Напевно, з жодною країною я так не чекав зустрічі, як з Іраном. І не дарма. Іран - найяскравіше і найцікавіше, що було в мене за останні роки. Позитивна країна з добрими і щирими людьми та дивовижною архітектурою залишить враження на все життя. Я рідко повертаюсь туди, де вже був, але туди хочу обов'язково повернутися.
Це взагалі була дивовижна подорож. Як правило, плануючи мандрівку, я намагаюся робити так, щоб кожна наступна з них була цікавіша за всі попередні. Як правило, це вдається. Більше того, в даному випадку вдалося на всі 100%. Мало того, що я давно себе не балував довгими поїздками в східні країни, тут ще випала можливість відвідати 3 неймовірно цікавих країни, в яких я раніше не бував. Іран - 35-та країна, в якій я побував, стала апогеєм подорожі в східну казку.
Маршрут був такий: Тбілісі - Джварі - Мцхета - Руставі - Ананурі - Пасанаурі - Баку - Гобустан - Кум - Кашан - Абьяне - Ісфахан - Язд - Тегеран.
Іран був останньою з 3-х відвіданих країн, але хочу почати з вражень про нього, поки вони ще свіжі. Можу ще десятки разів повторити як мені сподобався Іран, але ні мої розповіді, ні мої фото не передадуть того феєричного відчуття від країни, яке ви відчуєте, побувавши там. А зробити це доволі просто. Квиток на регулярний рейс МАУ обійдеться близько 180 доларів в обидва кінця, ще близько 100 у.є. доведеться викинути на візу і страховку. Щодо їжі і переїздів по країні - то це все досить дешево, не дорожче ніж в нас.
Комплекс Амір-Чакмак в Язді
Напевно кожного, хто їде до ісламських країн, хвилює проблема занадтої нав'язливості місцевих мешканців і бажання надурити туриста, розвести його на гроші. Забудьте про це: іранці - далеко не араби. Вони не будуть діставати вас на вулиці з нав'язливими пропозиціями щодо допомоги, за якою в арабських країнах обов'язково слідує вимагання грошей. Ніхто не буде завишати ціни на базарах і в магазинах з ціллю розвести іноземця. Хоч цінники і непопулярні в Ірані, на все є своя, майже однакова фіксована ціна. Вона приблизно однакова в усіх туристичних містах країни, але в столиці ціни значно нижчі: Тегеран не є туристичним місцем. Якщо іранці і будуть залицятися до вас на вулиці, то з ціллю дійсно щиро допомогти вам, без всілякого розрахунку на грошову подяку. Іранці на відміну від сусідів - арійці, і це добре відчувається.
Склепіння куполу в мечеті Імама в Ісфахані
Так само, потенційного туриста хвилює та проблема, що на думку багатьох Іран - це країна радикального ісламізму. Про це також забудьте: всі ісламські радикали вже давно в Парижі і Брюсселі, але ні як не в Тегерані чи інших іранських містах. Від більшості здобутків ісламської революції залишилася лише зовнішня оболонка. Так, існує жіночий дрес-код: має бути обов'язково покрита голова, а одяг не має бути облягаючим. Обличчя ніхто не прикриває, як в Туреччині чи арабських країнах. Навпаки, жінки наносять на себе кілограми косметики. Принагідно, варто сказати, що чи не половина іранок - справжні красуні.
На ринку в Ісфахані
Щодо чоловічого дрес-коду, то його фактично немає: не можна лише носити шорти. Ну і про алкоголь: він в країні заборонений. Заборонений на вулиці і в громадських місцях. Вдома ж іранці можуть випити і як правило ведуть звичайний європейський спосіб життя. Але я б все ж таки рекомендував би подорожувальникам до Ірану відпочити від спиртного. Не тому, що це заборонено і можна "попастися", а тому що від нього іноді дійсно корисно відпочивати. Тим більш, що в Ірані для вас буде замінник - кальян, який приносить задоволення не менше ніж віски чи горілка.
Старші Брати завжди спостерігатимуть за вами і вашої поведінкою в Ірані :)
Тепер про "ненависть" Ірану до США та Ізраїлю. Чотири дні я безуспішно намагався купити в Ірані футболку з надписом не фарсі. Все, що продається - з англійськими написами, всілякі там "Нью-Йорки" і "Лос-Анжелеси". Апогеєм була жінка, одягнута в традиційний строгий ісламський одяг, в якої позаду на абаї (накидці) був напис великими літерами "U.S.A.". Кока-кола і пепсі-кола - обов'язкові атрибути іранського обіду. Те ж саме з "нелюбов'ю" до Ізраїлю: синагог в Ірані багато, вони діючи, їх двері відкриті, ніхто нікого не боїться. До речі, так само з мечетями: в Ірані ви можете зайти в будь-яку мечеть і спокійно фотографувати все що завгодно навіть під час молитви. До вас не будуть підбігати батюшки чи послушниці у хусточках з вимогами заборони фотографування. Християнські церкви і зороастрійські храми також спокійно функціонують в Ірані.
Вірменський квартал і православний вірменський храм в Ісфахані
Їжа. З цим в Ірані не дуже. Вона скрізь стандартна: кебаб чи шашлик з баранини, телятини чи курки і велика порція рису. Запивають це все або Кока-колою, або традиційним іранським напоєм "дух" - аналогом тану чи айрану. Все це дуже швидко набридає. З ранку рятує континентальний сніданок готелях. Треба також не забути про традиційні східні солодощі: їх в Ірані дуже різноманітний вибір, і вони дешеві. Але найбільше ваш шлунок і душу будуть радувати свіжі фреші, які в Ірані на кожному кроці вижимають з усіх доступних фруктів просто при вас.
Але найголовніше, заради чого варто їхати то Ірану - це неповторна персидська архітектура. Епоха персидського середньовіччя зберегла до наших днів шикарні інтер'єри та екстер'єри стародавніх мечетей, передусім склепіння і купола. Неперевершені деталі іранської середньовічної архітектури я можу порівняти хіба що зі своїм улюбленим європейським стилем - полум'яною готикою. Головним акцентом шиїтської мечеті є айван - прямокутна споруда з пишним порталом і високою стрілчастою аркою.
Мечеть шейха Лютфулли в Ісфахані
Айван в Ірані дуже часто має незвичайне склепіння, яке складаються з мініатюрних арок, щедро прикрашених мотивами у стилі космічного символізму. Такі склепіння - це чи не найголовніша фішка Ірану. Вони прикрашають практично всі старовинні мечеті , але їх мотиви не повторюються.
Склепіння мечеті в Кумі
І, звичайно, ісламська архітектура неможлива без мінаретів. В іранських мечетях вони яскраві, строкаті і щедро прикрашені керамікою і мозаїкою.
Мінарети в Кумі
До найдавніших прикладів персидської архітектурної спадщини належать середньовічні замки та їх руїни, які у великій кількості трапляються під час подорожі країною.
Замок між Нетензом і Абьяне
Нову епоху в іранську архітектуру внесли 16-19 століття, коли у Персії масово будуються палаци, оточені традиційними персидськими засади. Таких ансамблів в Ірані збереглося багато. Вони мають приголомшливі прикраси у вигляді декоративних деталей перської архітектури з яскравими кольорами та орнаментами з кахлю.
Палац Табатабаї в Кашані
До Ірану ми ще повернемося нижче, а зараз час розповісти про всю хронологію подорожі, яка, повторюсь, була досить насиченою. Первісно, це мала бути лише поїздка до Грузії на День міста Руставі - міста-побратима Хмельницького за запрошення влади міста та місцевих бізнесменів. Проте в процесі формування маршруту "намалювався" омріяний Іран, в згодом між ними вдало "вписався" Азербайджан. Летіли до Тбілісі з Жулян компанією YanAir, яку я встиг полюбити ще під час моєї роботи в Мінтрансі, коли раз на два тижні доводилося літати в Одесу. YanAir за цінами близькі до лоу-костів, але більше всього в них я люблю смачні обіди, якими вони безкоштовно годують незалежно від тривалості рейсу. По прибуттю до Тбілісі нас розмістили в готелі в містечку Цхнеті, яке знаходиться в горах на південний захід від Тбілісі. Це було по меншій мірі не логічно, бо головною метою візиту до Грузії було місто Руставі, яке розташовано на схід від Тбілісі.
Такий вид на Тбілісі відкривається з дороги на Цхнеті:
Розмістившись в готелі, відразу ж поїхали до Тбілісі, маючи пару годин на те, щоб подивитися місто. Старе місто в Тбілісі мені дуже сподобалося, не зважаючи на певну неохайність і обшарпаність фасадів переважної більшості будинків. Основна частина Старого Тбілісі лежить на схилах правого берегу головного кавказької артерії - річки Мктварі (Кури). Над Старим містом височіє фортеця Нарікала.
На гору, де розташована фортеця, можна піднятися на фунікулері. Звідти Тбілісі - як на долоні:
Головною особливість Старого міста в Тбілісі є дерев'яні балкончики, які прикрашають старовинні будиночки, які розташувалися на схилах пагорбів, наче грибочки на дереві:
Найбільше в Тбілісі мені сподобалася Годинникова вежа. Дуже нагадало Швейцарію :)
Ще одна ратуша для колекції. Найсхідніша, до речі.
Нічний Тбілісі виглядає приголомшливо:
Як це не смішно, але Тбілісі нагадав мені австрійський Зальцбург. Міста мають приблизно однакове містобудівне планування: над історичним центром височіє фортеця, гірська річка ділить центр на дві частини, а на її протилежному боці знаходиться церква з оглядовим майданчиком. Дивіться самі:
Наступного ранку прокинулися в 5 годині, щоб поїхати зустріти світанок в монастирі Джварі поблизу Мцхети. Джварі (храм Хреста) - один з найдавніших християнських храмів Грузії.
Від монастиря Джварі відкривається зворушливий вид на місце злиття річок Аравгі і Кури, за яким лежить давня грузинська столиця Мцхета. Про це місце писав у своїй поемі "Мцирі" поет М.Ю.Лєрмонтов:
Немного лет тому назад,
Там, где, сливаяся, шумят,
Обнявшись, будто две сестры,
Струи Арагвы и Куры,
Был монастырь...
Звідти спустилися до Мцхети. Історична столиця Грузії відреставрована і знаходиться під охороною ЮНЕСКО:
Патріарший собор Свєтіцховелі - головний храм Мцхети:
Вдень і ввечері були офіційні заходи з відзначення Дня міста Руставі. Сам Руставі - промислове місто з переважно радянською архітектурою.
Центральна площа Руставі і міська рада:
З мером міста Руставі Мамукою Чіковані:
Наша делегація з губернатором краю Нижня Карталінія Паатою Хізанішвілі. В нього в цей день, до речі, був день народження.
Наступного ранку проїхалися Воєнно-Грузинською дорогою:
Пейзажі по дорозі - майже швейцарські:
Фортеця Ананурі:
Церква у фортеці Ананурі:
По дорогі до аеропорту ще раз заїхали у Джварі:
З Тбілісі в Баку летіли рейсом авіакомпанії Qatar Airways. Сервіс на борту рейсу був нереально щирим: крім WiFi були комфортні крісла, подушки і теплий одяг, багатофункціональний екран в великим меню, де можна було дивитися карту польоту, фільми, слухати музику, читати туристичну інформацію. І все це - фактично за ціною лоукоста.
Ще в аеропорту ім. Гейдара Алієва розумієш, що Азербайджан - набагато заможніша країна, ніж Грузія:
Баку вразив з перших секунд. Він показався мені найдосконалішою столицею з усіх, які я бачив. Ретельно відреставровано не лише Старе місто, по всьому Баку мені не вдалося знайти жодної обшарпаної будівлі.
Новітній символ міста - Flame Towers (Башти вогню) - три висотних будівлі, які нагадують язики полум'я. Особливо красиво це все виглядає вночі, коли башти по черзі перетворюються на азербайджанський прапор, потім - на язики полум'я, а після цього підсвічуються різними кольорами.
Так башти виглядають вдень:
Старе місто в Баку вилизане і ідеально відреставровано. Чистота на вулицях - бездоганна.
Частина визначних пам'яток Старого міста пов'язана з радянською кінострічкою "Брильянтова рука". Ось тут знімалася сцена "Цигель-цигель! Ай-лю-лю! Руссо турісто, обліко моралє!"
А біля цих дверей герой Нікуліна спіткнувся і закричав "Чорт побєрі!":
Брама палацу Шерваншахів - комплексу резиденції правителів Ширвану, зведений у Баку у XV столітті за ширваншаха Халіл-Аллаха.
Старе місто в Баку оточено мурами з брамами і баштами:
Найвища і найвідоміша з башт - Дівоча вежа («Гиз Галаси»).
На вежу можна піднятися, звідти відкривається чудовий вид на місто:
А так виглядає сучасний Баку з пагорбу, на яких розташовані "Башти вогню":
Перебуваючи в Азербайджані, пощастило побувати в національному заповіднику Гобустан, що розташований в декількох десятках кілометрів на південь від Баку. Гори Габустана відомі своїми наскельними розписами, які відносяться до XIV століття. На жаль розписи сховані від туристів, їх можна побачити лише в музеї на території заповідника.
Але найцікавіше в Гобустані все ж таки можна побачити на власні очі. Це - багаточисельні грязьові вулкани, які вважаються найбільшими на Кавказі:
На кожний з них можна піднятися і підійти безпосередньо до кратеру:
Вулкан в момент виверження:
Поряд з великими трапляються і досить мініатюрні варіанти вулканів:
По дорозі до аеропорту завітали в Атешгях - храм вогнепоклонників, в різний час шанований зороастрійцями, індуїстами та сикхами. Храм виник в XVII - XVIII століттях на місці "вічних" незгасних вогнів - виходів природного газу, що горять, завдяки чому храм і носить назву "Атешгях"("Будинок вогню", "Місце вогню").
Переліт з Баку до Тегерану авіакомпанією AZAL пройшов непомітно: такими яскравими були враження від Баку і ще більш сильним було передчуття Ірану. Головні повітряні ворота країни аеропорт ім. Імама Хомейні здався мені суцільним совком. Загажені туалети, повна антисистемність, величезні черги не додавали оптимізму. Найперше, що треба було зробити, це отримати іранську візу. Українцям її видають в аеропорту. Щоб її отримати, треба в першому вікні отримати анкету. В анкеті обов'язково має бути прописана адреса і телефон приймаючої сторони (в нашому випадку обійшлися телефоном першого готелю, в якому зупинялися). При отриманні анкети службовець сам визначає вартість візи (я так зрозумів, що сума залежить від його настрою). Для нас він намалював суму у 80 євро за одну візу. В другому вікні треба оплатити візу і віддати квитанцію в перше вікно. За новими правилами для отримання візи треба обов'язково оформити страховку. Це можна зробити в аеропорту поруч, вартість - 12 євро. Після цього треба почекати до півгодини, і вам повернуть паспорт з візою. Якщо ви прибули в Тегеран пізно ввечері, то через дорогу від аеропорту є два готелі - Ibis і Novotel.
Площа Імама в Ісфахані
В Ірані дуже розвинута транспортна мережа. Між основними містами є авіасполучення, рейсів багато, ціни фіксовані. Автобуси і поїзди також дешеві і комфортні. Оскільки нас було троє, то ми порахували вигіднішим взяти авто напрокат в аеропорту. Ще одна причина чому брали автомобіль - це неймовірна спека, від якої можна було врятувалися лише під кондиціонером в авто. Декілька років тому в Іран зайшла європейська (французька) компанія оренда авто Європкар (http://www.europcar.ir) і тепер машину в Ірані можна орендувати за європейськими стандартами. Щоправда, треба пам'ятати, що правила дорожнього руху в Ірані зовсім не європейські, точніше їх немає взагалі. Іранці люблять повертати наліво з крайнього правого ряду, при чому не включаючи поворотник. Мотоциклісти взагалі їздять по зустрічній смузі, з'являються на дорозі незвідки і раптово. Ніхто нікого не пропускає, якщо ви вдарили автівку, яка вас не пропустила, а бо ви не пропустили машину, яка праворуч від вас вирішили повернути наліво, то це ваші проблеми. В Ірані винен той, в кого розбитий передок. Паркування - то особлива тема: іранці паркуються об машину, яка стоїть попереду.
Те, що ми повернули машину без єдиної після майже 2 тисяч кілометрів і їзди по 16-мільйонному Тегерану - це швидше везіння і виключення. Між іншим дороги в Ірані ідеальні, всі основні міста з'єднані 6-смуговими автобанами. На дорогах - жорсткий контроль швидкості: через декілька кілометрів стоять радари, а між ними в самих неочікуваних місцях - поліцейські, які безбожно штрафують порушників. Я мав необережність перевищити швидкість на 10 км/г і мені виписали штраф майже 30 доларів.
Отримавши авто в аеропорту ім. Імама Хомейні ми не стали заїжджати в Тегеран, а поїхали відразу в південному напрямку. Перша зупинка була в місті Кум - священному для шиїтів місті. За сумісництвом Кум є ще й батьківщиною Ісламської революції, яка перемогла в Ірані у 1979 році. У величезному комплексі мечетей знаходиться мавзолей Фатіми бінт Муса аль-Казім (Непорочної Фатіми) - доньки сьомого імама шиїтів-імамітів Муси аль-Казіма.
Мечеть, де розташований мавзолей Фатіми, є справжнім шедевром іранської архітектури.
Сфотографувати мавзолей Фатіми виявилося задачею не з простих. В мечеті Кума десятки тисяч паломників шиїтів, дістатися до могили не так просто. В самій же мечеті стоять охоронці, які б'ють палицями тих, хто намагається фотографувати. Це було єдине місце в Ірані, де не можна було робити фото. Менше з тим, мені це вдалося :)
Дзеркальне склепіння над мавзолеєм Фатіми:
В 6 кілометрах на південь від Кума знаходиться величезна мечеть Джамкаран - також священне для шиїтів місце, яке пов'язують з Імамом Махді, за наказом якого її звели понад 1000 років тому.
Бані і мінарети мечеті Джамкаран:
З Кума поїхали на південь в місто Кашан. Якщо дорога між Тегераном і Кумом - це суцільна кам'яниста пустеля, то між Кумом і Кашаном починають з'являтися гори, при чому доволі цікавих форм з бордовим відтінком:
На околиці Кашану знаходиться сад Фін - один з найстаріший і найзнаменитіших персидських садів. Цей дивовижний сад з водоймою, палацом і фруктовими деревами був створений спеціально для Шаха Аббаса I і втілював класичне бачення раю в персидській традиції.
Склепіння садового павільйону:
Сам сад оточений фортечним муром з баштами:
По дорозі від саду Фін до центру Кашана в провулках загубився мавзолей імамзаде Ібрагіма:
Могила імамзаде Ібрагіма:
З Кашану походять три волхви, які принесли дари для немовля Ісуса у Віфлеєм. Зображення сцен принесення дарів можна побачити на склепінні мавзолею:
Вулочки історичного центру в Кашані:
В центрі Кашану знаходиться декілька історичних будівель місцевої аристократії середини ХІХ століття. Нам вдалося відвідати 2 з них. Особняк родини Боруджерді:
Стеля особняку Боруджерді:
Найцікавішим з особняків вважається історичний будинок родини Табатабаї:
Інтер'єри будинку заворожують:
Стеля будинку родини Табатабаї:
В Кашані збереглася фортеця «Гхале-Джалали», яку звів у XI ст. султан Мелік-шах I з династії Сельджукідів:
З Кашану ми поїхали у гірське поселення Абьяне. Шлях туди лежить спочатку через військові бази (кажуть, що в цьому регіоні здійснюється збагачення урану для ядерної зброї), а згодом дорога переходить в складний гірський серпантин, який проходить через мальовничі ущелини:
Старовинне іранське поселення Абьяне знаходиться на висоті 2200 метрів на схилі гори:
Усі будинки села зроблені з червоної глини і розташовані ярусами, відокремленими вузькими вуличками, проходами і сходинками. У цьому плані Абьяне помітно виділяється на тлі більшості міст і селищ Ірану.
Шлях з Абьяне до Ісфахану пролягав через місто Нетенз, біля якого знаходиться завод із збагачення урану. На всіх дорогах біля Нетензу стоять збройні установки, зупинятися в цій місцевості строго заборонено. На високій горі над Нетензом височіє мавзолей суфійського шейха Абдуссамада Ісфахані (1299 рік):
Ісфахан вважається найцікавішим і найбільш туристичним містом Ірану, тут розташована велика кількість яскравих пам'яток іранської архітектури, багатьом з яких - понад тисяча років.
Серцем Ісфахану є площа Імама - друга за величиною площа в світі після пекінської Тянь Ань Мень. Площа Імама витягнута на 560 метрів з півночі на південь, та має ширину 165 метрів із заходу на схід. Теперішній вигляд площі сформувався між 1598—1629 роками, коли Ісфахан став столицею Імперії Сефевідів.
Південний бік площі Імама займає мечеть Імама - найвища споруда Ісфахана, будівництво якої почато у 1611 році і закінчено у 1641-му.
Внутрішні стіни мечеті оформлені унікальними малюнками, мозаїкою, орнаментом і в'яззю.
Склепіння з "зоряним небом" перед входом в мечеть:
На східному боці площі Імама стоїть мечеть шейха Лютфулли - видатний пам'ятник персидської архітектури епохи Сефевідів, яка будувалася впродовж 17 років (1602-1619 років) за особистою вказівкою Аббаса I і була його приватною мечеттю.
Мечеть шейха Лютфулли так само щедро прикрашена орнаментами і мозаїкою:
Північну сторону площі Імама прикрашає арка-вхід на великий ісфаханський базар:
Пройшовши декілька кілометрів лабіринтів ісфаханського базару, вийдемо до мечеті Джамі, або П'ятничної мечеті - найстарішої мечеті Ісфахану, закладеної ще у 771 році. Мечеть побудована в архітектурному стилі "чотирьох айванів", тобто має чотири брами, які знаходяться одна навпроти одної.
По дорозі до П'ятнічної мечеті можна побачити мінарет Алі - найстаріший мінарет Ісфахану, збудований у ХІ столітті. Висота споруди складає 50 метрів:
Навколо П'ятничної мечеті та мінарету Алі розташовані історичні квартали старого Ісфахану:
В центрі Ісфахану неподалік від площі Імама в центрі тінистого саду розташований палац Чехель Сотун ("палац сорока колон"). Палац був побудований Аббасом II в 1647 році як резиденція для відпочинку. Елегантний головний фасад палацу являє собою галерею, дах якої спирається на 20 тонких восьмикутних колон (3 ряди по 6 колон і ще дві колони, що підтримують склепіння). Ці колони заввишки 13 метрів вирізані з цільних кедрових стовбурів.
В центральній частині палацу Чехель Сотун розташована Зала прийомів Аббаса II. Стіни і стелю зали щедро прикрашені ліпниною і розписані орнаментом у синіх, червоних, смарагдово-зелених і золотих тонах. Зали палацу прикрашені фресками із зображенням подій з історії династії Сефевідів. У них простежується європейський та індійський вплив. Прикрасою палацу є також керамічні панно на теми історичних подій.
Тут трапляються мозаїки на тему зірок Давида:
Одна з дверей у палаці:
Через Ісфахан протікає річка Заяндеруд, яка вважалася найбільш повноводною рікою Ірану. На жаль, на початку 2010-х років в результаті кількох років сезонних засух у нижній течії річка майже повністю висохла. У 1602 році через річку за наказом шаха Аббаса I Великого був побудований міст Сі-о-Се Поль (або міст Аллаверді-Хана). Міст вважається однією з найвидатніших архітектурних пам'яток епохи Сефевідів, він є двоповерховим віадуком, спорудженим з цегли на кам'яних палях. Довжина мосту — 290,4 м, ширина — 13,5 м. Міст має 33 арки (перс. Сі-о-Се = 33), його накривають два ряди аркад.
Ще цікавішим є міст Хаджу, збудований в декількох кілометрах від мосту Сі-о-Се Поль у 1650 році за наказом шаха Аббаса ІІ. З точки зору архітектурної витонченості і обробки моста кахлями він не має собі рівних і виконує три функції - спосіб переходу через річку, греблі і місце відпочинку. Міст складається з двох ярусів, в центрі є павільйон для відпочинку правителя.
На південь від Ісфахану на території національного парку знаходиться гора Софе. Туди можна піднятися на фунікулері. З гори відкривається неповторний вид на Ісфахан та довколишні гори:
Сюди краще приїхати ввечері, щоб спостерігати за заходом сонця.
Нічний Ісфахан з гори Софе:
Дорога з Ісфахану до Язду - майже суцільна пустеля. Населених пунктів майже немає, але через декілька десятків кілометрів зустрічається невеликі пустельні замки і старі караван-сараї:
Приблизно за 30 кілометрів до Язду з лівого боку від автобану можна побачити Вежу мовчання. Місто Язд є центром релігії зороастризму. Зороастрійці зверху на вежі мовчання клали мерців, щоб їх поїдали птахи-трупоїди. Після цього кістки скидали у ями всередині веж де дощ змивав залишки плоті. Згідно з віруваннями зороастрійців, можна було ховати лише очищені кістки, щоб «нечиста» плоть мерців не «оскверняла» землю.
Піднятися на самий верх до башти не виявилося можливим із-за шаленої спеки.
Язд - одне з найдавніших міст Персії, яке налічує більш ніж 5000-річну історію. Це одне з небагатьох міст Ірану, у якому зберігся величезне старе місто у тому вигляді, у якому воно було багато століть тому. Місто дуже насичене історичними пам'ятками.
Місто забудований переважно глинобитними будинками, між якими - лабіринти вузьких вуличок:
Силует міста створюють бадгіри ("вежі вітру"), призначені для охолодження повітря в житлових приміщеннях і водосховищах. Більшості з них - по декілька століть:
Найвідомішою спорудою Язда є комплекс Амір-Чакмак. Збудований у XV столітті, він є не лише мечеттю, а й ритуальною будівлею, призначеною для молитов і скорботи за імамом Хусейном, онуком пророка Мухаммада.
В Язді мені зустрілися аж 2 синагоги. Це не дивно, в місті - велика єврейська громада, а з Язду походить колишній ізраїльський президент Моше Кацав.
Вже в декількох десятках метрах від зірки Давида і напису на івриті у Соборній мечеті можна побачити свастики. Такий він Іран, різноплановий! :)
Соборна (П'ятнична) мечеть - найвища будівля в Язді, зведена у XII столітті. Її 52-метрові мінарети є одними з найвищих в Ірані:
Мозаїки головної мечеті Язда - одні з найкращих зразків персидської архітектури:
На протилежному кінці центральної пішохідної вулиці Язда стоїть Годинникова вежа:
Завдяки своєму віддаленому розташуванню, Язд став прихистком для зороастрійської громади, яка зазнала переслідувань з початком ісламського завоювання Ірану. На сьогодні Язд є одним з ключових культурних центрів зороастрійців в Ірані. Тут знаходиться головний зороастрійський храм:
Сюди був перенесений Аташ Беграм (Вогонь Перемоги) - один з найсвященніших вогнів зороастризму, який був запалений, за наявними даними, прибл. у 470 р. н.е., і є найстарішим на сьогодні зороастрійським вогнем.
Від Язду - кінцевої точки нашого маршруту, до аеропорту ім. Імама Хомейні, звідки ми мали вилітати в Україну, нас відділяло понад 600 кілометрів. Завдяки тому, що іранські міста з'єднані між собою швидкісними автобанами, ми досить швидко подолали цей шлях. До відльоту залишався ще цілий вечір і півночі, тому з'явилася ідея відвідати столицю Тегеран, який не входив в наші плани. Я хотів доїхати машиною до кінцевої станції метро, щоб залишити її так, а центр міста поїхати на метро. Але мої супутники наполягли, щоб ми заїхали в центр Тегерана на авто.
Що таке їхати в центр 13-ти мільйонного мегаполіса, де відсутні правила дорожнього руху, розповідати докладно не буду. Після того, як я припаркувався на одній з центральних вулиць Тегерана, я був весь вкритий потом, в мене пропав дар мовлення. Скажу, що після вождіння по Тегерану вже нічого не страшно...
Одна з центральних пішохідних вулиць Тегерану:
Мало кому відомо, що знаменитий архітектор Владислав Городецький, який створив архітектурне обличчя Києва кінця ХІХ - початку ХХ століття, а також автор багатьох архітектурних шедеврів в Україні, закінчив свій життєвий шлях в Тегерані, де збудував палац для шаха та перший в іранській столиці залізничний вокзал.
Улітати з Ірану було дуже шкода. Там залишилася частинка моєї душі. Ми відвідали лише маленьку його частину, а найцікавіше в Ірані я залишив для майбутніх подорожей туди. Забудьте про всякі туреччини, єгипти, європи, all-including, пляжні відпочинки та інший непотріб. Проведіть наступну відпустку в Ірані. Ви відкриєте для себе світ по-іншому.
