"Ураганівський" фан-клуб "Ура-Фан" продовжує знайомити усіх шанувальників івано-франківської команди з особистим життям їхніх улюбленців. Сьогодні у рубриці "Життя поза грою" - один з наймолодших футзалістів, 20-річний Роман Горпинич.
- Як розпочалося твоє захоплення футболом…
Мій батько в минулому грав у футзал, і з раннього дитинства прищепив мені любов до футболу, тому я теж не вагаючись вирішив спробувати себе у цьому виді спорту. Першим моїм тренером був добрий друг тата, тож вони обоє і почали відкривати мені ази спорту. Так все і закрутилося… З часом у мене виходило все краще і краще, і уже з 9 років я почав грати в старшій віковій групі.
Пригадую, коли грав за свою ДЮСШ м.Амвросіївки за 1995 р.н., познайомився з нинішніми партнерами по "Урагану": Мар'яном Пелехом, Юліаном Горбатим і Василем Балаником. Тоді ми перемогли на Чемпіонаті України, після цього в складі збірної побував в Іспанії на Кубку Побережжя. Це, мабуть, найкращі спогади за той період… А згодом випав шанс спробувати сили в "Урагані-2". Скажу, що грати в "Урагані" - моя здійснена мрія.
- Як зазвичай розважаєшся, маючи вільний час?
Дуже люблю музику і фільми, щодо останніх, то подобаються різноманітні жанри. Зокрема, одне з найулюбленіших - "Сім життів". Інколи збираємося з хлопцями, щоб пограти комп'ютерні гри. Але, загалом, вільного часу не так вже й багато, адже паралельно ще студіюю маркетинг на економічному факультеті в Прикарпатському університеті.
- Твої сильні і слабкі сторони?
Звичайно, як і кожна людина, маю свою "плюси" та "мінуси", але оцінювати себе важко. Тому скажу так: єдина людина, яка може сказати мені, що я слабкий - це мій тренер.
- Розкажи про свою сім'ю…
Я єдина дитина у сім'ї, мама - приватний підприємець, а тато наразі працює механіком. Ще один невід'ємний член нашої родини - кіт сибірської породи - Пушок. З ним в мене пов'язані класні спогади… Я старший за нього всього на 3 роки, ми разом росли, і йому добряче від мене діставалося (сміється - авт.).
- На Донбасі досі триває війна, як твої рідні в Амвросіївці?
В Амвросіївці ситуація не проста, як і по всій Донецькій області. Коли був у відпустці влітку, то війна тільки починалася, обстріли, вистріли… Дуже страшно. А батьки досі не виїхали, так як немає можливості…
- Наразі в "Урагані" ти єдиний представник Східної України. Як тобі Івано-Франківськ?
В Івано-Франківську я вже третій рік, тому скажу, що місто мені дуже подобається, багато красивих місць, гарна природа. Правда, ще не вдалося побувати в горах, але більше ніж впевнений, що мені там сподобається.
- Якому стилю одягу надаєш перевагу?
Люблю піджаки і сорочки, але, звичайно, не часто вдягаю їх… Зазвичай, це спортивний одяг, але, якщо якась подія, то не пропускаю можливості одягтися так, як мені подобається (сміється - авт.).
- У футбольному світі прізвиська не в новинку, як щодо тебе?
Це довга історія…(сміється - авт.). Коли мій тато був маленьким, то не міг вимовити своє ім'я, і представлявся Зьозя (скорочено від Сєзьозя - похідне від Сірьожа - авт.). Згодом його так почали називати друзі, потім і партнери по команді, так і перейшло до мене. Це моя родзинка, але кожен вибирає сам, як мене називати.
- Якій кухні надаєш перевагу? Які фірмові страви готують в твоїй сім'ї?
Моя улюблена - українська та італійська. А з того, що готує мама - це піца, пельмені, пиріжки з картоплею і дуже смачний компот. За цим я дуже сумую, бо уже майже 2 роки нормально вдома не був…
- Секрет успіху від Романа Горпинича...
Треба завжди вірити в себе і бути впевненим в своїх силах. Якщо у тебе буде якийсь страх або будеш думати, що хтось кращий за тебе, то ніколи не почнеш добре робити свою справу. Моє кредо - прагнути до щасливого життя кожен день.
- І насамкінець твої побажання вболівальникам "Урагану"…
Дякую за те, що вони ходять на наші матчі, підтримують і хвилюються за нас. Завжди піднімають настрій речівки фан-клубу. І хочу, щоб ви ніколи не втрачали віри у нас.
Розмовляла Тетяна КОЛИБАБ'ЮК, фан-клуб "Ура-Фан".