18 травня сталося те, що сталося.
І винних не буде.
Цинічні лайномети запрацювали на повну потужність.
Звісно, що дуболомам не шкода нашої країни.
Однак нам – тим, хто в ній хоче жити – не байдуже, коли задля дрібничкових речей вдрузки розбивають країну.
Коли нищать легку, як пір'їна, нашу мову а заодно і наші інші мови.
Важко шукати аргументів і пояснювати навіщо потрібна Україна, така різна Україна, людям, яка для них нінащо.
Або, які не мають ні серця, ні душі.
Однак тим, хто все ж хоче її будувати – маленький майстер-клас.
Можливо ця наочна метафора щось скаже нам, як з тих осколків, на які ми розбили Україну, маємо відбудовувати її знову...
І що важить невагоме перо нашої мови в крихкій конструкції нашої України...
Додивіться до кінця – не пошкодуєте:)
------------------------