Кілька вражень жительки туристичного Львова від карпатського Івано-Франківська.
Івано-Франківськ називають воротами Карпат. Колишнє місто Станіславів має своєрідну атмосферу, в якій гармонійно поєднано нотки Гуцульщини, карпатського колориту та європейськості. На відміну від вічно гамірного туристичного Львова, в Івано-Франківську (була там у високий туристичний сезон — під час Різдвяних свят. — Авт.) відчула полегшення, релакс. Наче не в туристичному місті опиняєшся, — ніде немає туристичних груп, екскурсоводів. У центрі — затишок. Тут спокійно мандруєш тихими вуличками, насолоджуєшся архітектурою, вивчаєш модерні скульптури у скверах, яких в Івано-Франківську чимало.
Вулиці чисті «на тверду п’ятірку»
…Перші враження від колишнього Станіславова отримала ще на залізничному вокзалі. “Залізні ворота” міста не вражають сучасністю, модерністю. Пасажирам доводиться виходити з потяга не через підземний коридор, як у Львові чи Києві, а по залізничних рейках. Та й залізничних рейсів тут доволі скупо. Зате біля вокзалу немає такої засміченої “стометрівки”, як у туристичному Львові. Івано-Франківськ завжди славився чистотою. Чи то комунальні служби тут працюють в режимі “хороший сервіс — непомітний сервіс”, чи то місцеві менше смітять. Чистота вулиць — на п’ять балів з плюсом. Таксисти на залізничному вокзалі не такі “приставучі”, як у Львові.
Під час Різдвяних свят Івано-Франківськ декорований авторськими ялинками, біля кожного кафе — новорічні святкові персонажі. У столиці Прикарпаття проводять щорічний фестиваль “Коляда на Майдані”, де збираються кращі гуцульські колективи України. А ще тут можна побачити автентичні вертепи в гуцульському стилі. На власному досвіді переконалася, що гірські колядники мають своєрідний магнетизм. Посівають гостей зерном, грають на дримбах та трембітах, а у віншуваннях закодовують на щастя. Так би цілими днями і слухала карпатських колядників! Чого лише вартий їхній заквітчаний дрес-код! “Приїхала на Прикарпаття відсвяткувати Різдвяні свята за стародавніми традиціями, — розповіла “ВЗ” туристка з Києва Олена, яка тут разом зі сім’єю. — Турфірми організовують такі подорожі. За семиденний відпочинок у Франківську, що передбачає екскурсії Ворохтою, Яремчею, Коломиєю та ще кількома містами, заплатила сім тисяч гривень. У ціну були включені сніданки в тризірковому готелі, плюс за Святу вечерю доплатили по 500 гривень за особу. Сподобалися в Івано-Франківську красиві храми, святкова Літургія, колядники, вертепи. Особливо запам’яталася проповідь священика. Він повчав робити добро, відвідати у великі свята рідних, згадати в молитвах тих, хто помер у зоні АТО. А ще дуже сподобався його вислів: “Не важливо, якою мовою розмовляємо. Важливо, чи вболіваємо серцем за Україну і чи готові це продемонструвати діями”.
Харчевні починають роботу майже з обіду
До розмови приєднався турист з Одеси Андрій. Спілкується суржиком. “Івано-Франківськ не тягне на статус туристичного міста. Тут гарно, тихо, затишно, — каже. — Але транспортне сполучення не дуже хороше. Дуже тут “паршиві” дороги, особливо в області. Здивувало те, що усі кафе і ресторани відкриваються майже в обід. Як може місто, яке претендує на статус туристичного, допустити таку халяву рестораторів? Наприклад, у Львові турист може випити кави, поснідати зі самого ранку. А в Івано-Франківську хіба що зі собою їжу носити”.
Вислухавши зауваження туристів, прямую з валізою до центру, щоб знайти затишне кафе і поснідати. На годиннику — 11-та ранку. Зайшла у кілька кафешок, а там зачинено. На дверях пише, що заклад працює з… 12-ї. Після поїзда трохи втомилася, треба було підбадьоритися кавою. “Вулична кава” по три гривні за стаканчик — не мій формат. Хоча у Львові із задоволенням надаю перевагу якісній “вуличній каві” з кіоску.
Ситно поснідала в кафе за… 54 гривні
Зайшла в одне з дорогих кафе в центрі Івано-Франківська (таки знайшла заклад, який відкривається раніше, ніж о 12-й годині). Думала побачити там аншлаг гостей, але, на диво, усі столики були вільні. Офіціанти — ввічливі, уважні. Одразу принесли меню. Концептуальне кафе має стелажі, де продають різдвяні пряники місцевих кондитерів (25-35 гривень за штуку, а на Різдвяному ярмарку Львова такі коштують від 45 гривень. — Авт.). Поруч на стелажах продають екопродукти. За баночку джему на будь-який смак треба викласти з гаманця 30 гривень. Зауважила тут оригінальний сувенір для резервації столика — у вигляді підкови та замку з написом “Замовлено”.
Перший “шок” у кафе отримала, коли побачила на титульній сторінці меню дату його оновлення - 2010 рік. “У вас справді ціни на страви не мінялися з 2010 року?” — здивовано запитую офіціантів. “Ні, не мінялися”, — відповіла офіціантка Оксана. “Почекайте, а як же знецінення гривні, криза, подорожчання продуктів і комунальних послуг? — уточнюю. — Невже це все не враховано у вартості меню?”. Працівники кафе відповіли, що не в курсі економічних розкладів…
Роздивляюся ціни в меню. Якщо брати за львівськими мірками, ціни на страви в кафе Івано-Франківська — “смішні”. Кава американо — 17 гривень, чай — 15-19, а літровий чайник настою з карпатських трав — 29, мед до чаю — 5 гривень, тістечка — 20. У попиті – віденські вафлі з кремовою начинкою — 29 гривень, більша порція — 40. Таким десертом можна не лише втамувати голод, а й завдати шкоди фігурі.
Ціни на овочеві салати із зеленню, м’ясом, шампіньйонами з італійськими заправками — 30-40 гривень. Порції — великі (по 300-350 грамів). Замовляю овочевий салат із зеленню, овочами та вареною курятиною (32 гривні) та крем-суп з гарбуза — 22 гривні. За ситний і доволі смачний сніданок заплатила 54 гривні. У Львові за таку ціну можна лише кави випити (деякі кавові авторські напої коштують 30-70 гривень. — Авт.).
Другий раз здивувалася, коли хотіла зайти на свою сторінку у соцмережі через wi-fi. Але бездротовим Інтернетом у кафе і “не пахло”… Запитую офіціантів, чому в доволі статусному кафе немає wi-fi. “А ми — за “живе спілкування”, — відповіла жінка. — В Івано-Франківську є 3G, можете ним скористатися. Не розумію львів’ян, які приходять у кафе випити кави, побалакати і “зависають” у телефонах. Може, це по-європейськи, але, як на мене, — цілком неправильно. Пані, повірте, wi-fi в Івано-Франківську мають лише поодинокі ресторани та кафе. Більшість за те, щоб гості спілкувалися між собою, а не з телефонами”.
Мене здивувала така позиція, бо звикла “сидіти” в гаджеті не заради відстежування френд-стрічки у соцмережі, а читати новини. Якраз кафе і є хорошим приводом почитати газету в електронному варіанті.
«Івано-Франківськ варто любити за компактність та дешеві ціни»
Після пізнього сніданку йду вивчати місто. Приємно вразила величезна споруда Івано-Франківської ОДА. Там можна заселити усю роту чиновників області. І місця під “Білим домом” (наприклад, для мітингів) є вдосталь. Здалеку видніється золотий купол Івано-Франківської ратуші. Біля мерії — пам’ятник яйцю, який звели ще за радянських часів. Деякі туристи запитували мене, чи, бува, це не те славнозвісне яйце, яким жбурляли в екс-президента України Віктора Януковича. Відповіла, що ні. Виявляється, деяким довірливим туристам кажуть, що це саме те яйце, яке ледь не вбило “папєрєдніка”. Гід Василь Дворецький (він родом зі Львова. — Авт.) розповів, що кам’яне яйце з фонтаном у центрі міста подарували скульптори після одного з фестивалів. Найстаріший пам’ятник Станіславова, який зберігся до наших днів, — Адаму Міцкевичу. Заслуговує на увагу коване триметрове металеве «дерево щастя», що на вул. Незалежності. На його гілках — «ковані подарунки»: людина-оркестр, дитяча гойдалка, жар-птиця. Скульптура встановлена на місці, де ніяк не приживалося живе дерево.
“Мені імпонує Станіславів, — наголошує пан Василь. — Тут не так багато туристичних груп, як у Львові, затишно, вільні вулиці. Місто — компактне, вулиці ширші, ніж у Львові. Івано-Франківськ легко приємно обійти “на одному подиху”. По суті, усе тут поруч. Це місто варто любити за компактність та дешеві ціни на все”.