та як побороти відчуття неспокою, говоримо з терапевтом Клініки св. Луки Лілією Федунців.

3638
07.04.2022
Мар’яна Цимбалюк

Голова Івано-Франківського обласного відділення Асоціації фахівців з нерухомості України розповів про те, що відбувалося з орендою житла на початку війни, чи стабілізувалися ціни, настільки комерційна нерухомість виросла в ціні у зв'язку з релокацією бізнесу і що слід очікувати на ринку нерухомості Прикарпаття найближчим часом.

6798 1

24 лютого Росія оголосила про початок так званої «спеціальної військової операції» в Україні. Кожній розважливій людині зрозуміло, що те, що відбувається в Україні, є повномасштабною війною. Однак, це не класична конвенційна війна (масові звірячі злочини проти мирного населення це підтверджують), в якій збройні сили однієї держави у відкритій конфронтації за нормами міжнародного права протистоять військовим силам іншої.

3824

Сьогодні кожен українець незалежно від своїх політичних, релігійних чи інших поглядів є солдатом української армії, що захищає свою країну від російсько-білоруських окупантів.

5636

Російський ліберал не може відчувати емпатію до українського народу, до його трагедії. Для нього душевні терзання російського мародера і вбивці куди важливіші і, головне, ближчі. Це таке осмислення власної нікчемності.

6746 1

Раз на рік Президент США звертається до країни з трибуни у Конгресі. State of the Union. Своєрідний звіт про стан речей в країні. Перші 20 хв (з 60) були про Україну. Овації стоячи кожну хвилину. Майже всі з українськими прапорцями.  

7595
18.04.2022

Аби уникнути харчових отруєнь чи гострих кишкових інфекцій, спеціалісти Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області рекомендують дотримуватись основних правил.

2425
28.03.2022

Вже незабаром в Івано-Франківську запрацюють анонсовані владою соціальні ринки. Тут всі охочі зможуть придбати продукти за нижчою, аніж у магазинах, ціною.

4689
25.03.2022

Харчуватися тут можуть як евакуйовані українці, так і місцеві мешканці громади.

5083
09.05.2022

Кожен охочий мав змогу доєднатися до молитви через трансляцію на інтернет-ресурсах Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ та Архікатедрального собору.  

442
04.05.2022

Розмова між предстоятелями церков відбулась через відеозв'язок Zoom і тривала близько 40 хвилин. Патріарх Кирило під час розмови з протягом 20 хвилин, "читаючи з папірця", намагався переконати Папу Римського в доцільності війни росії проти України. 

911
25.04.2022

Православні християни вшановують пам'ять преподобного Василя Сповідника, єпископа Парійського. Наші пращури у молитвах до святого просили про надання сили та хоробрості, а також про позбавлення від хвороб. Що не можна і що  слід робити в цей день.

1781
07.04.2022

Християни східного обряду 7 квітня відзначають Благовіщення Пресвятої Богородиці – третє за значенням свято після Різдва та Великодня. Згідно віруваннями цього дня Діві Марії явився Архангел Гавриїл, який повідомив її про те, що вона стане матір'ю Ісуса Христа.  

3365
08.05.2022

Схиляємось перед матерями та батьками, які виростили мужніх патріотів, перед дітьми, які втратили батьків...

886
25.04.2022

У Франції офіційно оголосили переможця президентських виборів, другий тур яких відбувся у неділю 24 квітня.

1748
07.04.2022

Нагадаємо, що попри те, що ЗСУ фіксують численні обстріли українських земель, що ведуться з території Білорусії; дислокацію на білоруських землях російських окупантів, котрі вбивають, гвалтують та грабують цивільне населення в Україні Лукашенко цинічно заявляє, що Білорусь не є учасником війни.  

3658
05.04.2022

Метою законопроєкту є встановлення кримінальної відповідальності за пропаганду символіки військової агресії рф проти України та за порушення законів і звичаїв війни в частині використання військовими формуваннями держави-агресора цивільного населення окупованих територій в якості «живого щита».

3848 9
20.03.2022

За словами Володимира Зеленського, РНБО прийняла рішення призупинити будь-яку діяльність на території України низки партій, які мають зв’язки з росією.

5413