У 2007 році футбольна жіноча команда «Нафтохімік» з Калуша стала чемпіоном у вищоліговому чемпіонаті України, в 2012-му — срібним призером і володарем Кубка країни. На початку минулого року про досягнення футболісток і проблеми навколо них в інтерв’ю нашому виданню розповідав виконавчий директор калуського жіночого футбольного клубу «Нафтохімік» Михайло Овчар. І ось недавно до редакції з Калуша зателефонував один з уболівальників команди, стривожений її відсутністю. Про причини цього ми вирішили дізнатися в Михайла Овчара, і перше, що зробили, — зацитували кілька рядків з його інтерв’ю «Галичині» більш ніж річної давності.
— «Щодо фінансування, то весь тягар лягає на «Лукор» та «Карпатнафтохім», більше ніхто жодної копійки не дає. Настав непевний час, у світі економічна криза і всяке може бути. Проте в майбутнє ми дивимося з оптимізмомѕ». Попри економічну кризу, як тут з оптимізмом, пане Михайле?
— Торік у чемпіонаті України ми стартували, хоч і без провідних своїх футболісток, які переважно перейшли в команди Росії, де є високі зарплати. До змагань залучили місцевий резерв і зіграли дев’ять турів. і результат був відповідний: вісім перемог і одна нічия. Останній матч провели 6 вересня з маріупольським «іллічівцем» (2:0), а до Чернігова на зустріч з «Легендою» вже не поїхали. Зупинилися на другому турнірному місці.
— Чому?
— Через те, що підприємства зупинилися, припинилося фінансування. На команду в соціальній сфері взагалі нічого не було виділено. Водночас хотілося вірити, що виробництва таки запрацюють і ми вийдемо з кризи. На жаль, наші сподівання не справдилися.
— А крім керівників «Лукору» і «Карпатнафтохіму», чи зверталися ви ще до когось по допомогу, щоб врятувати колектив?
— Звичайно. Зверталися до керівників обласної влади, а Федерація футболу України — особисто до колишнього голови ОДА Михайла Вишиванюка. Крім того, просили нашого земляка олігарха Олега Бахматюка, а також директора ТзОВ «Скорзонера» Олександра Шевченка. На такі звернення ніхто не зреагував. і дуже шкода, адже ми в області створили вже систему дівочого та жіночого футболу, а дійшло до того, що втратили єдину футбольну професійну команду. На той час, коли її розпускали, 12 гравців були членами різних збірних — від національної до U-15. Як бачите, нікому на Прикарпатті не потрібний найпопулярніший вид спорту на найвищому рівні.
— Після розформування куди поділися футболістки?
— Більшість перейшла в інші клуби. П’ятеро дівчат виступали за першолігову моршинську команду, яка стала чемпіоном України, троє опинилися в Білорусі, дехто подався до Харкова та Чернігова. Залишилися тільки студентки навчальних закладів в Івано-Франківську.
— Пане Михайле, і жодних перспектив?
— Які там перспективи, якщо підприємства стоять...