Час від часу місцева преса розповідає про нашумілі випадки шахрайства: видурювання грошей по телефону чи в інтернеті, фальшивих волонтерів… Любителі легкої наживи постійно вигадують нові методи обману, але деякі з цих схем добре відомі роками й навіть століттями. Шахраї старого Станиславова ловили на гачок наївних громадян майже так само, як і сучасні «умільці».
На жаль, і тепер, і сто років тому легковірних не бракувало, пише "Західний кур'єр".
Універсальний «цілитель»
В липні 1903 р. місцева преса повідомила про «цілителя» Клеменса Зубжицького, що мешкав у Пасічній під Станиславовом (тоді Пасічна ще не була частиною міста). Він пропонував допомогу подружжю, яке погано між собою ладнало, жінкам, які не мали дітей чи прагнули, щоб чоловік перестав пити, лікував дітей і домашню худобу, чаклував, щоб корови давали більше молока, виготовляв обереги від пожежі. Очевидно, результатами його діяльності були задоволені не всі, бо одна з мешканок села Княгинин подала на цілителя до суду за ошуканство.
Його методи лікування були описані в судовому протоколі зі слів свідка: «Зубжицький казав принести малий банячок, дві носові хусточки, шлюбну обручку, буханку хліба і шматок цукру, поставив усе те на стіл у кімнаті, закрив вікна фіранками і порадив слідкувати, щоб ніхто не ввійшов, бо його «може шляк трафити». Тоді почав молитися, ставати на коліна й знову підводитися і врешті повідомив, що «буде вже вам добре». За свої послуги «цілитель» брав дуже дорого. Суд не повірив у його різнобічні таланти й засудив на два місяці ув’язнення за ошуканство. Як зауважила газета, судді надали Зубжицькому достатньо часу, щоб поміркувати над новими методами лікування.
На жаль, і в наш час самозваних «цілителів» не бракує, а от людей, які справді володіють надзвичайними здібностями, – одиниці.
Чудодійна «панацея»
Восени того ж року в місті прогриміла ще одна медична афера. Перед станиславівським судом постав Юзеф Кшиштофович, який винайшов «чудодійні» ліки під назвою «Мікроцид». Основним складником препарату був розчин карболової кислоти. Як стверджував винахідник, «Мікроцид» був незамінним при всіх інфекційних хворобах, запальних станах, багатьох хронічних захворюваннях. Він продавав ці ліки пацієнтам начебто лише для того, щоб повернути собі витрати на виробництво засобу, не отримуючи жодного прибутку. Ліки досить широко продавалися не лише у Галичині, а й у Буковині.
Проте дія «Мікроциду» на людський організм виявилася зовсім не такою благотворною, як це представляв Кшиштофович. Один з пацієнтів, що приймав ці ліки, помер, і лікарі визначили, що смерть настала внаслідок отруєння карболовою кислотою. Горе-винахідник постав перед судом, але вийшов сухим із води. Його адвокату вдалося поставити під сумнів той факт, що пацієнт помер саме внаслідок прийому препарату. Як не дивно, після суду Кшиштофович усе ще свято вірив у чудодійну силу свого винаходу.
Сучасні іванофранківці теж час від часу отримують газетку чи буклет, що рекламує різноманітні засоби «від усіх недуг» із численними хвалебними відгуками. І дехто справді вірить у чудодійну силу цих препаратів.
Оголошення-пастки
В серпні 1906 р. газета «Кур’єр станиславівський» навела кілька оголошень з різноманітних видань тодішньої Австро-Угорської імперії й попередила читачів, що ці оголошення подані шахраями. Ось одне з них: «Від п’яти до десяти корон у день можуть заробляти пані й панове, виконуючи легку роботу, пов’язану з писанням. Проспект з умовами праці надається після вислання десяти галерів на марки». Всім, хто відгукувався на дане оголошення, надсилався лист із порадою… виписати газету оголошень про вакансії.
Інше повідомлення було адресоване любителям усього загадкового: «Справжній новий заробіток! Пані й панове, яких цікавлять таємні знання, можуть отримати тривалий дохід за допомогою занять астрологією за моєю унікальною системою». Насправді зацікавлені або нічого не отримували, або отримували брошурку з якоюсь незрозумілою писаниною. Особливо відзначився якийсь пан Рінґель з Лейпціґа, що подав оголошення такого змісту: «Додатковий заробіток для жінок. Домашня робота, яку кожна панна зможе виконати. Дуже великий дохід!». Після надсилання невеликої суми «на поштові марки» читачки отримували лист із порадою писати п’єси й заробляти на них мільйони, або ж варити «ром, коньяк, лікери й дріжджі».
Придбавши газету з оголошеннями або ж зайшовши на відповідний сайт в інтернеті, можна легко знайти схожі повідомлення. Здається, така схема шахрайства й справді вічна.
Мисливці за пожертвами
В сучасному Івано-Франківську не раз вибухали скандали, пов’язані з фальшивими волонтерами, що збирали пожертви начебто на потреби армії, хворих дітей чи фарбу, щоб перемалювати паркани міста у патріотичні кольори. Проте мало хто знає, що цей метод шахрайства існував у нашому місті ще століття тому. В грудні 1910 р. газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що будинки жителів міста відвідували молоді люди зі скринькою. Вони представлялися членами місцевого молодіжного товариства й просили внести пожертву на освітні потреби. Як виявилося згодом, ці прохачі нічого спільного з молодіжним товариством не мали. Щоб уникнути таких ситуацій надалі, керівництво товариства попереджало, що буде видавати своїм представникам лист, завірений підписами голови й секретаря та печаткою товариства. Цей документ мав підтверджувати повноваження на збір пожертв.
Фальшиві жебраки
Місцева преса не раз викривала фальшивих калік і жебраків, що насправді живуть заможніше, ніж деякі громадяни, які жалісливо подають їм милостиню. В Станиславові початку ХХ ст. фальшивих жебраків теж не бракувало. Вони здебільшого мали строго розподілені місця і години праці. В «неробочі» дні жебрак поводився й виглядав як звичайний житель міста, відвідував крамниці й кав’ярні, а коли збирався на «роботу», вдягав подертий одяг, забруднював обличчя, скуйовджував волосся. Переважно убогі працювали поодинці. Але щочетверга жебраки-євреї міста збиралися у групу і просили милостиню всі разом, заходячи до крамниць і різних закладів. В п’ятницю у похід за пожертвами вирушали жебраки-католики. Багато «убогих» мали своє житло, були цілком здоровими й при бажанні могли знайти роботу, але сприймали жебрацтво як легкий заробіток.
«Володарка духів»
Шахрайська діяльність різних видів суттєво пожвавилася в Станиславові у 20-30 рр. минулого століття. Особливо «прославилася» 45-річна Юзефа Брода, яка видурювала у наївних людей величезні суми. Шахрайка розповідала, що співпрацює зі «старим духом», який часом з’являється у постаті людини, та тіткою-ясновидицею. Ці загадкові істоти начебто можуть виконати будь-яке її прохання. Жертвою Юзефи Броди стала, наприклад, Михайлина Якубовська, дружина працівника міністерства комунікації з Варшави, що тимчасово проживала в Станиславові. Вона прагнула отримати посаду в залізничних майстернях за посередництвом «старого духа». Студенту Болеславу Стойовському шахрайка пообіцяла новий велосипед від «тітки-ясновидиці», якщо він босоніж вирушить до Тисмениці. Наївний студент вирушив у дорогу й добряче намучився, поки зрозумів, що став жертвою обману. Юзефа Брода «пожартувала» і з мешканкою Хриплина, чия дочка прагнула позбутися небажаної вагітності. Роль рятівниці мала відіграти тітка-ясновидиця, що порекомендувала «чудодійний» засіб, який смаком і запахом нагадував звичайну каву. Дива не сталося: дочка «клієнтки» народила цілком здорове дитя, якому диво-засіб, на щастя, ніяк не зашкодив. Однак за послуги шахрайки мешканці Хриплина довелося немало заплатити. І це далеко не всі жертви Юзефи Броди, що врешті-решт опинилася в руках правосуддя й була засуджена на сувору кару.
«Опікун» закоханих
Ще одна «знаменитість» міжвоєнного Станиславова – Ян Білічак, що заробляв собі на життя методом шантажу. Як тільки стемніє, він вирушав до міського парку й підходив до закоханих пар, що сиділи «в інтимних позах». Представлявся розгубленим парочкам як поліційний сищик і погрожував донести до староства про їхню аморальну поведінку у громадських місцях. При цьому прозоро натякав, що за допомогою певної суми можна було би владнати ситуацію. В такий спосіб Білічак ошукав досить широке коло осіб, але врешті-решт натрапив на розумного любителя вечірніх побачень. Він домовився з шантажистом про зустріч з метою передавання грошей, на яку прийшов разом зі справжнім поліцейським. Страж порядку відразу ж заарештував самозванця.
І у давні часи, і в наші дні мешканцям міста інколи доводилося розплачуватися за власну неуважність і легковірність. Але, мабуть, варто все ж робити висновки з досвіду минулих поколінь. Бо якось соромно людині, що живе в 21-му столітті, «вестися» на шахрайські оборудки, якими дурили ще наших дідів і прадідів.