Чимало людей, які претендують на епітет «свідомі», закликають народ все гучніше напередодні виборів прокинутися. Щоби до недільного часу підійти у тверезо-спортивній формі, постати раптом (!) щиросердо усвідомленими істотами. «Партійно патріотичними і мажорно правильними громадянами», - перетлумачують заклики інтелігенції значно гучніше численні політики і політикани, і втюхують ґречно і неґречно останні гречані пакетики бабцям і обцяцянки про їм-піч-мент ПРєзідєнта. Та чи завжди коректно називати нібито таку збайдужілу пасивність, або, на іншому боці медалі, нафантазовану активність людей у «змінах на краще» хропливим спанням або динамічним сном?
Як на мене, вся дедалі більша темниста сірість наших українських буднів полягає в тому, що добра більшість так і жодного разу ще спати не лягала, а коли лягала, то не заснула, прокинувшись одного разу від кошмару, що, як вважалося, закінчився у 1991 році, і помчала нічними неосвітленими тропами і трасами стрімголов на зустріч своєму «бла» . Бо спання й сновидіння розсувають небачені в бадьорому стані грані світосприйняття. Сон відкриває силу і відкидає втомленість життям. Сон провадить в якісь глибини, що недоступні поза ним. Сон самохіть чи мимоволі змушує людину задуматися над своїм місцем в чотирьохкутній клітці (золотій чи залізній) денного, або ж нічного, життя.
Так само і з народами, націями, державами. Без аналізу і даних статистики ризикну висунути екзотичну гіпотезу, що перш ніж за рівнем ВВП і ВНП, рівнем безпеки, корупції , тощо країни, умовно, звісно, діляться на два рівні снів їх жителів, немов верхній і нижній ті рівні. Перший: сни - міцні, з якимись кольоровими казковими сюжетами, домінантно позитивними і величними героями, вони ж, герої, ті, кому вони сняться, зумовлюючи просинання енергетично наповненим і оптимістично вмотивованим. В основному, це країни, в яких найпродуктивніше генерується прогрес, віра у свободу, право, реалізацію власної волі і долі. Під цей набір все ще чудово підпадають країни Заходу, будемо сподіватися, підпадатимуть й надалі. Інший вид снів, нижній рівень: сни – теж дуже міцні, сюжетно наповнені фантасмагоріями, однак , на відміну від першого, з левовою долею негативу і жаху в самогероях, що не може прямо не відбиватися на них після прокидання. Під цю категорію найбільше підпадає Росія.
Є ще третій рівень і вид снів: сонна пустота, тверда подушка і хроплива, пласка, як двері спальні, 2х2, подружка. Найстрашніше, коли починає по-справжньому кошмарити під час сну ту подружку. В такі моменти в її підсвідомості пропливає, мабуть, корабель «Героїка» з носом якогось дяді Джугашвілі чи Ваньки Грозного, наприклад, рухаючись, мов Титанік, на мертвотно застиглий айсберг, що для звички ототожнюється в неї з долею, фатумом, а якщо ліжко не таке горбате, то з всесвітньою змовою якихось там вічно масонствующіх. І сплячий пусткою, або бляклим сюрреалізмом, не в силі заспокоїти її ні стаканом води, ні раптовим зґвалтуванням в задній прохід без змазки, таки попаде під роздачу в режимі сомнабулічної самооборони. Без змазки і відмазки.
Тут варто знати, що пустих снів не існує в природі. Просто певна категорія людей має тверду схильність забувати історії із дещо іншого берега реальності. А ще інша засинати зовсім не хоче. А нащо, коли лежачи в темноті треба розмишляти на тему: чи безпечно вкрав сьогодні і чи безпечно вкрадеш завтра більше ? Віченьки не злипаються в сироти… Та, схоже, що всі три рівні сновидінь в нинішні часи схильні зазнавати зміщень в безсонні низини, в кращому разі(для кого-як) перемішуватися в марево оранжевих слоників, що на своїх спинах тримають всю планету, все відчутніше ковзаючись на гігантській китайській черепасі, що поволі прокидається зі сплячки. І люди всюди сплять слабшим і нервознішим сном, і взагалі менше сплять.
У Біблії, у Книзі Буття, є оповідь про те, як Яків, вирушаючи з дому Ісаака на пошуки дружини, дочки арамейського родича, спочив вночі на місці, підклавши під голову собі каменя. І він побачив сон, в якому ангели то сходили з небесної драбини, то здіймалися на неї. А образ Господа, на самому вершечку драбини, промовляв до нього, обіцяючи йому велике і славне майбутнє. Прокинувшись в натхненній тривозі чи тривожній натхненності, Яків тут же омочив камінь оливою і зробив з нього пам’ятник Богу. А спершу він сказав, що місце це – брама Божа. Те місце, на якому спав, він назвав Бет-Ел (Дім Божий). Згодом там виникло місто, Бейт-Ель, існує досі. До того випадку з Яковом, відомо із тих-таки джерел, в тому районі стояло язичницьке ханаанське місто Луз.
Деякі екзегети тлумачать той маршрут ангелів драбиною вниз-вгору тим, що кожна територія на Землі має свого ангела Божого, і час його перебування на ній, і час його покидання її. Найпевніше, ангели сходять, коли територія благословляється Творцем, а відходять за провини на ній аж ніяк не Творця. Ангели повертаються, а якісь вже ні.
Сьомого дня тижня кращий так би мовити кластер з українців – галичани – мають добру традицію ходити до церкви. Мають і менш добру традицію, але, на жаль, так вони гадають, навіть більш необхідну для багатьох – ходити на вибори. Церква людей міняє, а разом з ними і міняє ставлення Бога до них. Вибори – ні. Ні людей, ні божків. - Традиція, нічого не зміниш.
Хтось сподівається, що народ проснеться – і автоматично прорветься; хтось, що народ уві сні підніметься з ліжка сновидою – і зарубає не сплячу покидь. А ангелам з волі Божої відомо, покинуть вони Україну чи зостануться десь там невидимо у ній. І не було би все так двозначно, якби чогось трошки ангельського, себто і Божого, не відали люди.