Судячи з усього, у листопаді-грудні минулого року керівна ланка партії «Батьківщина» таки прийняла рішення відпрацьовувати передвиборний сценарій, який враховує можливість того, що лідерка українських соціал-популістів зустріне виборчий марафон за гратами.
Першими ознаками цього стали зникнення з прізвища Євгенії Тимошенко «воронячої» частини (-Карр) та переселення Наталії Королевської з партійного тепловозу у плацкартний соціал-демократичний вагон. Адже, зрозуміло, що партійний бренд не витримав би конкуренції двох молодих не позбавлених шарму та сексуальності жіночих облич. Аналітики хором зашепотіли про те, що «для Спадкоємиці роблять проспект».
Одночасно «Ув’язнена Качанівського замку» у своєму посланні висловила побажання, щоби недосвідчену молоду поросль підтримала своїм моральним авторитетом Ліна Костенко. Опоненти (подейкують, що не без консалтингової участі президентського прес-секретаря Дарки Чепак) вивели на авансцену іншу відому письменницю – Оксану Забужку, яка «торпедувала» цей проект, влучно висміявши намагання опозиції прикрити власну вбогість громадянськими і творчими чеснотами Ліни Василівни.
Натомість опозиція помстилась «противсіхці» Забужко вустами ще одного сановного в‘язня – Юрія Луценка, який, перераховуючи авторитетних й цінних для опозиційної справи вітчизняних інтелектуалів, принципово «забув» назвати авторку «Польових досліджень з українського сексу».
Поки відбувались усі ці вельми цікаві піар-маневри, політологи намагались проаналізувати ще одну тенденцію, яка накреслилась в останні місяці кролячого року і продовжує розвиватись у році драконячому. Штабні ЮТ в центрі практично припинили підтримку партійних структур та згорнули піар-наступ в Західній Україні.
Якщо звуження практично до нуля фінансового потоку ще можна було пояснити згасанням ентузіазму останніх генеральних спонсорів «Батьківщини» та союзних із нею структур, то цілковите припинення пропагандистського «відпрацьовування» електорату Галичини натякало на цілу зміну концепції. Дехто з аналітиків навіть домислився до такої єресі, що мовляв «проект російськомовної Спадкоємиці Жені не конектується з націоналістичним пафосом тої частини партійного пропаганди, яка була традиційно призначена для «Львова і околиць».
Більш прагматичні політологи натомість припустили, що центральний штаб «Батьківщини» просто впевнений у незламній (як тепер так і в перспективі) вірності свого західноукраїнського електорату, у чому його переконують не лише місцеві білосердешні функціонери, але й соціологічні опитування, які з підозрілою впевненістю не дають опуститися рейтингу «Батьківщини» нижче 25%. Деякі професійні бютівці обласного рівня з маніакальною впертістю повторюють мантру про те, що Галичина була є і буде «нездоланною фортецею» Юлії Тимошенко, об мури якої розіб’ються усі передвиборні інтриги регіоналів.
Всі спроби пояснити «людям ЮТ», що їхні «фортечні мури» давно вже проточені спільними зусиллями чисельних галицьких націоналістів, соціал-націоналістів та націонал-демократів. Електоральні симпатії до «страждалиці Юлії», які, безперечно, все ще квітнуть у народному середовищі буде непросто конвертувати у реальні рейтинги малознаних (або знаних як колишніх «вірних лєнінців») місцевих тимошенківців, з яких восени робитимуть кандидатів-мажоритарників. Для того, щоби відтягнути галичан від популярних націоналістичних гасел в бік розмитих соціально-протестних схем, треба буде ще добре попрацювати.
«Батьківщина» матиме шанс на парламентських виборах в Західній Україні при наступних обставинах:
1) Якщо опозиційним партіям вдасться домовитись про розподіл мажоритарних округів, що мало ймовірно;
2) Якщо в партійному піарі «Батьківщини» жорстка опозиційність теперішній владі буде доповнена свіжими та яскравими патріотичними меседжами, ментально близькими галичанам;
3) Якщо для передвиборних цілей вдасться акумулювати достатні кошти;
4) Якщо буде забезпечена присутність достатньо компетентних довірених осіб партії на більшості виборчих дільниць (цей пункт залежить від виконання попереднього);
5) Якщо неофіційним «народно-автобусним» агітаторам «Батьківщини» врешті-решт вдасться переконати значну частину галичан у тому, що ВО «Свобода» є «філією» Партії регіонів в Галичині;
6) Якщо штабам тимошенківців вдасться встановити з верхівкою УГКЦ такий самий негласний «конкордат», як тепер із Київським Патріархатом.
Останні два припущення виглядають так само малоймовірними, як і перше.
Отже, можемо констатувати, що в ситуації фізичної відсутності лідера в центральному штабі «Батьківщини», партія опинилась перед певними регіональними викликами. Якщо в інших регіонах головною проблемою одно партійців Тимошенко є розвал партійних структур та цейтнот у вирішенні кадрових питань, ситуація в Галичині впирається в ризик того, що навіть консервативний галицький виборець буде вимагати до себе уваги партійних пропагандистів та ситуативного оновлення партійних гасел. Особливо в разі зміни брендових облич партії та можливих потужних вливань компромату напередодні виборів (у вересні-жовтні 2012).
Чи зможуть піарщики «Батьківщини», які вже одного разу обпеклися на «тигрюлях» та лаконічних звинуваченнях «їх» «Україною» на біло-сердешних «біг мордах», створити якісний піар для Заходу України?
Чи, навпаки, понадіяться на те, що ув’язнена Тимошенко буде найкращою агітацією в середовищі, де теперішня влада викликає майже повне неприйняття?
Невдовзі довідаємось.
…Хоча партійні астрологи БЮТу пророкують ЮТ успішний рік і вихід на волю… Але тоді це вже буде зовсім інша історія…
Аналітична група «Фіртка-магус»
P.S. Про перспективи інших політичних сил в ЗУ - "не за баром":))
