Основне фото: Alexey Furman/Getty Images
Станом на 29 квітня Управління Верховного комісара ООН з прав людини зафіксувало щонайменше 2 899 загиблих та 3 235 поранених серед цивільного населення України внаслідок повномасштабного російського вторгнення.
Йдеться лише про підтверджені випадки, реальна кількість куди більша. Фактичні цифри значно вищі, оскільки отримання інформації з деяких місць, де тривають інтенсивні бойові дії, затримується, а багато звітів усе ще очікують на підтвердження. Це стосується, наприклад, Маріуполя, Волновахи, Рубіжного, Сєвєродонецька та Ізюма.
В інтерв’ю CNN 16 квітня президент України Володимир Зеленський заявив, що з початку російської агресії від 2 500 до 3 000 військовослужбовців загинули. Також ще приблизно десять тисяч українських захисників поранені. Президент додав, що складно спрогнозувати, яка кількість виживе.
Російська агресія завдала чимало болю українцям. Ворог несе біду та залишає спустошення. Російсько-українська війна триває віками, вона була постійно, але кожного разу набирала різних форм.
Минає 65 день від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну та понад вісім років від початку війни на Донбасі. Сьогодні знову маємо намагання російських імперіалістів стерти історію українського народу та українську націю. Вже понад три століття північний сусід не може змиритись із незалежністю України. Окупанти втопили в крові УНР та ЗУНР, так само прагнуть позбавити українців власної держави і сьогодні.
Україна платить за перемогу дуже високу ціну. Триває війна, яка не лише руйнує інфраструктуру та залишає за собою болісні сліди, а й забирає найрідніших людей. Українці відбудують країну, але, на жаль, не зможуть повернути тих, хто загинув, захищаючи її незалежність та цілісність, або від рук окупантів.
У часи війни важливо вшанувати померлих, оплакати їх та зберегти у пам'яті. Пам’ять про близьку людину житиме вічно, а тому потрібно вміти залікувати рани, навчившись жити з цим болем.
Журналістка Фіртки поспілкувалась з психологинею Оленою Коструб про те, як упоратися з втратою близької людини, як підтримати того, хто переживає втрату та чого робити не потрібно.
)/war.png)
Так, психологиня наголошує, що проживання горя залежить від того, як саме загинула людина: у ході бойових дій, на окупованій території, від бомбардування чи через тортури… А, може, зникла безвісти.
Також, пояснює фахівчиня, важливим фактором є те, чи бачили родичі тіло загиблого та чи провели ритуал прощання. Найскладніший випадок — це зниклі безвісти. Адже, якщо є зафіксований факт смерті, то процес сумування проходить через визначені стадії: заперечення, гнів, торг, депресія та прийняття.
Довідково: існує теорія п’яти стадій проживання горя, класифікацію яких розробила психологиня Елізабет Кюблер-Росс. Згідно з дослідженням психологині, перша стадія проживання горя — заперечення. Тобто, людина дізнається про смерть близького — й відчуває шок та не вірить в те, що трапилось.
Наступний спосіб психіки захиститись — гнів. Людина злиться й обурюється, бо не може щось змінити. Вона може гніватись на будь-кого: на інших людей, на Бога, на померлого. Третя стадія — компроміс. Людина намагається домовитись зі світом, аби змінити невідворотність смерті.
Четверта — депресія. Розуміння того, що людини вже немає, а разом з нею зник і сенс життя. П’ята стадія — прийняття. Вона передбачає відновлення й пошук способів, як жити далі.
Зазначимо, що психологи виділяють індивідуальний підхід до переживання втрати — і ці стадії можуть бути в різній послідовності.
Крім того, потрібно враховувати, що хтось одну зі стадій проживає довше, а дехто — швидше. Буває й так, що людина повертається до тієї стадії, яку вже начебто пройшла.
Олена Коструб стверджує, що під час мирних часів проходження цих стадій може тривати від одного до трьох років.
Для їх регулювання та певного полегшення існують культурні ритуали: ритуал поховання, молебні, поминки, співчуття близьких, сусідів та знайомих, носіння чорних елементів одягу тощо.
Під час війни, на жаль, неможливо повною мірою пройти ці процеси й вони відкладаються на потім. Це сприяє «застряганню» на якійсь із фаз горювання.
Доволі часто на фазі заперечення — людина або поводиться так, ніби нічого не сталося, або вважає, що загиблий все ще тут, з нею. Під час цієї фази зазвичай немає сліз.
«У такому випадку — покращення можливе, якщо ви сприяєте усвідомленню факту втрати. У разі успіху, людина зможе плакати, адже сльози полегшують біль втрати. Вони запускають процес прощання та відпускання померлого.
Щоб трансформувати вже порушений зв’язок у спогади, важливі ритуали пам'яті про минуле. І важливо розділяти ці процеси з іншими людьми — родичами та знайомими з померлим. Тоді наступні фази пройдуть без застрягання», — каже спеціалістка.
За словами психологині, найскладнішою фазою є депресія, коли людина намагається знайти новий спосіб і сенс життя без близької людини. Тут може допомогти «взаємодія з духовним». Для кожної людини це свій дотик до вічності: комусь допомагає молитва та проповідь, комусь — жива музика чи філософія, комусь читання гарних книг чи перегляд хороших фільмів, а комусь — спілкування з природою.
І те, що завжди допомагає пережити горе — це присутність поряд люблячої або просто чуйної людини, занурення у роботу та створення планів на майбутнє. Навіть, якщо сьогодні майбутнє — це наступний день.
)/photo_2022-04-28_16-28-54.jpg)
Як розмовляти про смерть із дитиною?
Олена Коструб каже, що у цьому випадку все залежить від віку та психічного розвитку. Якщо дитина ще не стикалася зі смертю (домашньої тваринки, наприклад) або вона ще маленька, то краще говорити про смерть близької людини, як про відхід або переміщення в інший простір (наприклад, на небо).
«Якщо дитина старша або вже стикалася зі смертю раніше, то вона переживатиме ті ж фази, що й доросла людина, тому краще брати її з собою на всі ритуали прощання, розмовляти з нею про те, що відбувається після смерті.
Це також залежить від вірувань сім'ї».
Також психологиня радить дискутувати про те, що є тимчасовим, а що вічним, позачасовим. Тобто, сенс таких розмов полягає в тому, щоб допомогти дитині створювати свою концепцію життя та смерті.
Чого не потрібно робити?
Психологиня каже, що не треба описувати обставини, краще обійтися без подробиць. Не варто агресивно поводитись та шукати винуватців смерті, навіть якщо вони очевидні. Дитина відзеркалює поведінку дорослого і схильна до того, щоб мимоволі фантазувати, почувши подробиці. Тож, не треба будувати фундамент для надмірних емоцій та тривожності.
Російська агресія триває — і наслідки, зокрема втрати, від неї відчутні. Війна — це жахлива подія, в якій є жорстокість та смерть. Бути готовим до цього — означає погодитися з цим. Людина не може бути готовою до війни, але має прагнути закінчити її.
Президент Володимир Зеленський запевняє, що цю війну, яка закінчиться перемогою України, треба закінчувати якнайшвидше. Чим довше вона триватиме, тим більше ми втратимо. Адже ціна зволікання — людське життя, зруйновані родини та долі.
Так, у селах та містах України ще чути вибухи, але українці не сумніваються, що незабаром вони стануть переможним салютом.
Агенція новин «Фіртка» чинить ворогу інформаційний спротив. Будь ласка, підтримайте редакцію!
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Найголовніші ліки — розмова та підтримка». Як протистояти страху та паніці під час війни
Як зберігати холодний розум під час війни: поради українки, яка стала свідком російської агресії
