У Боднарівці, що на Івано-Франківщині, мешкає 10 жителів. Місцеві кажуть, що вони — як дружна сім'я: допомагають одне одному, хто чим може. У селі немає ні крамниці, ні медпункту, лише стара капличка і давнє кладовище. Та найголовніше — тут живуть щасливі люди.
Про це інформує Суспільне, передає Фіртка.
"Та тут — самі сусіди — одне село. Нас тут проживає заледве 10 людей. Чудове село, я вам хочу сказати. На віддалині, ніхто нас не тривожить. І ми нікого не тривожимо. Свіже повітря, гарна природа. Було б здоров'я — можна жити. Є в нас проблеми з водою, бо криниці повисихали. Ми мусимо носити воду з потічка", — розповідає жителька Боднарівки Наталія Гісем.
Жінка мешкає у селі 31 рік. Упродовж 20 років вона працює соціальною працівницею в Отинійській територіальній громаді — допомагає самотнім людям: купує продукти, ліки, допомагає зварити їсти, попрати одяг.
Сама ж Наталія Гісем, як і її односельці, за харчами ходить у сусіднє село Струпків, бо крамниці у Боднарівці немає. Хліб жінка пече сама на дровах. Тримає курей. Колись, пригадує, мала і худобу, але не було куди дівати молоко, тому довелося продати.
Боднарівка почала занепадати приблизно 20 років тому. А колись у селі мешкали понад 50 людей, працювали пошта, клуб, медпункт.
Колишня жителька Боднарівки Ганна Кравчук пригадує, що у минулі роки її село "славилося малинниками".
"Сюди звідусіль приїжджали люди. Всі знали, що треба їхати в Боднарівку, тут були дуже великі малинники. І люди знали про Боднарівку", — розповідає Ганна Кравчук.
Також у селі, на місці, де стоїть старенький похилий хрест, ще на початку XX століття височів храм, зведений, імовірно, поляками у 1912 році.
"Це був римо-католицький костел. Навіть говорять про те, що тут грав орган і були дуже гарні дзвони. І за розповідями цих людей, ці дзвони є десь у Боднарівці закопані. За радянської влади розібрали цей костел, а матеріали перевезли у селище Ланчин на будівництво клубу", — говорить Ганна Кравчук.
Жінка — родом з Боднарівки, тут живуть родичі та поховані її батьки.
"Нас було п'ятеро дітей, коли я тут проживала. Ми тут дітьми цілими днями бігали полями, купалися у річці", — згадує Ганна Кравчук.
До лікаря Боднарівці ходять у село неподалік, а церквою для місцевих слугує стара капличка. Біля неї служать молебні, відзначають храмове свято.
"Ця капличка, за оповідями старожилів, була перевезена поляком, який поселився на цих землях. Говорять, що йому не велося тут господарство, і він собі, як кажуть у народі, "пом'янув" і поклав цю капличку", — говорить Ганна Кравчук.
Боднарівку заснували у 1799 році. Назва села, як пишуть автори "Енциклопедії Коломийщини", походить або від ремесла бондарство, яким займалися перші поселенці, або від дідича Боднара Теодора, який нібито володів цими землями. Першими сюди заселилися поляки.
У 1940 році село перейменували на Боднарів, хоча місцеві цієї назви не визнають. У 1945 році комуністи депортували поляків на історичну батьківщину, і на цих землях оселилися українці, яких насильно виселили із Закерзоння. У 1949 році у селі організували колгосп імені Кірова та на його честь встановили погруддя. Тепер від нього — лише рештки, будівлі колгоспу також немає.
А ще поруч із Боднарівкою колись розміщувалася військова частина: зараз — зруйнована. У селі ще збереглися кілька хат і старий цвинтар.