Улітку цього року управління молоді та спорту облдержадміністрації отримало нового начальника – Ростислава Микитюка. Свого часу Микитюк професійно займався спортом, був учителем фізкультури, тренером з плавання і баскетболу. А до того, як очолити молодіжно-спортивний напрямок в ОДА, працював в управлінні у справах сім’ї, молодіжної та гендерної політики міськвиконкому.
В інтерв’ю SPORT.IF.UA Ростислав Микитюк розказав, якими були півроку на новій посаді, чого очікувати від реформи спорту, а також що його насторожує в новому міністрі молоді та спорту.
- Ростиславе Степановичу, яку спадщину ви отримали від попередніх керівників обласного спорту?
- У першу чергу – понад 2 мільйони гривень боргу перед нашими спортсменами і тренерами за поїздки на змагання і навчально-тренувальні збори. Ми постарались якомога швидше ліквідувати цю заборгованість і станом на 1 серпня виплатили 80%. Деякі тренери навіть втратили надію, що отримають гроші, які витратили за півтора роки. Ми розуміємо, що зараз уже інший курс долара, ціни не ті, але принаймні щось ми людям повернули. Цікаво, що деякі тренери потім нас питали, чи всі гроші їхні. Ми навіть спочатку не зрозуміли, про що йдеться, а потім, звісно, запевнили, що всі належать їм. Попередні керівники досі створюють нам проблеми – не віддають ключі від приміщень, залякують наших працівників. Для нас важливо, щоб нам не заважали працювати.
- Яка ситуація зі спортивною інфраструктурою області?
- Багато об’єктів у незадовільному стані і потребують ремонту. Зокрема веслувальна навчально-тренувальна база в Бурштині, трампліни у Ворохті, які, правда, належать не нам, а приватним структурам, спорткомплекс "Олімп", який за попереднього керівництва теж опинився у власності Прикарпатського університету. Також у нас нема жодного стадіону зі стандартними біговими доріжками. Це велика проблема, і ми працюємо над тим, щоб хоча б десь в Івано-Франківську або області на базі хороших стадіонів зробити стандартні легкоатлетичні доріжки з нормальним покриттям, де можна було би проводити чемпіонати області та України.
- А що з кадрами?
- Ми стикнулися з тим, що у нас немає тренерів з деяких видів спорту. Наприклад, в області є дві льодові арени, а спеціалістів з вищою освітою на посади тренерів з хокею та фігурного катання нема. Навіщо тоді будувати такі комплекси? Лише для заробляння грошей? От у нас діє національна програма розвитку хокею, а втілювати її немає кому.
- Як зараз з бюджету виділяються гроші на спорт?
- Багато проблем вийшло з того, що за попереднього керівництва з бюджету на 2014 рік забрали гроші, виділені на підтримку спортивних об’єднань і товариств. Ми розуміємо, що йде війна, але занадто легко віддали 1 млн. грн., передбачених на федерації, і 960 тис. – на спортмайданчики по області. Більше того, ці кошти не завжди прозоро розподілялись – не за якимось рейтингом, а за особистими симпатіями. Ми у свою чергу хочемо робити ставку на рейтинговість і відкритість. Схема розподілу коштів має оприлюднюватись і обговорюватись, щоб це вирішували не один-два чиновники, а рада федерацій, яку ми зберемо.
Ми стикнулись з тим, що управління не може придбати елементарний спортінвентар – наприклад, для потреб спортивних шкіл чи інших навчальних закладів, не може екіпірувати спортсменів. Нам не дозволено мати таку статтю витрат, тож ми змушені ходити і просити спонсорів, бо робити це якимись обхідними шляхами ми не хочемо.
Інша проблема. У нас в місті діти займаються в закладах, які належать міському управлінню освіти, а управління освіти вимагає орендну плату за приміщення. У спортшкіл не передбачена така стаття витрат – є на зарплату, на інвентар, на якісь поїздки, а на оренду нема. Виникає питання, чий це заклад? Освітянський. Чиї це діти? Наші освітянські діти. Ми їх не ділимо. Там працюють тренери, яким ми платимо зарплату і таким чином знімаємо це навантаження з міста. Тому місто мало би піти на поступки. За законом, діти мають займатися безкоштовно, а керівники спортшкіл, виходить, змушені збирати гроші (що ми забороняємо), щоб сплачувати комунальні послуги.
Також у нас діє така система, що спортсмени та тренери отримують компенсацію за витрати під час змагань (проїзд, проживання, харчування) лише після повернення. Тобто вони мають поїхати за свої, а потім ходити по кілька тижнів до казначейства, щоб повернути власні гроші.
- Які пріоритетні напрямки роботи управління?
- Наш пріоритет – дитячий спорт. Без масового дитячого спорту не буде високих досягнень. Це дуже велика проблема, що діти мають випрошувати гроші, уже з’їздивши на змагання. Велика шана тим тренерам, що працюють за мізерну зарплату, і велика шана тим батькам, які віддають дітей на заняття спортом.
- Зараз активно обговорюється проект реформи спорту. У чому її суть і який вплив вона матиме на Прикарпаття?
- Очевидно, що реформа спорту назріла, бо ми користуємось нормативно-правовими базами, які створювались ще в 90-х роках. Ми самі подали багато пропозицій до самої концепції реформи – зокрема, щоб частина акцизного збору з сигарет і алкоголю відправлялась на розвиток фізкультуру і спорту. Також дуже важливо, щоб прийняли закон про меценатство, який би в багатьох напрямках зняв навантаження по фінансуванню з держструктур. Меценат би тоді міг певну частку свого прибутку давати не в "загальний котел", а на конкретну ціль – нехай то буде спорт або мистецтво. Цей закон діє в усіх прогресивних країнах світу і сприяє скачку розвитку спорту. Також ми хочемо, щоб фізкультура у вишах була не факультативом, а заліковим предметом. Студенти мають не лише сидіти за підручниками, а й розвиватись фізично.
Окрім того, у нас обов’язково має бути патріотичне виховання – і в спорті, і в освіті. Подивіться на провідних спортсменів, збірників – вони іноді не знають слів державного гімну. Мають розвиватись військово-прикладні види спорту, адже кожен повинен вміти захистити свою державу. Усі діти повинні вчитись плавати, і треба розвивати мережу басейнів, бо у нас можна поплавати тільки в Івано-Франківську, Калуші, Бурштині, Коломиї і Долині. У сільських школах є басейни, які не працюють. Наприклад, у селі Ріпне стоїть напівзруйнованим один з найстаріших басейнів України, побудований ще за часів Австро-Угорщини. Виходить, що на щось вистачає коштів, а на здоров’я – ні.
- Одне з основних нововведень реформи – це рейтингова система розподілу коштів. Хто би міг очолити рейтинг на Прикарпатті?
- Нам треба розрізняти, які види спорту у нас є пріоритетними, а які непріоритетними. Я підтримую клубну систему, але зрозуміло, що ми не можемо просто закрити дитячо-юнацькі школи. Проте разом із ними мають створюватись приватні заклади, і ми повинні фінансувати їх також, якщо у них займається багато дітей і вони показують високі результати. У ринкових відносинах працює система замовлення. Фактично держава замовляє високі спортивні результати і має надавати перевагу тому, хто дає більший ефект. Бо виходить несправедливо, якщо у приватній школі займаються 100 дітей, вони регулярно посідають високі місця на змаганнях, а ми виділяємо їм стільки ж, скільки і державній, де 20 осіб і жодного призера бодай якихось турнірів. Є ще інша можливість – якщо держава виділятиме гроші федераціям і робитиме замовлення їм, але тут також має враховуватись рейтинговість.
Окреме питання, яким треба буде зайнятись після впровадження реформи – це інфраструктура. Зараз наші об’єкти належить різним структурам і відомствам. А якщо не буде стадіонів чи басейнів, можна навіть не говорити про заняття спортом.
- У нас новий міністр спорту. Чи вже спілкувались з ним? Чого від нього очікуєте?
- Ще не спілкувався. Можу оцінювати його як політика, адже міністерська посада – більше політична. Ігор Жданов був одним із ведучих Майдану 2004 року, працював аналітиком у штабі Ющенка. Він непоганий організатор і політичний аналітик, але мене насторожує одне. В його автобіографії у графі "Захоплення" спорт узагалі не фігурував. Мені здається, майже в кожної людини є якийсь улюблений вид спорту. Політики, наприклад, дуже люблять писати про шахи. Хоча він говорив, що буде займатись насамперед молодіжними проблемами, а за спорт більше відповідатиме його перший заступник. Знаючи його досвід організаційної роботи, це може спрацювати.
- Чи потрібно реформувати саме міністерство?
- Наразі у нас Міністерство молоді і спорту – єдине, яке не має чіткої структуризації на місцях. Необхідно розраховувати, скільки людей на місцях мають керувати спортом і допомагати людям ним займатися. Щоб було прописано, що на 10 тис. населення потрібен, припустімо, один працівник, який займається питаннями спорту. У деяких районах Франківщини одна людина відповідає і за молодь, і за спорт, і за оздоровлення дітей. Не маючи достатнього фінансування і підтримки, вона має всюди встигнути. А тут варто пам’ятати, що спорт – це не завжди молодь, а молодь – не завжди спорт. Треба плодити менше зайвих паперів, а вирішувати питання конкретно. Міністерство має спуститись з небес і частіше звертати увагу на наші земні проблеми.
Марія Чала, sport.if.ua