Пригадую свої шкільні роки — була ще тим шибеником з косичками — завжди в синцях, всюди мене багато, мабуть, батьки втомлювались мене заспокоювати. Але ті часи засіли в душу приємними спогадами, які з часом все старанніше бережеш та щоразу пригадуєш з теплою посмішкою. От і ми вирішили дізнатись, що найбільше запам'яталось нашим іванофранківцям зі шкільних років.
Жанна Шевченко:
«Крім навчання є перерви, де можна було трішки відірватись».:)
Олег Андрухів:
«О, пригадується шкільна любов!!! І не одна. Я й досі спілкуюся зі своїми однокласниками і з тими дівчатами, до яких мав почуття! Зараз, звісно ж, тих почуттів давно немає, але мені приємно знати що у них все добре!!! Ну а їм, в свою чергу, що й у мене. Дякую долі, що я маю друзів з якими познайомився ще у школі !»
Юлія Єрковіч:
«Мої спогади про школу, як і про університет, дуже хороші — завжди намагаюсь забувати погане. Моєї школи вже немає — вчилась я в 9-тій школі. Ученицею я була дуже хорошою, хоча постійно мала зауваження за поведінку — мене завжди всюди було багато, як і зараз».
Оксана Чиж:
«Дуже яскраво пам’ятаю свій випускний у початковій школі: дівчатка були у вишуканих сукнях, хлопчики у краватках. Ми розпочали вечір вальсом, а саме святкування проходило за вечерею у ресторанчику в парку. Але діти є діти… Поблизу була велика гірка і лісок з купою шишок. І такий елегантний випускний завершився для всіх — війною шишками! Ми ними кидалися до пізнього вечора, гарненькі плаття були порвані та брудні, усі ми мокрі, але дуже щасливі.:) Інколи дітям для справжнього щастя потрібно всього лиш гору з шишками, а не ресторани».
Лілія Шершун:
«В школі я займалась творчістю та брала уасть у художній самодіяльності. Найпозитивніший спогад — кожного року в нас в школі обирали “Королеву Школи” і одного разу — нею стала я. Моєму щастю не було меж…. А от найнеприємніший спогад — я отримала 2 з фізики у 8 класі, за те що забула зошит з домашнім завданням. Це була перша моя двійка, яка запам’яталася назавжди. І для мене, як для всіх, яскравим спогадом став випускний, до якого старанно готувалась».
Мар’яна Вершиніна:
«Найважливіше це друзі і вчителі. У моєму шкільному житті важливу роль відіграла вчителька (класний керівник у ліцейному класі) Габорак Валентина Іванівна. Вона привила мені любов до читання… Я навіть написала кілька віршів.:) Я ще й співала в ансамблі, хорі та грала волейбол — була дуже активною та цікавилась усім. Шкільні часи пройшли весело та цікаво»
Тетяна Муравйова:
«Коли я згадую свою школу, то перше, що мені приходить на думку — це білі банти, як хмаринки, білосніжні підколінки, які трохи прикривають розбиті коліна (бо літо пройшло весело) та букети осінніх айстр та жоржин. Від тих споминів стає тепло на душі.:) Ось, усміхається мені сусід Ромчик і ніяковіє від моєї усмішки у відповідь — це тепер я вже знаю, що я йому подобалася ще в першому класі. А з задньої парти частенько мої друзі Женя і Толік, наші класні бешкетники, жбурляли нам у спини паперові кульки. Поряд зі мною завжди була моя найкраща подружка Юля — в першому класі ми ще цього не знали, саме почали знайомитись ближче. Пригадуючи школу, одразу ніби бачу, як в клас заходить моя перша вчителька — Клавдія Федорівна, вона ще вчила мою маму. Досі пам’ятаю її теплі очі, які завжди дивились ласкаво на нас. Зараз ці спогади далекі, але кожного, навіть найзавзятішого двієшника, вони зігрівають. Бо школа — це дитинство, перша дружба і перше кохання, це життя».
Оксана Островська:
«Мої шкільні роки були дуже насиченими. Окрім стандартної програми уроків я займалась й у секції баскетболу, волейболу, танцювальній школі, була старостою класу, працювали в мистецькій майстерні, але найбільше я любила школу за те, що можна було бешкетувати. Враховуючи моє відмінне навчання та гарну поведінку — вчителі не могли й подумати, яка я насправді шибениця. Завжди підбивала однокласників на якісь неймовірні пригоди…
Найбільше запам’ятався туристичний зліт у 9 класі. Ми на вихідні з палатками виїхали на берег озера, з одного боку суцільний ліс, з іншого — дзеркальна поверхня води. Тоді вперше ми не спали дві доби. Всі довго шуміли перед сном і врешті -решт наші вчителі не витримали і запросили всіх до багаття. Ніколи не забуду той смачнючий чай з цілющих трав, пісні та світанок! Таких світанків я більше не зустрічала ніде! Два дні змагань, активного спорту і жодної втоми! Відтоді у мене надзвичайна любов до природи, активного відпочинку, бажання знову й знову проживати неповторні світанки! Дуже хочу передати цю любов своїй донечці, яка вже у 5-му класі і вже скоро, сподіваюсь, ми з батьками поведемо й своїх дітлахів в похід!»
Ігор Крицак:
«Найяскравіший спогад — як я втратив свідомість після того, як мені «вліпили» укольчик на реакцію Манту. Я тоді добряче «поцілував» підлогу рідної школи.:) Ну і випускний вечір звичайно. Було дуже весело. Уроки ДПЮ, фізкультура — взагалі сумую за школою, там таке безтурботне і веселе життя було. Якщо б можна було повернутися ненадовго в той час — я б з задоволенням».