Станом на кінець осені 2020 року більше ніж 36 тисяч прикарпатців захворіли на COVID-19. Такі статистичні дані озвучують у Системі моніторингу поширення епідемії РНБО.
Однак попри ріст кількості захворювань частина людей вважає, що статистика не показує справжніх масштабів, а інша - продовжує заперечувати реальність вірусу.
Проте, що робити, зіткнувшись з хворобою? Чого очікувати та до чого варто бути готовими? Про це ми розпитали у прикарпатців, котрі перехворіли на коронавірус та погодились розповісти про свій досвід.
Примітка: за побажаннями співбесідників деякі імена змінені.
Марія, 32 роки, викладачка
Я б і не знала, що вже перехворіла на COVID-19, якби не результат тесту на антитіла. Організація, у якій працюю, запропонувала усім працівникам зробити цей тест. Не відчуваючи жодних ознак захворювання, я вирішила просто із цікавості зробити його, тим більше, що оплачувала не я, а, власне, організація.
Результат мав прийти на електронну пошту. Коли відкрила лист, мене приголомшило те, що побачила – виявляється, у мене показник – СОІ - 61.40 (позитивний).
Ступор. Якась така доволі дивна ситуація: не хвора, почуваю себе добре, не пам᾽ятаю, щоб щось дивне зі мною відбувалося, але ж контактую з людьми, що робити?
Зателефонувала у лабораторію, сказали зробити повторний тест на визначення показників M і G, тобто для з᾽ясування: знаходжуся я зараз в активній фазі чи все ж перехворіла. Зробивши тести, з᾽ясувалося, що таки перехворіла.
І тут я пригадую, що декілька місяців тому мала температуру 37.5 °С впродовж декількох днів і раптом втратила нюх. Тоді був карантин, нікуди не виходила і працювала цілими днями вдома онлайн. Пила багато рідини, багато спала і не хотіла особливо їсти. Тривав цей період близько тижня. Далі почувалася добре. Ось так, дякувати Богу, я перехворіла у легкій формі.
Думаю, якби усі люди, які думають, що вони не хворіли, зробили цей тест, вони б, мабуть, теж були здивовані. Не всі, звичайно, але частина точно.
Загалом після цього я стараюся пити натуральні чаї, їсти фрукти і овочі. Активно рухатися, думки тримати в позитиві. Раджу бути уважними до своїх думок, емоцій, почуттів. Чогось особливого не робила.
Маску ношу. Транспортом користуюся. Антисептиком користуюся. Дистанції дотримуюся, як під час карантину тоді, так і зараз.
Роман, 25 років, журналіст
Захворів я в другій половині жовтня.
Одного дня прокинувся, у мене дерло в горлі, відчував невеличку слабкість і температура була до 37,5 градусів.
В такому стані я провів вихідні. У понеділок зайшов на сайт, там рандомно обрав собі лікаря, записався до нього на прийом, одразу пішов, вона мене оглянула, послухала дихання, перевірила горло, насичення крові киснем пульсоксиметром. На той момент температури у мене вже не було, але почався невеличкий кашель.
Інших симптомів - втрати нюху чи смаку, на той час не було.
І лікар мене запевнила, що робити тест непотрібно, що у мене звичайна застуда. Мені потрібно було декілька днів полікуватися і знову прийти на огляд.
Я вирішив поїхати лікуватися вдома, в Івано-Франківську. Але по приїзду через день-другий я відчув, що у мене зник нюх. Але смак залишався. Я повідомив про свій стан сімейного лікаря, на той час інших симптомів не було, лише слабкість і нежить. Записався на тест. І в той же день ввечері я отримав позитивний результат.
Я повідомив про це сімейного лікаря і на два тижні залишився в чотирьох стінах на самоізоляції.
Лікар сказала нічого спочатку не робити, лише слідкувати за температурою, якщо буде висока – то збивати і пити багато води.
Поки я перебував на самоізоляції, крім слабкості ніяких симптомів не було. Слабкість накатувала такими хвилями, коли намагався більше активізовуватись. Температура не підіймалась. Я пив вітамін С двічі на день: вранці і ввечері. Антибіотики не призначали, на КТ не відправляли.
Кожного дня я мав рапортувати лікарю у Вайбер про свій стан, як я себе почуваю. Але щодня мої повідомлення були приблизно однакові.
Після двох тижнів я пішов здати повторний тест і він показав негативний результат.
Тобто у мене була легка форма.
Коли я вже повернувся на роботу, спочатку відчував, що швидко втомлююся. Бо після самоізоляції, коли ти лежиш, нічого не робиш, а потім треба рухатися, то відчувалась втома.
А зараз уже цілком нормально, повернувся в колію.
Якщо легка форма і людина не відчуває сильного дискомфорту вона може працювати і дистанційно.
Лікар рекомендувала раз у день на пів години у вечірній час, коли менше людей на вулиці, виходити на прогулянку, щоб дихати свіжим повітрям. Я одягав маску, рукавиці і виходив просто трохи пройтися, інколи я сідав за кермо і катався по місту, щоб не контактувати з людьми.
Я завжди ходжу у масці. Але якщо тепер бачу людей без маски у громадському місці, то нагадую, що потрібно її одягнути. Люди по-різному реагують, бо є багато різних міфів, стереотипів щодо маски. Дехто каже, що ніс чешеться від маски, що в масці дихати неможливо і таких не переконаєш.
Але треба берегтися. І якщо відчувається слабкість, з'являються симптоми, не ігнорувати їх. Навіть якщо здається, що це звичайна застуда, краще перестрахуватися і піти зробити ПЛР-тест. Важливо бути спокійним за себе і не наражати на небезпеку інших людей.
Галина, 26 років, лікарка
Я працюю лікарем, але не з ковідними хворими. Це приватна лікарня і там перед тим, як госпіталізувати хворого роблять тест ІФА.
Тому, де захворіла — не знаю. Але це можливо будь-де.
Перехворіла на початку жовтня. Почалось все з того, що мене почало колоти в грудях, але не типово, а більше в міжреберній ділянці зліва і я подумала, що це міжреберна невралгія або в залі м’язи розтягнула.
Проколола себе тиждень нестероїдними засобами і поки колола, то біль вщухав, а коли переставала, то знову боліло.
Звернулась до невропатолога, вона хороший діагност і сказала, що мої симптоми схожі їй на плеврит — ускладнення пневмонії і означає, грубо кажучи, воду в легенях.
Я зробила КТ і діагноз підтвердився: двобічна пневмонія по типу «матового скла» ймовірно COVID-19 і ускладнення плевритом.
Хоч рідини було небагато, але кололо в грудях страшно, я не могла лежати на жодному боці - тільки рівно. Достатній глибокий вдих теж нереально було зробити і поки не вколюсь знеболювальними, доти симптоми не притуплювались. Таким був перший тиждень.
Після того я здала ПЛР-тест, він показав позитивний результат. Я звернулась до сімейного лікаря і вона мені призначила лікування згідно з протоколом.
Наступний тиждень в мене були ті самі симптоми і додалась температура, але максимальна, яка була - 37,5°С.
На третій тиждень болі зменшились, але я втратила смак та нюх і з'явився головний біль. Відчувала ломоту в тілі і загальну слабкість. Коли проходила до кухні і назад в спальню задихалась, і таке тривало 3-4 дні.
На початку четвертого тижня в мене зникли симптоми, але смак і нюх не повернулись.
Здала повторний ПЛР-тест, і отримала негативний результат.
Загалом на лікування мої витрати склали приблизно вісім тис грн.
До того, як захворіти, я займалась спортом.
Найперше, що я раджу людям - це не панікувати, бо ковід має таку властивість.
І якщо біля вас немає нікого з родичів чи з рідних і потрібно самому все купувати, то одягніть маску і рукавички при виході на вулицю.
Або попросіть родичів друзів чи знайомих, щоб приносили вам все необхідне під двері.
Треба провітрювати вдома приміщення, пити багато води 2-3 літри на добу.
Можна почитати книжку, подивитись улюблений серіал і обов’язково дотримуватись призначень лікаря, а не лікуватись самостійно («бо мені так сказали знайомі, що їм це допомогло»).
Після хвороби у моєму ритмі життя нічого не змінилось.
Зі мною в квартирі жив брат і допомагав мені у всьому, причому він не захворів.
Проблем з роботою не виникло, мені оплатили лікарняний.
Я медик і до здоров’я свого ставлюсь байдуже, завжди на першому місці - здоров’я пацієнта.
Носіння маски рекомендую всім, адже думаю через те, що зловживала і не завжди носила, тому і захворіла.
Зараз мені не страшно, бо є імунітет і його вистачить ще на пів року. Але попри це, я дотримуюсь дистанції, стараюсь ходити пішки або ж їздити у таксі.
Євген, 43 роки, радіоведучий
Я знав, що вірус є, для когось він менш небезпечний, для когось навпаки. Нікуди не дінешся, в будь-якому випадку захворієш.
Я знаходжусь в другій категорії, тому що я алергік, астматик, постійно маю проблеми з легенями та бронхами.
Але, тим не менше, вражає вірус ніби всіх однаково, але у всіх наслідки різняться.
Я ставився до цього без параної, щоб закриватися в приміщенні, нікуди не ходити, нічого руками не чіпати. Був в Польщі - там теж масковий режим, в усіх супермаркетах санітайзери стоять.
Я сумніваюсь, що цей вірус може розвиватися впродовж 14 днів, по-моєму він засідає набагато швидше, якщо десь імунна дає якусь слабинку, і тоді він починає розвиватись.
Зараз осінь, відповідно менше вітамінів їмо, і так воно мабуть і спрацювало.
Ми з мамою захворіли одночасно. У мене першого зникли і смак, і нюх, усе зникло і я подумав: «Привіт, ковід».
Перед тим досить різко у мене зник слух з лівого боку. Ліве вухо відмовилось чути взагалі усе. Я не думав, що то між собою пов’язано. Подумав, можливо, то пов’язано з защемленням десь у хребті. Але насправді так у мене починався коронавірус.
Це сталось десь в середині жовтня, і за два дні у мене вже смаку не було.
Після цього через два дні уже «скосило» маму (їй 67 років).
Маючи у сім’ї багато лікарів, нам сказали одразу пити цинк і вітаміни. Про антибіотики мова не йшла, тому що їх прописують вже тоді, коли є запалення.
Дільнична нас заспокоїла, сказала, щоб ми не переживали, бо це звичайна застуда. І щоб ми лікували застуду.
Але через тиждень ми самі вирішили зробити ПЛР-тест. Якщо торкатися теми коштів, то це добре, якщо вони є. Я від березня без роботи і фактично з Польщі приїхав без грошей, тому що там не склалося з роботою.
Але були певні заощадження, які планувалось витратити на інші потреби. Виходить, якщо грошей нема, то ти або труп, або «вигребеш» з допомогою якихось вищих сил. Як пощастить.
Ввечері ми отримали позитивні результати. І тоді почалась паніка. Швидше у мами. Я намагався її заспокоїти, казав, що ковід це не чума, смертність набагато нижча. Тому будемо лікуватись.
Коли ми надіслали лікарці результати тестів, її це здивувало і вона призначила інші ліки: уколи дексаметазону.
Перші два тижні у мене було враження, що мене реально збив потяг або переїхала вантажівка. З собакою потрібно ходити гуляти, ми виходили лише там, де немає людей. І я вкутувався в куртку, шапку, хоча й було тепло, обов’язково брав маску і так проходили прогулянки з собакою до 20-30 хвилин і назад додому.
Ця хвороба дуже важка, бо коли ти 20 хвилин на ногах, то потім таке враження, що ти пробіг з Франківська до Надвірної, і вже не можеш дихати, ходити важко. Тут знову у мене з’явилась підозра. При перевірці на надходження кисню у кров сказали, що все нормально, на прийнятному рівні.
Ще через тиждень ми зробили КТ. Це була наша ініціатива. Я сказав лікарці, що хочемо зробити, вона написала направлення - хоча від нього толку не було. КТ не роблять безкоштовно, цей вид діагностики всі оплачують власним коштом. Суми вийшли чималенькі. Але КТ підтвердило, що у мене 20% ураження легень, у мами – 15%.
Нас запитали, чи ми уже лікувалися. Після цього прописали більше антибіотиків, уколи двічі на день. Але лікувались ми вдома.
І можливо то й на краще, що ми були вдома, що не було інших контактних осіб і не було ризику для прогресування ковіду.
Ми відкололи усі призначення антибіотиків і гормонів. При чому спочатку нам приписали сильний антибіотик Тайгерон 500. Але після першого прийому, коли я його випив, таке враження було, що я втрачаю свідомість. Він нам не зайшов і ми відмовились, сказали, щоб нам приписали інший. Ми перейшли на уколи, які кололи через кожних 12 годин. Пройшли цей курс. Теж така штука не з приємних. Усі препарати були за наш рахунок.
Антибіотик спалює слизову,тому ми починаємо лікувати наслідки лікування.
На це пішов ще тиждень. Тільки недавно мене відпустило від того, попалило голосові зв’язки, слизову рота. Повний жестяк.
Відновився слух, нюх, а смак не повністю, на 20-30%. Тобто я відчуваю солоне, солодке, гостре, кисле, перчене. Але так щоб повністю відновився смак, то ще нема.
Хоча маю знайомих, які розповідали, що після того, як перехворіли, у них відчуття в 10 разів підсилилися. Вони тепер відчувають ті смаки, які не відчували дотепер ніколи. І тепер можна понюхати навіть те, що ніколи не нюхав (сміється, - ред.)
Загалом на лікування впродовж трьох тижнів у нас пішло 15 тисяч гривень.
Вже потім, коли ми фактично одужали ми підписали папірчик, що відмовляємось від госпіталізації. Коли вже у цьому не було потреби.
Але знаю від знайомої таку історію: вона пішла здавати повторний тест, симптомів у неї вже ніяких не було – тест показав позитивний результат. Потім вона пішла в одну з лабораторій Франківська і тест показав негативний. Тому й тут дуже цікава ситуація.
І з цим карантином не все так просто. Народ реально без грошей зараз, у мене багато друзів втратили роботу, сидять зараз вдома «листя жують», думають, де би взяти якусь копійку. У кого були заощадження, то вже їх практично «доїдають». Роботу зараз знайти фактично нереально. Робити візу і їхати кудись теж не варіант, бо всі країни зараз закриваються.
Усі ці байки, що у нас безкоштовне лікування ковідних – це насправді все фігня.
Коли ти хворієш, ліки дають свій негатив на організм, зокрема на нервову систему. Дотепер я шість днів у тиждень прокидаюсь о 2 годині ночі і до ранку дивлюсь телевізор, або сиджу в телефоні, тому що не хочеться спати, то якісь жахіття сняться, то ще якась біда. У мене депресія почалась на фоні тих подій, які відбувалися в сім’ї.
Дивлюсь по своїх друзях, навіть тих, які не хворіли, люди всі якісь знервовані, ходять як натягнуті пружини. Буває, хочеш з кимось привітатися – тебе шугаються.
Але ж, до прикладу, ти зараз відмовляєшся зі мною привітатися, постояти на відстані і поговорити, а тут ідеш торкаєшся поручня чи десь в автобусі, чи магазині і ти чіпляєш цю біду.
Мене це дивує. Хоча я й намагаюсь сприймати цю паніку «Ой ми всі помремо» з позитивом. В тому плані, що ми справді всі коли-небудь помремо. Але й віруси були завжди і будуть завжди. Від того, що ми будемо так панікувати вони нікуди не зникнуть. Вони постійно є. Згадайте свинячий чи курячий грип. Віруси постійно є, фактично ми в них «в гостях» зараз живемо.
Але дивлячись на цю суспільну параною, коли люди уже починають жахатись одне одного, це наштовхує на такі думки, що у людей потрохи їде дах з цими карантинами і заборонами. Народ сам себе починає боятися.
Але з іншого боку, треба щоб люди свідомо завжди дотримувались протиепідемічних заходів: дистанції, носіння масок, рукавиць.
Звісно, я не можу вказувати людині, як їй себе поводити, якщо у неї немає виховання і поваги до інших. Але якщо ходити і носити маску на підборідді, то, як на мене, це тупо.
Ковід залишає свій слід: мама має сухий кашель, і сказали, що він буде ще два місяці точно. Щодо моєї тривожності, коли я посеред ночі прокидають, сказали, що це не дивно, після ліків таке буває.
Я сів почитав, які у тих препаратів побічні дії, - це жестяк, там галюцинації, навіть «білка» може прийти до тебе в гості.
Антоніна, 33 роки, вчителька, тренерка ораторської майстерності
Відчула слабкість і втому ще всередині жовтня. Шість днів поспіль трималася температура в межах 36.8 - 37.2 °С. Ні, я не чекала шість днів, я зателефонувала до лікаря по консультацію наступного дня. Сказали їхати на флюорографію.
Всі дні відчувала трохи більшу втому, аніж звичайно. Флюорографія показала бронхіт, тож чотири дні лікували його.
День перед тим, у неділю, перестала відчувати запахи. Хоча не повністю. Щоб почути запах кави, треба було добре принюхуватися. Повністю нюх зник у понеділок зранку. Смак не зникав, зберігся повністю. Єдине, що я пропустила, так це самопочуття. Я спала чотири дні поспіль (з п'ятниці до неділі), вставала, щоб поїсти. Апетиту практично не було. Відчувалася просто сильнезна перевтома.
Ще один дуже важливий момент - просто скажена пітливість.
Серед інших симптомів були:
- посилене серцебиття, відчуття тривоги. Сильно відчувається, як стукає серце. Ніби гупає, трохи віддає у вухах. У мене було два чи три рази таке, що відчувала внутрішнє тремтіння всього тіла. Тремтіння проходило після валер'янки чи «Барбовалу»;
- ще нижче лопаток, але вище нирок відчуття таке, що болить шкіра. Не знаю що там боліло, бо кажуть, що легені нервових закінчень не мають. Але факт є факт. Щось боліло. Якщо чесно, то я спершу думала, що то від мого постійного лежання;
Забила на сполох у понеділок, коли після обіду ще й температура піднялася до 37,6. Я реально відчувала, як підіймається температура - червоніло обличчя. Таке у мене було вперше.
Наступного дня пішла здавати тест на ковід.
Паралельно лікар поміряла насичення крові киснем. Рівень був нижче норми. Терміново поїхала робити КТ (комп'ютерну томографію).
Апарат показав пневмонію, яка не прослуховувалася лікарями. Поки їхала додому з результатами КТ, буквально змусила маму поміряти температуру. Результат був приголомшливий - 37, 6 (температура не відчувається зовсім. Беручи до уваги, що моя мама "чує" температуру 36,9, то для нас це був шок.
До речі, температура стрибає і якщо багато пити, то просто падеє сама, без ліків. Маму також в терміновому порядку в той же день, у вівторок, відвезла на КТ. Показали ознаки ковіду. Взяли ПЛР-тест. У мами нюх і смак не зникали.
Моє лікування відбувалось у лікарні на Франка, тому що були ускладнення – пневмонія, а мама лікувалась вдома.
На 11 день лікування в лікарні Антоніна відчула сильну втому.
«Коли йдеш по коридору, то через кожних 20 метрів сідаєш. Сил нема. На третіій поверх можна вийти без задишки, але по дорозі 3-4 рази треба ставати, бо болять ноги і спина. Переважно їхала ліфтом. Повна апатія до всього: нема бажання дивитися кіно, читати, часом навіть лінь говорити. Коли у коридорі зустрічаєш знайомих, то просто киваєш головою. Частіше кліпаєш очима. Навіть не хочеться рот відкривати. Щоб зрозуміти про що читаю в книзі, часом одне речення доводилось читати 2-3 рази. Важко говорити навіть по телефону. Тривалість розмови у 4 хвилини - це так, ніби вийшов на третій поверх», - розповіла жінка.
Навіть після виписки з лікарні Антоніна продовжувала відчувати постсимптоми:
«Враження таке, що коліна хочуть зігнутися в інший бік. Ходжу обережно, щоб щось не зламалося. Болить шкіра. Всюди: на животі, на спині, на потилиці. Дуже болять суглоби. Просто крутять. Болить спина (надіюся, то від незручного ліжка). Сильне потовиділення в області декольте та шиї. Ніколи б не подумала, що тут так багато залоз. На крісло сідаю дуже повільно і обережно, щоб не розсипатися). Дуже сильна втома. 15 хв щось роблю - 30 хвилин відпочиваю. Любила торти - тепер хочу оселедець. Відчула, що мій улюблений парфум мені уже не подобається. А любила я його останні три роки.»
ГІПЕРВІДЧУТТЯ
➡️Загострені всі відчуття.
➡️Враження таке, що сплю в шовках - дуже ніжна постільна білизна. Вона та ж сама, але це просто гіперніжність.
➡️За кермом при їзді 60 км/год здається, що мчиш мінімум сотню за годину. Дуже легко крутити кермо. Таке враження, що там гіпер-гіперпідсилення. Прямо одним дотиком.
➡️ Зранку десь годину ходжу як на автопілоті.
ГАЛЮЦИНАЦІЇ
Здавалося, що у мене величезні лапи (як у кота) і великий язик. Такий, що не вміщається в роті. Помацала. Все гуд. Язик - норм, лапи не виросли. Минулося само протягом 15 хв. Було цікаве відчуття.
ТРИВОГА
Відчуття тривоги "нападає" 2-3 рази на день. Сильно б'ється серце. Тривога неконтрольована, нічим не підтверджена. Зауважила ще з лікарні, що відчуття тривоги з'являється зранку - 4-5 година. Серце гупає так, що, здасться, розбудить тих, хто поруч.
Прокидаюся і встаю о 4.30 год. Виспана. Колись хотіла так зранку прокидатися, але.... (нуууу, маю новий навик).
Які ваші витрати на лікування? Які тести здавали, чи потрібні були додаткові процедури?
Витрати – близько 15 тисяч. Перший тест, який здавала в амбулаторії (живу я в с.Павлівка), був безкоштовним. Витрати – ліки. Деякі ліки давали в лікарні. За жодну процедуру не платила. Купувала тільки ліки. Ага, також у платній лабораторії робила КТ – 1 080 грн.
Чи намагалися ще до захворювання пити вітаміни, профілактичні засоби, щоб зміцнити імунітет?
Веду здоровий спосіб життя, правильно харчуюся. Завдяки Віті Іванків (дієтолог, - ред.), починаючи ще з березня місяця, харчування виключно правильне (проходила марафон). Хоча, і до того не було практично нічого зі шкідливого, але саме з цього часу на харчування звернула особливу увагу. Окремо вітаміни не п’ю, вважаю, що правильний раціон – це і є вітаміни.
Що б порадили робити людині, яка щойно дізналась, що хворіє? Як організувати дозвілля, побут?
Йти до лікаря. Не варто зволікати. Дозвілля і побут тут ніяк не організуєш, бо страшенна втома. Тому, ти весь час спиш і лежиш.
Думаю, якби я зробила швидше тест, то, можливо, не потрапила б до лікарні. А так, я втратила тиждень на лікування неіснуючого бронхіту. Мама з першими симптомами звернулася до лікаря, тому відбулася, слава Богу, легким переляком – хворіла вдома під наглядом лікаря.
Як змінилось ваше життя під час і після хвороби? Чи виникали проблеми з роботою/навчанням?
Життя змінилося в тому плані, що дуже швидко втомлюєшся. Хатня робота, яку раніше робила за годинку-дві, тепер займала день-два.
Працюю в школі. Перебувала на лікарняному, тому проблем тут не виникало.
Як тепер ставитесь до здоров’я?
Як і раніше: правильне харчування – запорука успіху. Я надіюся). Відновлююся після хвороби, ще п’ю ліки та вітаміни.
Але дуже сильно змінилися пріоритети. Якщо раніше поспішала, бо необхідно було зробити багато, то тепер нікуди не поспішаю і спокійно сприймаю, що зроблю тільки меншу половину.
Що думаєте про носіння маски? Чи не боїтеся користуватись громадським транспортом? Чи дотримуєтесь дистанції?
Маску носила від початку карантину. Більше того, щоб зайвий раз не виходити в людні місця ще на початку карантину додому купили хлібопічку (щоб зайвий раз не заходити в магазин).
Громадським транспортом не користуюся, бо, на щастя, маю авто, але, якщо чесно, то краще йтиму пішки, якщо є така можливість, аніж поїду маршруткою (головне, щоб сили були). Дистанції дотримуюся, як і дотримувалася раніше, але, як бачимо, це мене не вберегло.
Прогнозую бум на зміну сімейного лікаря і на страхування життя: свого і рідних.
Буду рада, якщо людям допоможуть мої спостереження.
Багато знайомих і незнайомих писали в приват, що якби не мої дописи, то не звернули б уваги на свій стан.
«Якщо ви відчуваєте втому, хочете спати більш, ніж зазвичай, підвищене потовиділення. То не чекайте, щоб зник нюх чи смак. Зауважте, що температура не відчувається, тому міряйте температуру тричі на день, навіть якщо немає жодних інших ознак. Маєте градусник - це безкоштовно. Якщо би я не втратила час і почала лікувати ковід раніше, то, можливо, обійшлося б без лікарні», - застерігає Антоніна.
Анна, 35 років, майстриня манікюру
Захворіла я у першій половині жовтня. Починалося усе з температури. Мені стало погано на роботі, голова крутилась. Пішла в обід додому, поміряла температуру - 37,5°C. Зазвичай я погано переношу температуру. Тоді зовсім не було сил, просто лежала "пляцком" і дуже сильно боліла голова. Цей біль не проходив ні від яких таблеток. До вечора почався кашель, при чому такий, якого ніколи у мене не було. Дуже сухий, такий наче з глибин організму.
Я подзвонила лікарці і вона мені виписала таблетки. Але краще мені не ставало. Навпаки гіршало.
Так тривало близько п'яти днів.
Після цього я пішла до лікаря. Вона сказала йти робити КТ. На той момент я вже зробила тест у приватній лабораторії, він виявився позитивним.
Протягом всіх цих днів температура стрибала від 35,6 до 38,9 °C. Вона могла змінюватись буквально за годину.
КТ показало двостороннє запалення, пневмонію, ураження легень 10%.
Після цього я подзвонила лікарці, озвучила результати і вона мені сказала йти в лікарню.
Але в лікарні мені сказали, що не можуть мене прийняти, тому що лише 10% ураження. І, що при такому відсотку не госпіталізовують.
На той момент я себе дуже погано почувала, навіть не пам’ятаю, як дійшла додому. Лікарка сама ще дзвонила в лікарню, щоб мене взяли, але вони не погоджувалися. Два вихідні дні я провела ще вдома. Лікар виписала мені уколи, але ніякого відчуття, що стає легше не було.
З одного боку я сама не хотіла в лікарню, бо в мене дитина. А з іншого - мені стало так погано, що вночі я викликала швидку допомогу.
І вони мені повторили те саме, що не можуть госпіталізувати в лікарню. Сказали, що треба звертатися до знайомих лікарів.
Наступного дня я вже сама пішла в лікарню, лягла там на стільці і заснула. Я вже не могла назад йти, це був мій максимум.
До речі, легені при сильному вдиху мене і досі болять, і це почалося ще десь на третій день захворювання.
Складається таке враження, що на груди поставили дві тонни вантажу і він досі тисне. Головний біль не проходив. Але кашель був такий, що мені в очах та на щоках тріскали капіляри.
І коли пізніше мені робили додаткові дослідження,то вони показали, що і в мозку потріскали судинки, капіляри.
Мене поклали в лікарню, але перші дні, коли я там лежала, я чесно не пам’ятаю.
Загалом на КТ показало, що у мене є ознаки коронавірусу і ознаки грипу типу А.
Я думаю, що спочатку у мене був грип і він перейшов у COVID-19.
В лікарні мені давали пити таблетки жменями, вісім уколів зранку і ввечері.
Ще була така смішна ситуація: в дитинстві я спілкувалась російською і польською мовами, я половину життя говорила польською і пів життя - російською. Українською розмовляю з 2014 року. І один день в лікарні я говорила лише польською, бо не могла згадати іншої мови. Лікарка на мене дивилась великими очима, бо вона мене не розуміла, а я не розумію, чому я так говорю. А потім на два дні я перейшла на російську і взагалі не могла згадати українську.
Через тиждень в лікарні в організмі почався «треш». Ковід почав впливати на серце, боліли нирки. Одного дня у мене була сильна подагра, почався гайморит, стоматит. Загалом всюди, де у мене є проблеми все почало загострюватись.
Я прочитала інструкцію до ліків, які пила, і жахнулася від переліку можливих побічних ефектів. Після цього я перестала їх пити і сказала, щоб мені їх не кололи. Бо відчувала сильний вплив на серце і нирки.
Я раніше не розуміла, коли казали, що «ми мали час підготуватися до коронавірусу». Але після цього всього у мене склалось враження, що за протоколами лікування всіх лікують однаково, але це б’є по слабких місцях, а вони у кожного різні.
На мою суб’єктивну думку, люди помирають не так від тої легеневої проблеми, а від наслідків.
Мене не запитували, чи є у мене проблеми з серцем, нирками, - усіх лікують однаково за протоколом.
І зараз я розумію, що якби на той час я почувала себе трохи краще, то я би спершу читала інструкції до препаратів і сказала б, щоб мені підібрали інше.
Тому я б радила звичайно при перших симптомах дзвонити своєму лікарю і дослухатися до свого організму. Звичайно мені пощастило з моїм сімейним лікарем, бо вона мене знає ще з народження.
Взагалі, коли я захворіла, мені виписували цинк. Я й раніше чула, що цинк допомагає щодо коронавірусу, не так, щоб не захворіти зовсім, але захворювання проходить легше.
І ще на початку пандемії своїй дитині я давала цинк. Я дуже переживала, щоб вона не захворіла, тому що у неї також астма і вона часто хворіє. Тобто дитина раніше пропила курс. І вона перенесла набагато легше це захворювання. Приступів у неї не було, трішки був кашель, єдине, що було трохи погано від температури, але на цьому все. Донечка захворіла через тиждень після мене.
Загалом на своє лікування, ліки для доньки і ще для брата ми витратили приблизно 40 тисяч грн. Для мене це захмарна сума.
Після хвороби мені здавалось, що я буду відновлюватися місяці три. Але якщо ви так доволі важко перехворіли і далі погано себе почуваєте, то все одно треба рухатися. Виходити на короткі прогулянки, на свіже повітря, не замикатися у чотирьох стінах. Зараз бачу, що відновлення у мене йде швидше, ніж я очікувала.
Але найгірше, що можу відмітити у цьому захворюванні, дуже «давить» на мозок. Тобі так погано, що інколи взагалі не хочеться нічого і всяке лізе в голову. І мені здається, що має бути налагоджена психологічна підтримка для тих, хто хворіє.
Я розумію, що лікарі і медсестри не можуть цього робити, бо на них і так надмірне навантаження, працюють по 15 годин, їм важко.
Але і людям в момент хвороби обов’язково потрібна підтримка, щоб знаходити сили боротися з цією хворобою та витягувати себе з пригніченого стану.
Я вважаю, що головне тримати дистанцію, щоб не захворіти. І якщо є правила, то я за те, щоб їх виконували всі.
Розмовляла Олена Британська
