Минулого року показували документальний фільм про останні роки комуністичного режиму в Україні. Хоча час від часу бачила по телевізору кадри з комсомольських з’їздів вісімдесятих років, але може вперше тоді придивилась до облич делегатів-комсомольців, що співали: «Будут новиє пабєди, встанут новиє байци!»
Скажу вам: я була вражена якоюсь особливою однаковістю цих вгодованих й впевнених "лиць". Камера оператора вибирала найкрасивіші з них, але це також була особлива врода – «породна», чисто фізіологічна краса паркових скульптур, отих «дівчат-комсомолок з веслами», яких ще можна знайти у сквериках в прикарпатських райцентрах. Відчуття було трохи моторошним. Ніби після екскурсії до бройлерної фабрики.
Ми знаємо, що радянська імперія (як і кожна суспільна насильницька «машина зла») ретельно вирощувала на окупованих землях свою колоніальну еліту. Випадкових людей на комсомольських з’їздах, в комсомольських комітетах та бюро не траплялось. Старші люди розповідали мені про цілі місцеві «комсомольські династії», що починались у прокляті сорокові роки з бандикуватих карателів-«яструбків» продовжувались колгоспними начальниками й досягали кар’єрного «розквіту» десь за доби Андропова-Черненка.
Тоді онуки тих кривавих катів, що розстрілювали повстанців ОУН-УПА в акуратних костюмах, при краватках та з зачісками «під Тєрєшкову» сотнями сідали у владні крісла на Франківщині, щоби вірно служити Москві й не допускати ані найменшого прояву «українського буржуазного націоналізму».
Старші мешканці Івано-Франківська пам’ятають, як у 80-і роки комсомольські начальники цькували та ганьбили на своїх зборищах молодого прикарпатського дисидента Віктора Ідзя за те, що давав читати друзям патріотичний «самвидав», як у 1984 році виключили з педагогічного інституту групу студентів лише за те, що ті у гуртожитку слухали повстанські пісні. Як комсомольці-студенти доносили до КДБ на тих нечисленних франківських інтелігентів-викладачів, хто мав у книгозбірнях старі видання «націоналістів» Антоновича і Грушевського.
Ще не забулись промови колишніх чільних комсомольців (а тепер, зрозуміло, суперпатріотичних політиків) на велелюдних зібраннях, присвячених радянським ювілеям, як то 40-річчю перемоги над Німеччиною, яку святкували у 1985 році. От би тепер підняти газети з їхніми виступами, у яких вони називають вояків УПА «скаженими звірами» та «лакеями фашистів».
Тепер вони претендують на депутатство, б’ють себе у прикрашені вишиванкою груди. А може під тією вишиванкою сховано талісмана – комсомольського квитка? Адже ж, кажуть, виявив журналіст Шеляженко комуністичну партійність у «полум’яної націоналістки» Фаріон. Чим гірші за неї місцеві «полум’яні»? А може вони сподіваються повторити успіх знаменитої «тушки» - нині діючого нардепа Купчака (на 84-ому окрузі), що на виборах 2012 року бив себе перед людьми в груди та клявся до скону не здати української справи, а через півроку продався регіоналам?
Вони також йдуть до влади продаватись. Вони ж завжди служили і Леніну і долару. Й у вісімдесятих вони ніколи не забували про власну кишеню, будуючи собі комунізм за життя. Саме для них існували «спецрозподільники» харчів і промтоварів, саме вони вселялись у «квартири покращеного планування». Вони були впевнені у своєму майбутньому, бо за ними стояла потуга цілої імперії.
І як вони розгубились, як забігали, коли та імперія почала валитись!
Багатьом у 90-их здавалось, що це бадилля вже ніколи не ростиме на незалежній українській ниві. Що людська пам'ять завадить онукам й правнукам катів пролізти до влади. Але то були ілюзії. «Комсомольські династії» (чи не завдяки грошам компартії, вкладеним в їхні бізнеси?) пережили падіння СРСР і вже мої ровесники побачили поряд із собою четверте покоління вгодованих нащадків «яструбків». Вже з синьо-жовтими депутатськими значками. Отже пісенька виявилась пророчою? Всталі новиє байци?
Коли ми вийшли на Майдан проти режиму донецького «батона», то це було не лише проти бандитів, але й проти повернення до владних кабінетів отої невмирущої комсючкової порості, корені якої грілись під променями кривавої ленінсько-сталінської зірки. Ми боролись за люстрацію як за перевірений сусідніми європейськими країнами спосіб позбутись комсомольської відрижки минулого.
Й закон про люстрацію прийнято. Прийнято після того, як тисячі поклали свої життя за кращу долю України. Нарешті в українців є дійовий інструмент очищення влади від червоної плісняви. Проте «вічно вчорашні» знайшли для себе нову шпарину у теперішній ситуації. Здоровенну таку шпарину.
Як відомо, щойно прийнятий Закон про очищення влади не стосується виборних посад. Зокрема й посад народних депутатів. Тепер колишні «вєрниє прадалжатєлі дєла Лєніна» лізуть до Верховної ради, як таргани до хлібу. Адже іншого способу жити, окрім як сидіти на шиї в людей, вони не знають і знати не хочуть.
І от вже ми бачимо як комсомольська «дискотівка вісімдесятих» починає розкручуватись на одномандатних округах Прикарпаття. Ми бачимо у списках мажоритарників і колишнього секретаря Івано-Франківського комітету комсомолу і колишню комсомольську інструкторку, що нині є журналісткою. Комітетський ідеологічний вишкіл дається взнаки – ці «вчорашні бойци» тепер бадьоро і «професійно» розповідають своїм потенційним виборцям про патріотизм та українську ідею! І «вновь прадалжаєтся бой і сєрдцу трєвожна в груді»!
Я не уявляю собі, щоби в Прибалтиці або у Польщі люди, що служили насильницькій ідеології могли б отак нахабно, й без огляду на настрій громади лізти в провідники, пропонувати свої послуги в якості «слуг народу».
Як таке назвати? Ганьбою? Маразмом? Безпам’ятством? Втратою суспільного інстинкту самозбереження? Шукаю й не можу підібрати вірного означення.
Невже Небесна сотня загинула заради того, щоби від «українського П’ємонту» до парламенту поїхали ті, хто чверть століття тому приймав «лєнінські зачоти»?
Я не вірю тим мудрагелям і «знавцям», що подейкують, буцім то галичани відзначаються якоюсь особливою любов’ю до перешиванців, що вони легко вибачають зрадникам. Народ все пам’ятає. Навіть, якщо й мовчить, то це грізне мовчання перед рішучим вибором.
Я впевнена, що все це мої краяни зупинять простим чином – просто не проголосують за «вічно вчорашніх». А без виборних депутатських посад вони відразу підпадуть під дію Закону про очищення влади.
Й відступить нарешті у минуле тінь червоної зірки.
А ви кажете "люстрація"....
Христина Майчак