Ми продовжуємо повертати відомих спортсменів Івано-Франківщини назад до школи. На черзі - абсолютна чемпіонка України зі спортивної ходьби серед юніорок Ганна Суслик.
Ще кілька років тому вона серйозно займалась скрипкою, і вчителі говорили, що в неї чудові здібності. Проте вона залишила музичну школу і пішла на легку атлетику – щоб бігати. Сьогодні ж Аня здобуває нагороду за нагородою у спортивній ходьбі.
Уже за кілька днів вона стартуватиме на домашньому Чемпіонаті України. Яким же був шлях до перших успіхів у спортивній ходьбі, розказують сама спортсменка та її тренер – Микола Шевчук.
- Аню, як почала займатись спортом?
- Я починала в СДЮСШОР у Калуші. Мій шкільний учитель фізкультури побачив, що я маю здібності до спорту і порадив батькам відвести мене до Миколи Михайловича Шевчука, який і до сьогодні є моїм тренером. Спочатку я займалась бігом – на 800 м, 1,5 км. Але за два-три роки тренер не побачив перспективи і сказав, щоб я спробувала себе у спортивній ходьбі. Я спочатку була проти, мені більше подобалось бігати. Але попробувала, і в мене стало виходити. За кілька місяців я вже завоювала свою першу медаль на чемпіонаті України – бронзу. Ми почали ускладнювати тренування, інтенсивніше готуватись... І за три роки я виграла майже всі всеукраїнські змагання.
Тренер Ганни – Микола Шевчук, розказує, що ніколи не займався спортивною ходьбою. "Я сам ніколи не ходив, але техніки міг навчити. Побачив, що особливих даних для бігу в Ані не було, але вона знайшла себе в іншому виді спорту, і вже виступає за збірну України з легкої атлетики. Освоювати ходьбу було непросто, але результати почали з’являтись досить швидко", – розказує тренер.
- Де ти зараз тренуєшся?
- Спочатку я виступала за калуську СДЮСШОР, але там не було особливих умов для тренувань і підготовки, майже ніхто не допомагав. Тоді мій тренер порадив мені перейти до СДЮСШОР "Україна" в Івано-Франківську, тож зараз я виступаю за цю школу. Проте живу і тренуюсь у Калуші. Місцевий манеж підходить для ходьби, у ньому рівне покриття. Тренуюсь двічі на день по 2-3 години, іноді й більше.
Микола Шевчук працює одночасно і в Калуші – там його основне місце роботи, і у Франківську – на півставки. "Окрім Ганни, в Івано-Франківську займаються й інші наші спортсмени – Анна Бабінчук, Юрій Грищишин. У Калуші нема можливостей утримувати атлетів такого рівня, – говорить тренер. – Я сам стараюсь допомагати їм і, як і мій наставник – покійний Олексій Кобрин, допомагати дітям вступати до вищих навчальних закладів".
- Як батьки ставились до твоїх занять спортом?
- Загалом добре, бо вони знали, що я не сиджу на місці, а постійно рухаюсь. Я дуже просила тата, щоб він відвів мене на легку атлетику. До того часу я займалась у музичній школі – шість років грала на скрипці. Але лишила музику, хоч мені говорили, що в мене є здібності. Вибрала спорт – він завжди був для мене улюбленою справою.
- Де ти зараз навчаєшся?
- У Прикарпатському університеті на заочному відділенні факультету фізвиховання. Здаю лише сесію, але все одно важко. Тим більше, пари перебивають графік тренувань.
- Нещодавно ти була на змаганнях в Білорусі й встановила там особистий рекорд.
- Так, це був мій особистий рекорд (13 хв. 03,68 с – прим. Sport.if.ua) і, до того ж, рекорд Білорусі серед юніорів. Мене це, звісно, порадувало, але я хотіла вийти з 13 хвилин. Трьох секунд не вистачило.
- А на тренуваннях вдавалось?
- На тренуваннях я не ходжу на короткі дистанції на кшталт 3 км, я відпрацьовую кроси на 10-15 км у повільнішому темпі.
- 3 км – це твоя коронна дистанція?
- Не сказала би. У спортивній ходьбі 3 км вважається ніби спринтом. А так я спеціалізуюсь вже на 10 км. Ось на чемпіонаті України, що відбудеться 14-15 березня, йтиму цю відстань.
- Тебе не виснажують тренування? Не буває такого, що хочеться все залишити і займатись чимось іншим?
- Звісно, я втомлююсь, кожне тренування важке. Але після занять відчуваю себе краще, приходить полегшення. Були моменти раніше, що я тренувалась трохи не так, як потрібно, але зрозуміла свою помилку і зараз стараюсь виконувати все, що говорить тренер.
- Що було найскладніше за цей час в тренуваннях?
- У нас вид технічний. Іти 10 км при ідеальній техніці – дуже важко, для цього треба багато працювати. Спочатку в мене техніка була не дуже, але я тренувалась, виконувала поради тренера – як руки тримати, як спину, як ставити ноги…
Микола Шевчук зізнається, що в роботі буває всяке – і суперечки, й сварки, але все це на фоні бажання йти до своєї мети. "Кожен спортсмен має свій характер, який витворюється в процесі довгих тренувань. Але з простим характером у спорті, напевне, неможливо", – говорить наставник.
- Який зі стартів тобі найбільше запам’ятався?
- Це був мій останній старт закордоном – в Юджині, США. Я особливо до нього не готувалась, пройшла по своєму результату, але усвідомила, що треба більше працювати. Бо я хочу досягати чогось вищого, аніж просто місце в двадцятці, хочу завойовувати медалі. А просто це не дається.
Анін наставник говорить, що змалечку вчив спортсменку не хизуватись досягненнями. "Пам’ятаю, як ми поїхали на одні з перших наших змагань, і Аня посіла там третє місце. Вона дуже тішилась медалі, але я їй порадив, щоб вона сховала нагороду і забула про неї, бо інакше наступної може не бути, – згадує Микола Шевчук. – Напевне, вона тоді зрозуміла мене, що попереду ще дуже багато роботи. Після того в неї були виступи в Донецьку на Чемпіонаті світу зі спортивної ходьби, на Кубку світу в Китаї, на Чемпіонаті світу з легкої атлетики в США. Вона вже понад 20 разів піднімалась на п’єдестали пошани, але на європейському та світовому рівні ми ще нічого не завоювали. Сподіваємось, цьогоріч будемо ближче до цього".
- Ти вже готуєшся до виступів на дорослому рівні?
- Так, цей рік – мій останній серед юніорів. З наступного року я вже ходитиму на 20 км в групі "молодь". На найближчому Чемпіонаті України виступатиму ще серед юніорів. Це буде відбір на Кубок Європи в Іспанії.
- Хто твої головні конкурентки?
- Якщо чесно, минулого року в мене не було як такої конкуренції в категорії 1995-96 року народження. А цього року я навіть ще не знаю. Я вже хочу змагатись зі старшими, щоб випробовувати себе на вищому рівні. У нас сильні дівчата, та ж Людмила Оляновська, наша рекордсменка. Хотіла би досягти того ж, що й вона.
- На який результат націлюєшся на найближчих змаганнях в Івано-Франківську?
- Планую побити свій особистий рекорд. Ми з тренером уже говорили про це, і я готова на кращий результат. Але подивимось, бо виступ залежатиме і від погоди. Сподіватимемось на краще.
- Кубок Європи Івано-Франківськ, на жаль, не прийме, але продовжуватиме проводити Міжнародний кубок "Вечірній Івано-Франківськ". Як тобі ці змагання?
- Минулорічні мені дуже сподобались. Організація була на високому, не побоюсь сказати світовому рівні. Також добре спрацювали судді, та й траса була хороша. На мій погляд, це була найкраща траса з усіх, де я виступала в Україні. Вона не дуже легка, там складні відрізки, але рівна, без недоліків. Дуже шкода, що в нас не будуть проводити Кубок Європи, але, сподіваємось, що прийде час і наше місто прийме такі змагання.