Комунальне підприємство «Електроавтотранс» працює як злагоджений механізм. В його основі лежить нелегка щоденна праця людей. Кожен прийшов сюди з різних обставин, більшість працює тут кілька десятиліть.
Основне: щоранку вони поспішають до праці, бо без них наше місто просто не уявляється. А ще одна цікава риса підприємства – багато робітничих династій. Якою є буденна робота фахівців на «ЕАТ», ми вирішили дізнатись з історій окремих його працівників.
Лілія Книш, начальник служби руху. Пані Лілія працює на підприємстві з 87-го року. Пройшла шлях від водія тролейбуса до ревізора з безпеки руху, потім - провідний ревізор. Тепер вона начальник служби. Розповідає, що досвід роботи водієм чимало допомагає на новій посаді, бо знає чимало нюансів і тепер її майже неможливо ошукати (ред. - сміється).
Коли працювала ревізором, доводилось часто виїжджати на ДТП, не було спокійної ні дня, ні ночі. Іноді потрібно було зриватись і в 22 годині, їхати розбиратись на місце аварії, писати звіти в різні управління, в тому числі й до столиці. Зараз пані Лілія працює з водіями. Перш за все це стосується профілактичної роботи, відповідей на скарги, формує пояснення від водіїв. В її компетенції й медогляд водіїв. Щоранку на 5 годину приходять медики. Якщо мають підозри щодо стану здоров’я (йдеться й про застуди, інші хворобливі симптоми), водієві забороняють виходити на лінію.
«Я вчилась у Вінниці в трамвайно-тролейбусному училищі. Коли повернулась в Івано-Франківськ тут все здавалось новим, зовсім інший рухомий склад. Тут на той час вже були «Шкоди»! До 2000 року працювала водієм від дзвіночка до дзвіночка, навіть у декреті не затрималась ні дня. Були різні цікаві випадки, пасажири всілякі траплялись. Для водія головне, щоб скарги не було від пасажирів. Пам’ятаю, як я молода 18-річна дівчинка прийшла на підприємство. У нас було шість тролейбусів на лінії. Приїжджаю я на зупинку «Радіозавод», стоять бабусі, одна другій каже: «Мару, ти сюди не сідай, бо тато купив їй права і той автобус, ми почекаємо краще хлопа». А я собі думаю: «Чекайте-чекайте, ззаду їде ще 5 тролейбусів і 5 дівчат». Ще один цікавий випадок був. Раніше на Пресмаші був ринок, маршрут №2 завжди був переповнений. Переді мною поламався тролейбус, тому я змушена була зупинитись і безкоштовно пересадити всіх у свій. А в мене якраз злетіли приймачі з контактної мережі, вийшла їх поправити. Захожу в салон, дивлюсь – у кабіні купа кошиків. А жінки мені кажуть, йди звідси, тобі місця й так не стане. Довго довелось пояснювати, що я водій», - згадує пані Лілія.
Іван Пиріг, майстер з ремонту рухомого складу. Працює на підприємстві з 1983 року. Починав у Львові, потім перевівся сюди. Спочатку працював начальником служби. Зізнається, що треба було більше вихідних, тому перевівся на майстра з випуску рухомого складу. Несправності у машинах бувають різні. Каже, що це залежить і від стану доріг. Загалом, тролейбуси старі, є по 35 років. Деякі навіть пам’ятають повінь у 1989 році. Тоді дуже підтопило депо, вода пішла в лонжерони і значно зашкодила транспорту. Старий рухомий склад розсипається зсередини.
«Випадки бувають різні. Ну от наприклад, стоїть тролейбус, замерз, ходиш-ходиш його грієш, він вже аж кипить. А потім виявляється, що там всього лиш одна трубочка замерзла, її відігріли і повітря пішло усією системою», - пригадує пан Іван.
А також розповідає, що на нові тролейбуси МАНи спочатку дивились з острахом.
«Ми від світу відстали на років 50 або й більше, там вже така електроніка, що нам і не снилось. Помалу освоїли, доходимо своїм розумом. Тепер ремонтуємо без проблем. А так файні тролейбуси, поки ще серйозних поломок не було, якісь дрібнички: то десь примерзне, то десь підварити треба, десь підмарафетити», - сміється майстер.
Ольга Копачук, водій тролейбуса. Водієм стала рік тому, а на підприємстві працює ще з 2011 року. Починала кондуктором. Про роботу депо знає не з книжок, бо тато й мама дівчини працюють на «ЕАТ». Ольга зізнається, що водієм працювати важче, бо відповідальність більша. Та й навчитись кермувати їй було нелегко. Коли вперше сіла за кермо, відчувала величезний страх, що поведе такий габаритний транспорт. Але інструктори дуже допомогли, тому з часом без проблем освоїла новий фах. Тепер має свій рідний маршрут - №10. Каже, що з людьми працювати непросто, тому й кожен новий день не схожий на попередній.
Ганна Насімук, водій тролейбуса. Почала працювати на «ЕАТ» ще в 90-ті роки, коли мала всього лиш 19 років. Зізнається, що прийшла сюди через хорошу зарплатню як для молодої дівчини. Одразу починала з водія. Згадує, що починати було нестрашно, їздити ніколи не боялась. Порівнюючи каже, що тепер стало складніше, адже збільшилось навантаження на лінії, ущільнився графік руху. Багато курйозів пригадати не може, але пам’ятає, що якось пасажири подарували квіти. Чоловік пані Ганни теж працює на підприємстві, тому головна тема вдома – тролейбуси, це велика частина їхнього життя.
«Працюємо на одному рівні, бо ми, жінки, фактично виконуємо таку ж роботу, як чоловіки. За багато років кермування тролейбусом, не можу себе уявити кимось іншим, дуже звикла», - розповідає пані Ганна.
Сергій Огульчанський, водій тролейбуса. Працює на «ЕАТ» з 2002 року, влаштувався одразу після армії за порадою тата. Той теж працює на цьому підприємстві.
«За ці роки працювати стало легше, з’явився новий транспорт, їздити простіше. МАНи зі старим рухомим складом навіть не порівнюються. Тут їздиш і відпочиваєш – комфортно, тепло. Робота весела. Буває п’яні засинають і заїжджають в депо, ми їх вже тут будимо. Був випадок, що один заснув і ніяк не хотів виходити, казав, що він вдома. Мусили викликати поліцію», - згадує пан Сергій.