Більшість із нас легко згадає відомих поліцейських з кінофільмів і книг, а їхні пригоди незмінно викликають інтерес. Та й роботу «нових копів» іванофранківці обговорюють з не меншим запалом, ніж героїв популярних трилерів. Хтось хвалить, хтось критикує, але байдужих, здається, не знайшлося. Сто років тому ставлення до поліції було дуже схожим: вигляд мундира викликав деякий острах, але при цьому жителі Станиславова не боялися критикувати роботу поліцейських.
Багато поліції для маленького міста
На початку ХХ ст. в місті діяли цісарсько-королівська жандармерія, міська і урядова поліція. Основною функцією жандармерії була охорона державної безпеки та громадського спокою. Жандарми підпорядковувалися староству і протидіяли небажаним зібранням і мітингам, запобігали можливій революції, розслідували державні злочини. Під час війни вони виконували функції внутрішніх військ, та й відбирали жандармів здебільшого серед військових – офіцерів, підофіцерів чи рядових. Повідомлення в місцевій пресі свідчать, що жандарми також тісно співпрацювали з міською поліцією в багатьох операціях, наприклад, пошуку чи затриманні небезпечного злочинця. Перед Першою світовою війною в австрійській жандармерії почали застосовувати методи дактилоскопії та службових собак. Жандарми носили темно-зелені кітелі з прорізними кишенями, чорні штани, на голові – пробковий шолом кольору хакі. Частиною парадної форми був чорний шолом з державним гербом. Озброєння – жандармський карабін і тесак, так звана «напівшабля».
Міська поліція відповідала за загальну охорону правопорядку – на вулицях, у дорожньому русі, публічних заходах тощо. Вона мала також кінний підрозділ і підпорядковувалася магістрату й безпосередньо бургомістру. Як зазначала тодішня ґмінна устава, «до бургомістра належить управління місцевою поліцією… Бургомістр після узгодження з магістратом приймає на роботу і звільняє міських службовців та призначає їм оплату». Поліція знаходилась при магістраті, який до 1914 р. засідав у ратуші, й нерідко допомагала йому в роботі. Зокрема міські поліцейські перед виборами обходили всіх, хто мав голосувати, щоб скласти виборчі списки.
В пресі знайшлося лише кілька згадок про вигляд міських поліцейських. В жовтні 1902 р. вони отримали нові парадні головні убори у вигляді «уланських шоломів з кінськими хвостами». Преса зазначала, що ці шоломи були дуже практичними й виглядали ошатно. Поліцейські мали також повсякденні головні убори, до яких додавався клейончастий верх для надійного захисту від дощу.
Представництво урядової поліції (чи як тоді казали: експозитура) знаходилось при старостві. Урядова поліція займалася паспортними, міграційними і «політичними» справами. В Станиславові експозитура урядової поліції запрацювала з 1 лютого 1904 р.
Станиславівський «Шерлок Холмс»
В кінці 19 ст. інспектором міської поліції був Пьотр Зубжицький, який згодом залишив службу через тривалу хворобу і помер у жовтні 1900 р. Магістрат довший час не міг знайти нового кандидата на цю посаду з відповідною кваліфікацією. В 1901 р. місто нарешті отримало нового інспектора – Станіслава Войтасевича. Його було запрошено з Перемишля, і він офіційно вступив на посаду 1 червня того ж року. Пан Войтасевич був таким собі «станиславівським Шерлоком Холмсом», адже славився своєю енергією, проникливістю і знанням людської психології. Наприклад, інспектор і його підлеглі використовували цікавий трюк при пошуках злочинця, що втік. Вони заходили в потяг, у якому, ймовірно, їхав утікач, і голосно називали його ім’я та прізвище. При цьому поліцейські уважно спостерігали за обличчями пасажирів. Злочинець, коли чув своє прізвище, інстинктивно намагався відвернутися, чим видавав себе.
В березні 1907 р. інспектор Войтасевич отримав письмову подяку від самого Намісника за затримання міжнародної банди злодіїв, що намагалася пограбувати контору місцевого банкіра Корнблюха в лютому того ж року.
В листопаді 1908 р. було вкрадено дуже дороге хутро в одній із місцевих крамниць. Злодія затримали на вокзалі, й інспектор Войтасевич упізнав у ньому відомого львівського крадія Теодора Сірчинського. При ньому знайшли не лише вкрадене хутро, а й три валізи, які Сірчинський поцупив у потягах та на вокзалах у неуважних пасажирів. Завдяки оперативності й уважності інспектора та його підлеглих було знешкоджено небезпечного злочинця.
Проте підлеглі пана Войтасевича інколи необґрунтовано застосовували фізичну силу, за що інспектора гостро критикували. В 1905 р. під час засідання міської ради депутати несхвально висловилися щодо поведінки поліції під час різноманітних масових заходів. На думку одного з депутатів, поліцейські поводились надто провокаційно, зокрема стояли з витягнутими шаблями.
Наступникам Войтасевича так і не вдалося до кінця вирішити проблему з невиправданим застосуванням сили. Зокрема в 1911 р. стався випадок, який обурив усе місто. У вересні поліцейські заарештували і жорстоко побили двох гімназійних професорів. І хоч усі винуватці згодом постали перед судом і понесли кару, цей прикрий інцидент суттєво підірвав репутацію міської поліції.
«Нова поліція» сто років тому
В 1902 р. міська влада вирішила провести реформу поліції. Планувалося залучити до служби якомога більше освічених і розумних людей. З цією метою було збільшено платню, поліцейським також надавали мундир і безкоштовне житло у казармах. Виплачувались надбавки «через дорожнечу» і за тривалу службу. Персонал міської поліції збільшили на одного сержанта, одного капрала і дев’ять поліцейських, так що весь особовий склад налічував 71 особу. Такої великої кількості поліцейських не мало більше жодне місто в Галичині, крім Львова і Кракова.
Проте міська влада добре розуміла, що підвищення платні й збільшення особового складу недостатньо для глибокого розуміння поліцейськими своїх прав і обов’язків. Була організована «інструкційна школа» під керівництвом інспектора поліції, де стражі порядку навчалися двічі на тиждень. Після закінчення науки кожен слухач повинен був здати екзамен перед бургомістром і спеціальною комісією. Зокрема поліцейський мусив добре знати приписи карної устави, відрізняти поняття «злочин» від «протиправного вчинку», знати всі адміністративні устави і місцеві розпорядження, вміти гідно поводитися на службі й поза нею. Відповідно до ухвали міської ради магістрат склав службову інструкцію й організаційний статут для міської поліції, детально окресливши її права і обов’язки.
Перевертні у погонах
Більшість поліцейських сумлінно несла службу, але були й такі, що ганьбили честь поліцейського мундира. Прикрий інцидент стався у 1903 р. Капрал міської поліції Василь Грабовецький висловив образу на адресу євреїв у шинку, промовивши щось на кшталт «іще прийде час, і в Станиславові євреїв будуть різати». За таку ганебну поведінку капрала засудили на два дні арешту. Крім того, магістрат тимчасово позбавив його права виконувати свої обов’язки й розпочав дисциплінарне розслідування.
В 1906 р. місцевий поліцейський Юзеф Пухляк був звинувачений у важкому зловживанні. Він узяв хабар від такого собі Леона Вишневського, який украв у свого вітчима 610 корон і переховувався від поліції. Замість того, щоб негайно арештувати крадія, горе-поліцейський узяв від нього 140 корон і наказав терміново тікати з міста.
В 1911 р. було віддано під суд капрала Миколу Голинського за те, що він пропонував різним жінкам одружитися з ним і під цим приводом видурював у них гроші. При цьому донжуан-поліцейський був давно одруженим, але проживав окремо від своєї дружини.
Незважаючи на окремі прикрі випадки, міська поліція все ж ефективно виконувала свою роботу. Так, лише за першу половину 1912 р. вона затримала 3204 особи. Найпоширенішими причинами затримання були крадіжки, бродяжництво, пияцтво, таємна проституція, порушення правил для слуг, бійки й хуліганство, порушення правил дорожнього руху та їзди на велосипеді, ошуканство. Деякі справи було згодом передано до суду, а з решти затриманих поліція стягнула штрафи чи провела з ними профілактичну бесіду.
Побажаймо й сучасним поліцейським успішної боротьби за порядок і спокій.
Олена БУЧИК, ЗК