Кожен з нас є простою історією, як би ми не намагались іі ускладнювати з певних причин - вона всеодно залишається простою. Є певні стандартні моменти початку історіі, іі розвінчування, кульмінацій та парабул, прихованих змістів та таємниць - час, як вода, все пропустить крізь друшляк антагоній. Можна було б, варто, вже задекларувати щось бодай остаточне чи вичерпне, всеодно відбудуться Умови за яких буде спростування чи тотальна градація на незліченність. Мені пригадується Мераб Мамардашвілі. Це, можливо, найглибиніший метафізик в нашій з вами історіі. Саму метафізику не вийде простою методою звести до чогось непозитивно неліченого; метафізика є суттю, і як би ми не намагались іі притінити чи уникнути - ми всеодно мусимо до неі звертатись.
Метафізика є природньою сигнальною біполярною методою опредмечування речей в явища й явища в окремі речі. Можна сперечатись, але логіка є демонічною наукою, бо прагне вона негайноі конкретики й остаточності. Логіка є детонатором безвиходу, як і всі дисциплінарні й міждисциплінарні дискурси із присмаками мутагенезів й різних гібридів. Метафізика, як і логіка, теж ж гібридами відносно чогось сталого-константного, але часи міняються, як і сфери пристрасного міркування та Розуміння чи усвідомлення. Можна заперечити і свідомість, і підсвідомість, це теж гібриди міждисциплінарні: світ все сприймає й перетравить, головне, щоб не було прихованого колапсу, бо , коли він явний та реальний , є ймовірність Останнього слова. А що може бути вагомішим за Останнє слово, можливо сукупність Внутрішніх слів - так , це особлива таємниця кожного суб' єкта-субстрата- монадного модуса, назвіть це як хочете, але без цих категорій проста історія може стати найпростішою, інфузорною; а цього вдосталь: мало ми знаємо людей, що втратили будь-який зв'язок із реальністю. Хабермас пише : найстрашніше в житті це розгублення та втрата елементарного змісту... Фолькнер також на тому наголошує. Життя без мети- найстрашніше із покарань- як пекло із безконечними тортурами..де ти помираєш і знову народжуючись, знову помираєш.
Мамардашвілі саме тематиці змісту життя-буття ( хоча не варто, а можливо й варто, поєднювати категоріі прихованих змістів) приділяє окремі метатексти й виступи та розвінчує сенс життя в розкодовуванні Свого Особистого Коду. Свій особистий код дешифрував свого часу Марсель Пруст ( саме Прусту найбільше приділив Мераб) в циклах романів. Чудове текстотворення , глибоке, надметафізичне, ілюзорно багатошарове плетиво простих історій із надзвичайно глибинним сенсом.
Гадаю, кожен може розкодувати власну матрицю саме в мандрах в дитинство, в пошуках образів й ситуаціях та встановлення логосів єднання. Саме в тому періоді до формування ідивідуальності та особистості, саме коли є Власний Епос, епос зростання. Сам термін Епос чи внутрішній епос був присвоєний Прусту Томасом Манном. Томас був в житті ідеалізованим прообразом Гьоте, тому в усіляких моментах ідентифікаціі власноі та чиєісь користався саме гьотівськими категоріями. Взагалі Манн був дуже ревнивим до свого генія, був арбітром свого часу, схожим було відношення Рассела до Вінгенштейна, настільки ревнивим, що назвав Шпенглера мавпою з книгою. Ось так,хоча сам Шпенглер згодом напише, що це один із найкращих компліментів/ чи то з огляду саме дарвінистських таблиць, як варіант/ що йому було присвоєно...
Пошуки власного коду варто робити в своєму дитинстві, до процесу формування індивідуальності й певних особистісних принципів та іхньоі градаціі. Про це неодноразово говорив Сократ. Не дивним є зв'язок між Сократом та Прустом : обидва народились з відкритими очима. Мені пригадується моя Власна проста історія, яка розпочалась давно й мала стільки підформ й гібридних мрдифікацій, що працюючи саме в мистецькій сфері я завжди опинявся в категоріі " пошуків власного стилю". Зараз можу впевнено сказати , що пошук триває до відходження на Небо, за життя його просто не просто вхопити. Не факт , що Прусту вдалося. Скоріше замудрому Мераду. Мені пощастило почути від метрів: ось це суто твоє, а яке моє і що з тим робити не знав, а коли хотів дізнатись, мені просто казали повернутись в дитинство і пригадати, як ловив жуків. Перший про це мені сказав Єшкілєв.
Чи варто віднайшовши суто своє -розказувати іншим. Кожен вирішує наодинці. Бо Внутрішнє Слово після проговорення стає неістинним та нелогічним відповідно.Проговорене й константне не є істинним, бо суть істини в постійному видозміненні й мутаціі. Це є парадокс ковзаючоі істини. Парадокс ковзаючого горизонту та горизонту явищ. Це головний постулат Мамарлашвілі, що філософія чи гра в філософію є пошуком ковзаючоі порожнечі. Скоріше, зникаючоі. Тобто пошуки Зникаючоі Порожнечі. Й на пошуки варто спрямуватись всім хоробрим й сміливим серцем. Піти в Ейдос й блукати там десятки тисяч років й повернутись знову на землю. Про героізм пошуків напишу в наступному есеі. Всім гарного дня.