Рік тому Ольга Олейніченко з родиною переїхала з Донецької області до Івано-Франківська. Місто обирали за університетом – шукали можливості продовжити навчання для її чоловіка Елвіса Узомаха, громадянина Нігерії, який вивчає в Україні медицину. Ще в Ясинуватій Ольга проводила акції для порозуміння іноземців та місцевих мешканців. Наприклад, «Футбол проти расизму», коли команди студентів з Гани та Нігерії грали з українським футболістами. А зараз, коли на власному досвіді зіткнулася з корупцією та несправедливістю в університеті, реєстраційній службі та інших установах, разом з чоловіком заснувала організацію, що допомагатиме іноземним студентам в Україні. Іноземці не поважають українців, і на думку Ольги, ми самі винні. В чому причина цього, і чим займатиметься організація, вона розповіла в інтерв’ю UFRA.
З Донеччини до Франківська
«Я оптиміст і завжди кажу, що ця війна – найкраще, що зі мною сталося. Але це треба правильно розуміти», – Ольга має на увазі, що війна змусила її до переїзду. Адже інше місто – це зміна звичного життя і нові можливості.
– Я народилася в Ясинуватій Донецької області, жила в Макіївці. Донецьк, Макіївка, Ясинувата – це були три мої міста.
Обираючи Івано-Франківськ для життя, Ольга і Елвіс навіть не планували оселитися в центрі міста:
– Переїжджаючи, ми вибирали між Вінницею, Івано-Франківськом і Львовом. Звикли жити в компактному й спокійному місті, тому обрали Франківськ. Побачивши Каскад, відчули ностальгію – він нагадав нам спальні райони на окраїні міста, де ми завжди мешкали.
Ольга розповідає, що Франківськ їй сподобався одразу ж. Згадує, що порівняла місто з Прагою, хоч у чеській столиці тоді ще не бувала.
– Коли ми приїхали до Івано-Франківська й вирушили шукати медичний університет, нас провели до Пасажу. Ми сіли в кафе, взяли пледи – і закохалися в місто. Я навіть написала в соцмережах, що це моя маленька Прага.
Проте, Франківськ може нагадати Прагу тільки зовні.
«Давай гроші – і йди собі»
Коли Ольга з чоловіком прийшли у деканат Івано-Франківського національного медичного університету, зустріли звичну річ – корупцію. Але порівнюючи її в Донецьку та Івано-Франківську, Ольга переконана, що на її батьківщині вона не була аж такою кричущою.
– Коли ми приїхали, був суцільний хаос. Офіційно іноземних студентів зареєстрували в університеті тільки в лютому 2015 року. До того півроку вони були вільними слухачами, навіть не знаючи про це. Ніхто нічого не пояснював: давай гроші – і йди собі.
Я роздрукувала постанови Кабміну про переселенців і принесла в деканат. Мені сказали, що це тільки для українських студентів. Але іноземці були такими ж переселенцями, як і всі ми, навіть мали право оформити допомогу.
З досвіду спілкування Ольги з іноземними студентами, ті зазвичай не знають своїх прав в Україні. Ольга пересвідчилася: якщо пропонуєш студентам щось зробити, аби захистити власні права, ті бояться й не довіряють. Схожу ситуацію відзначала й Роксолана Пірус, директорка Центру міжнародних освітніх програм Cosmo Travel та співорганізаторка Форуму іноземних студентів, що відбувся у Франківську в квітні. Коли вона пропонувала студентам прийти на форум і поділитися власною історією і баченням проблем іноземців у місті, ті з недовірою відмовлялися.
– Студенти ображені на Україну. Вони покинуті й нагадують табун баранів, з яких стрижуть гроші.
Коли я зробила чоловікові реєстрацію за 85 копійок, студенти мені не повірили. Вони приходять в національний університет – а там корупція, до міграційної служби – і там корупція. Як результат – не вірять, що з цим можна боротися.
Для них Україна – це суцільна корупція. Мені соромно за свою країну, тому я хочу, щоб ми разом щось зробили.
Ольгу турбує і те, що ця ситуація шкодить іміджу України та змушує студентів виїздити до сусідніх країн.
– Вони їдуть в Україну – і наперед з усім згодні. Але коли рахують, то розуміють, що в Польщі чи іншій країні ЄС їм дешевше обійдеться навчання, ніж в Україні, а умови будуть кращі.
Чимало студентів, які покинули Луганськ і Донецьк, дотепер не можуть забрати свої оригінальні документи про освіту. Багато з них шукають університети в Польщі, Чехії або вже туди поїхали. Деякі мої знайомі студенти з Івано-Франківська через корупцію перебралися до Києва чи до Львова.
Елвіс із Ольгою та емблема організації
Ольга згадує картину в аеропорту «Бориспіль»: проводжаючи чоловіка, вона побачила десятки іноземців, які їхали до рідних країн, у вишиванках і модних зараз футболках з українською символікою. Україна їм цікава, але є багато «але».
Окрім корупції, Ольга говорить про прихований расизм. Це означає, що хоч пальцем на вулиці й не показують, та буває, що не схочуть автобусі сидіти поруч, часом не здають квартири іноземцям і називають вищі ціни чи обманюють, коли бачать немісцевих. Їй також соромно, що українці часто не знають елементарних фактів про країни Африки:
– Люди мають асоціації з радянського телевізора: бігає хтось у пов’язці на стегнах, води не вистачає, діти голодні. І коли я розповідаю, що в Нігерії є мегаполіси, люди дивуються. Буває, не знають і того, що Єгипет теж розташований в Африці…
І ще гірша проблема, на думку Ольги, – те, що українці не знають англійської. Зауважую, що іноземці теж не завжди вчать українську чи російську. Ольга заперечує:
– Коли людина вступає на міжнародний факультет, то перший курс або два вивчає мову. А ті, хто вступають на україномовний курс, вчаться сім місяців на підготовчому факультеті.
Для прикладу, я їду в Польщу або Чехію – англійську там майже всі знають. Я не можу вивчити мови всіх країн, тому спілкуюся міжнародною, англійською. Розумію, якби в нас хтось не розмовляв англійською. Але в нас лише дехто розмовляє.
«EL&OL»: Елвіс та Ольга
Насамперед особистий досвід боротьби з корупцією в установах та університеті дав Ользі та її чоловіку зрозуміти, що тільки маючи офіційне ім’я вони можуть бути почутими й щось змінити. Тому вирішили реєструвати організацію.
Називатиметься вона за першими літерами імені Елвіса й Ольги – «EL&OL». Найперша мета – захистити студентів інформаційно. Для цього готують онлайн-буклет англійською мовою, де буде інформація про права іноземців в Україні, культурні звичаї українців.
– Думаємо подати дещо й в жартівливій формі. Наприклад, написати, що дівчата, яким 14 років, можуть виглядати на 18, але не треба до них залицятися, бо в Україні діє певний закон.
У планах Ольги – створити цикл занять для дітей «Україна проти расизму». Студенти з Нігерії, Індії, арабських країн приходитимуть до шкіл у національних костюмах і розповідатимуть англійською мовою факти про свою країну. Планують проводити й безкоштовні мовні курси з носіями мови і працюють над онлайн-анкетою для дослідження проблем і потреб студентів-іноземців по всій Україні.
– Якщо ми приберемо расизм, хоча б трошки знешкодимо корупцію, і люди розумітимуть, що треба вивчити англійську, до України приїжджатиме більше іноземців. Вони ж навчаються в державних вишах – це грошова допомога країні.
Найважливіше для Ольги в організації – активізувати самих студентів. З них складатиметься «EL&OL». «Можливо, – каже Ольга, – з часом вже вони, а не я, приходитимуть на інтерв’ю. Ми не працюватимемо, як агентство, яке щось робить для студентів, а вони тільки приносять гроші».
фото з особистого архіву Ольги Олейніченко