Фото: Dodo via Flickr
Енріке Пеньялоса – колишній мер столиці Колумбії, завдяки якому в Боготі з’явились нові школи, парки, велодоріжки та одна з найкращих в світі систем громадського транспорту. Взявшись за, здавалось би, безнадійного пацієнта, Пеньялоса за три роки створив у одній із найбідніших столиць зразковий міський простір. Ми зібрали найкращі рекомендації від людини, яка вірить, що вдало побудоване місто може зробити щасливими навіть найбідніших його мешканців.
Дозвольте людям відчути себе багатими
У нас може не вдатись виправити економіку. Можливо, ми не зробимо всіх такими багатими, як в Америці. Але ми можемо спроектувати місто так, аби дати людям гідність і змусити їх відчувати себе багатими. Місто може зробити людей щасливішими.
Якби ми визначали наш успіх таким критерієм, як дохід на душу населення, нам би довелося визнати себе друго-, а то й третьорядним населенням – зграєю невдах.
Які наші потреби для щастя? Ми потребуємо ходити так, як птахи потребують літати. Нам потрібно бути навколо інших людей. Нам потрібна краса. Ми потребуємо контакту з природою. І, найголовніше, – нам важливо не бути ізольованими. Ми повинні відчувати певну рівність у суспільстві.
Зробіть так, аби суспільне благо домінувало над приватним
Коли я став мером, я намагався застосувати до міста демократичний принцип – суспільне благо домінує над приватними інтересами. Автобус із 100 пасажирами має право на в сотню разів більший дорожній простір, аніж авто. Ми впровадили масову транзитну систему TransMilenio з окремими смугами для автобусів. Взагалі, автобуси мало привабливі, але це єдиний можливий спосіб забезпечити масове перевезення людей в усіх районах міста, що швидко росте і розвивається.
Зберіть комітет хоч з 12-річних дітей і вони за 20 хвилин вирішать, що найефективніший спосіб використання малого дорожнього простору – окремі смуги для автобусів. Коли дорогі машини стоять у заторі, а повз них мчать автобуси – це, я вважаю, дуже красивий символ демократії.
Ще 15 років тому ми побудували більше 350 кілометрів огороджених велосипедних смуг, задовго до появи подібних доріжок в Нью-Йорку, Парижі чи Лондоні. Я не вважаю, що загороджені велодоріжки – це симпатичне архітектурне творіння. Ці доріжки – звичайне людське право, хіба що ми вважаємо, що лише люди на автомобілях мають право на безпечний рух без ризику бути вбитими. Як і автобуси, огороджені велодоріжки – це потужний символ демократії. Вони доводять, що громадянин на велосипеді за 30 доларів є таким само важливим, як і громадянин у автомобілі за 30 тис. доларів.
Велосипед – важлива ознака розвинутого і рівноправного суспільства. Чому, на вашу думку, в Нідерландах і Данії на велосипедах їздять частіше, аніж в Італії та Іспанії? При тому, що погода в Італії набагато краща для цього виду транспорту. Тому що суспільство в Копенгагені та Амстердамі більш розвинене. Мільярдери та чиновники без проблем пересуваються на велосипеді. А в Італії їм досі потрібний автомобіль, аби відчути себе важливими. Але міста впливають на людей – якщо зміниться стиль життя, зміняться самі люди.
Віддайте дороги людям
Ви будуєте підземні переходи для пішоходів, аби автомобілі їхали зверху, а ви були внизу. Це дуже поганий символ. Порядок речей неправильний. В місті людей не можна заганяти під землю.
Дороги – дуже важливий міський ресурс. Ви можете відкрити родовище діамантів, золота, нафти, але, кінець кінцем, все це не матиме таку цінність. Тому дуже важливе питання – як розподіляти цей простір? Дороги належать однаково як хлопцям на роллс-ройсах, так і десятирічному хлопчикові з іграшковою машинкою або старим людям, тобто всім городянам.
Мені казали: «Мер, не будь таким впертим, буде достатньо місця і для паркування автомобілів, і для того, аби люди між ними могли пройти». Тому ми вирішили запустити телевізійну рекламу. Ми показали, що тротуари створені не для того, аби люди добирались з точки А в точку Б. Так, тротуари використовуються для ходіння, але в основному люди там розмовляють, грають, проводять бізнес-зустрічі, цілуються. Тому тротуари – це родичі парків або площ, а не вулиць. Всі повинні розуміти, що машини втручаються в пішохідний простір, а не навпаки.
Ставтесь відповідально до перших поверхів
Важливіше за висоту будинків може бути лише питання, що відбувається, коли будівля торкається землі. Тобто що відбувається на її першому поверсі. Якщо ми дамо людині привілею побудувати високий будинок, ця людина має соціальний обов’язок створити прекрасний простір навколо нього, аби всі інші люди могли ним насолоджуватись.
Розвивайте інфраструктуру в спальних районах
Вам не потрібний експерт в урбаністиці, аби побачити, як сильно периферія відрізняється від центру міста. Прогулятися центром приємно. Ви йдете тротуарами повз красиві будівлі, магазини, кафе. Гуляти околицями – нудно, часто там немає навіть тротуарів, вікна перших поверхів заклеєні чи закриті ґратками. У віддалених районах багато парків, але без жодної інфраструктури там, чесно кажучи, нудно.
Районам потрібні точки тяжіння. Люди люблять гуляти цілеспрямовано, а не просто так. В центрі городянин може вийти з дому і просто піти погуляти. На околиці міста людина виходить з дому і все, що вона може зробити, – це сісти в машину і поїхати в торгівельни центр. І навіть якщо продовжити гілки метрополітену хоч до сусідньої держави, це все одно не вирішить проблему.
Покращуйте пішохідні зони
Різниця між прогресивним та відсталим містом полягає не в якості доріг чи метро. Вона полягає в якості пішохідної зони. Я бачив африканські міста, які мають найновітніші дороги, але в цих містах у багатьох людей немає чистої води. Метро – це теж не ознака благополучного міста. В жахливих містах теж є метро.
Найбільша проблема Києва – автомобілі, припарковані на тротуарах. І їх буде дуже важко звідти забрати. Припарковане на тротуарі авто вказує на нестачу поваги до пішоходів, до людського простору. Париж знизив кількість парковок на 10 тисяч місць, аби звільнити місто для велодоріжок.
Хороше місто – це те місто, в якому людям хочеться бувати на вулиці. Якщо в місті добре себе почувають більш вразливі городяни – діти, старі люди, інваліди, люди з низьким рівнем достатку – значить, комфортно буде й решті людей. Принципи хорошого міста такі: пріоритет надається пішоходам та велосипедистам, а не автомобілям. Якщо говорити про пересування містом: на першому місці автобуси, а не особистий транспорт. Публічний простір повинний бути безпечним та приємним для всіх.
Розвивайте публічні простори
В робочий час люди з низьким і високим статком знаходяться в рівних умовах. Відмінності між ними відчуваються у вільний час. Багаті люди повертаються в свої великі будинки з власними садами, спортивними майданчиками, вони йдуть в театри, кафе, ресторани. А бідна людина йде в маленький будинок. Діти цих людей мають єдину розвагу – дивитись телевізор. Єдина альтернатива телебаченню, яка їм по кишені, – прогулянка містом. Тому якісна пішохідна зона – найменше, що може дати своїм громадянам демократичне суспільство. Якісні тротуари, парки, спортивні майданчики та площі.
В публічному просторі ми зустрічаємось як рівні. На роботі у нас є ієрархія, але громадський простір, наприклад, парки чи сквери, її вирівнює . Президент компанії чи офіціант в кафе – на тротуарі та в парку вони рівні.
Найбільше парків потрібно будувати в бідних районах міста. В Боготі ми зрозуміли, що стелити футбольні поля з синтетичним покриттям вигідніше, аніж будувати поліцейські станції – це набагато ефективніше знижує злочинність. Коли люди займаються чимось корисним, вони не роблять поганих речей.
Більшість речей, які ми купляємо в магазинах, дають людям величезне задоволення саме в момент покупки. Але за кілька днів це задоволення зменшується, а за місяці воно зовсім тане. А хороший публічний простір – це ніби якесь магічне благо. Воно ніколи не перестає породжувати щастя.
Дайте туристам простір для прогулянок
Подивіться, якими були київські площі 40-50 років тому. Зараз з площ потрібно забирати автомобілі та палатки з продавцями. Що ви хочете робити в місті, коли приїжджаєте туди, як турист? Звичайно ж, гуляти та дивитися на людей. В Діснейленді люди проводять на атракціонах всього 3% часу. Решту 97% свого часу люди гуляють територією парку. Вони платять гроші, аби погуляти. Якщо ми хочемо бачити більше туристів в Києві, потрібно створити пішохідний Київ. Туризм – це пішохідна діяльність.
Припиніть плодити торгівельні центри
Коли торгівельні центри замінюють громадський простір для спілкування людей – це ознака хвороби міста. В торгівельному центрі люди з малим статком відчувають себе некомфортно, це місце для багатих людей. Тим більше, що завдяки глобалізації у великих торгівельних центрах все однакове, від магазинів до температури приміщення. Якщо завести туриста наосліп в будь-який торгівельний центр, він не зрозуміє, у якій країні знаходиться. Уявімо, що я турист, який потрапив до Києва. Я підходжу до рецепції готелю і запитую: «Скажіть, де в цьому місті я можу погуляти та побачити людей?» І портьє мені відповідає: «В торгівельному центрі». Звичайно, я ніколи в таке місто не повернусь.
Відповідально думайте про майбутнє
Ми живемо в унікальний історичний момент. Впродовж наступних 50 років буде збудована половина міст, що існуватимуть у 2060 році. А в країнах, що розвиваються, за цей час будуть споруджені аж 80-90 відсотків майбутніх міст. Саме міста, які ми збудуємо протягом наступного півстоліття, визначать якість життя і навіть щастя мільярдів людей у майбутньому. Як виходець з Латинської Америки – а Латинська Америка є регіоном, що був урбанізованим зовсім недавно – я би дав пораду тим країнам, що урбанізуються лише зараз. Уряди цих країн повинні придбати всю землю навколо міст. Таким чином, міста зможуть рости в правильному напрямку з правильним простором, з парками, зеленими насадженнями та автобусними смугами.
Створюйте зелені насадження
Я запропоную кілька інгредієнтів, які, на мою думку, зробили б міста кращими і які було б дуже легко запровадити в нових містах, які лишень виникають. Сотні кілометрів зелених насаджень, що перетинають міста в усіх напрямках. Діти потраплятимуть з дому в безпечне середовище. Вони зможуть гуляти кілометрами в чудесних насадженнях без жодного ризику.
І другий інгредієнт. Я запрошую вас уявити наступне: місто, в якому майже кожна вулиця була б призначена лише для автобусів, пішоходів та велосипедистів. В нових містах, які ще будуть збудованими, це не було б особливо складно чи дорого. Все це впливає на те, як люди живуть, рухаються і насолоджуються містом.
Не бійтесь змін
Найбільша війна, яку я вів під час свого мерського терміну – боротьба за тротуари проти авто, які звикли на них паркуватись. Люди збирали гроші на кампанію проти мене. В якийсь момент мій негативний рейтинг досяг 95%. Я навіть був вимушений відіслати свою 12-річну дочку до Канади, тому що їй тяжко було вчитись у школі, де всі знали, хто її батько. Але коли мій термін доходив завершення, мій рейтинг стрімко виріс. Наприкінці терміну він був найвищим за всю історію мерів Боготи. Люди на вулицях почали дякувати мені. Починати щось нове завжди тяжко. Але потім люди звикають і їм починає подобатись.