1 листопада 1918 року в порту міста Пула – головній базі австро-угорських військово-морських сил – два італійських інженера-терориста потопили військовий корабель «Viribus Unitis» і ще одне менше судно під назвою «Wien».
Деталі цієї історії є символічними і були б повчальними, якби люди вміли вчитися на помилках. Потоплений корабель носив у собі кілька-ступеневу символіку: по-перше, це був адміральський корабель і гордість австрійського флоту; по-друге, в його назві було закладено головне гасло всієї монархії – «Спільними зусиллями»; по-третє, на його борту по Адріатиці перевозили на батьківщину тіла вбитих у Сараєві престолонаслідника Франца Фердинанда та його дружини.
Італійський журналіст і письменник Паоло Руміз описує цікавий момент з цієї драматичної історії. Отже, італійських терористів після того, як вони поставили дві міни з часовим механізмом, побачили, затримали і привели на борт корабля.
Там, до їхнього здивування, практично всі говорили італійською, бо були моряками зі східного адріатичного побережжя, тобто далматинцями, істрійцями, словенцями і т.д. Більш того, всі раділи, бо як виявилося, напередодні останній австро-угорський імператор Карл І передав всі кораблі цісарсько-королівського флоту в розпорядження новоствореній і ніким не визнаній державі Словенців, Хорватів і Сербів (Держава СХС).
Дізнавшись про це, італійці почали вигукувати, щоб всі негайно покинули судно, бо воно заміноване, але ніхто не хотів їм вірити, а навіть – їх слухати. За якусь мить до запланованого вибуху італійці панічно скочили з борту в воду і тоді за ними почали скакати матроси. На кораблі залишився тільки новопризначений адмірал ВМС Держави СХС – Янко Вуковіч Подкапельський.
Однак, щось пішло не так і зазначений час міни не вибухнули. Тож, подолавши паніку, матроси почали повертатися на судно. І тоді вибухнула одна з мін, яка потопила адміральський корабель, разом з адміралом та багатьма матросами – майже виключно слов’янами, бо неслов’яни були звільнені у запас і відправлені домів. Друга міна, віднесена течією трохи далі, підірвалася під судном «Wien», теж забираючи життя якоїсь кількості моряків.
Як каже сучасний хорватський історик Дарко Дуковський, новоствореній Народній раді СХС у Пулі присягнули на вірність солдати і матроси не лише південно-слов’янського походження, але й «чеського, польського, румунського і українського» (йдеться, зрозуміло, про галичан, а не про російських українців). Саме вони і пішли на дно разом з кораблями старої Імперії.
Ну от – це один з прикладів того, як руйнувалась Монархія, як пішли на дно її головні символи – ім’я Столиці, шляхетне гасло і гордість ц-к ВСМ.