Звичайні оголошення, які ми бачимо щодня й одразу забуваємо, можуть колись у майбутньому виявитися ключиком до розуміння нашого часу й способу життя.
Пропонуємо зануритися в історію повсякденності старого Станиславова, орієнтуючись за "меседжами", які посилають нам оголошення в тогочасній місцевій пресі.
Відвідування комфортної перукарні й нова зачіска – чудовий спосіб підняти собі настрій. Це розуміли ще сто років тому й намагалися, щоб візит до перукарні був максимально приємним.
У Станиславові початку ХХ ст. однією з найпопулярніших була перукарня Н. Шраєра. Як бачимо з реклами, власник усіляко вихваляв свій заклад: "Нижчевказаним маю честь повідомити, що я значно збільшив мій заклад, який уже кілька років існує в Станиславові під фірмою "Н. Шраєр" по вул. Бельведерській, 1 навпроти готелю "Під чорним орлом", а також обладнав його за прикладом великих європейських міст, отже, мій перукарський заклад можна зарахувати до першокласних як з погляду гігієни, так і зразкового обслуговування". Очевидно, перукарський бізнес ішов успішно, бо власник планував відкрити філію в Яремчі.
Як зазначав пан Шраєр, його заклад знаходився навпроти готелю "Під чорним орлом" (на поштівці він розташований справа). На першому поверсі працювала аптека, а на другому були готельні номери. Цієї будівлі вже давно немає, зараз на тому місці знаходиться п’ятиповерховий будинок, у якому за радянських часів працював "чернівецький" гастроном, а тепер – магазин мобільного зв’язку. Немає вже й будинку з куполом, у якому, певно, знаходилася перукарня. Цей район міста зазнав нищівних артобстрілів під час Першої світової війни.
Схоже на те, що в перукарні Шраєра і справді дотримувалися зразкової гігієни. Тут кожному постійному клієнту виділялася окрема бритва, щітка для волосся, гребінець, серветка, рушник, пов’язка для вусів, мило, помазок для мильної піни й губка. Пов’язка для вусів використовувалася для того, щоб під час гоління перукар випадково їх не пошкодив, адже в ті часи розкішні вуса були гордістю багатьох чоловіків. Тож їх – від гріха подалі! – закривали спеціальною пов’язкою. Весь цей реманент зберігався в окремій шухлядці, що закривалася на ключ. Тож клієнти могли спокійно голитися, не боячись можливого зараження чужими мікробами.
А що ж перукар міг запропонувати станиславівським дамам? У ті часи в моді були високі й пишні зачіски з прикрасами у вигляді ниток перлів, квітів, пір’я. Дуже модним було накладне волосся. Його кріпили за допомогою гребінців, а зверху накладали власні коси. "В наш час жодна жінка навіть не намагається приховати, що носить фальшиве волосся, настільки воно стало популярним – писав тогочасний модний журнал. – Коси, кучері, шиньйони, що вдягаються під той чи інший фасон капелюшка, можна придбати за різноманітними цінами. Довге біляве волосся цінується значно вище, ніж коротке темне…".
З цими накладними косами в 1911 р. стався великий конфуз. Як повідомляла місцева преса, станиславівські перукарі продавали накладні кучері й шиньйони, виготовлені… з хвостів буйволів, переважно білих. Торговці скуповували буйволячі хвости в різних місцевостях, сортували їх за якістю волосся і продавали до тодішньої Австро-Угорщини. Там ці хвости піддавалися хімічному очищенню, фарбувалися в різні кольори, а згодом перукарі продавали їх своїм клієнткам у вигляді ефектних шиньйонів чи накладних кучерів. "Якби якийсь закоханий, коли йому вдалося доторкнутися губами до золотистих чи темних кучерів на коханій голівці, тільки подумав, яку частину тіла буйвола прикрашало це ж волосся зовсім недавно! – з гіркотою зауважувала газета "Кур’єр Станиславівський". Проте місцевих кокеток сумнівне походження накладних кучерів аж ніяк не зупиняло. Що поробиш – мода…