6. Принцеса Анна. Бентежний сон
Анна прокинулася, як завжди рано, саме в ту мить коли перші промінчики ясного сонечка лиш почали зазирати до її опочивальні, витанцьовуючи на її ложі і доторкаючись, в своєму танці до її ніжного обличчя, наче заграючи з прекрасною принцесою у намаганні прогнати від неї сон. Принцеса завжди морщилася, кривилися її миловидні риси обличчя і вона нехотячи просиналася. Але сьогодні не від цього сонячного загравання пробудилася принцеса. Вона полишила країну мрій через неймовірно для неї самої страшний сон, який занепокоїв і збентежив її. Їй снилося, що вона перебуває з Феодотом Нікомедійським в дивній і невідомій для неї опочивальні, на суцільному ложі із квітів і той цілує її оголені груди, ніжно доторкаючись до них своїми губами. Від цих неймовірних дотиків у принцеси паморочилася голова і сперло дух. Саме через це вона пробудилася, і підвівшись збентежено спочатку оглянула свою опочивальню та своє звичне, ніким незаймане ложе. Переконавшись в тому що вона полишала свою опочивальню лише у вісні, принцеса полегшено зітхнула. Тоді з трепетом поглянула, а потім доторкнулася до того місця на грудях, куди її цілував, хоч і реальний в житті, але уявний у вісні чоловік. Саме та уявність принцеси робила його надто прекрасним, таким наче він зійшов із античної скульптури, якою так захоплювалася Анна. Тому у двох кутах, північної частини її спальні стояли саме такі божественні фігури, які могли навіяти будь-який сон.
Саме ось цей неймовірний сон збурив хвилю душевного сум’яття, яке млосним щемом віддавалося у всі потаємні закутки душі принцеси. Вона розгублено сиділа, на пів оголена, на своєму ложі і намагалася зібратися із думками. Принцеса ніяк не могла отямитися від пережитого, її думки то збиралися до купи то знову розбігалися по всіх закутках її милої голівки, породжуючи багато запитань, на які у неї не було відповіді.
«Чому це сталося зі мною у вісні?» – збентежено запитувала себе Анна. Але наступне запитання ще більше збентежило принцесу: «Якщо я у вісні пережила такі неймовірні відчуття, то якими вони є у реальному житті?».
Від цього свого запитання у принцеси забігали мурашки по спині, а личко зачервонілося сором’язливим рум’янцем. Принцесі стало соромно від своїх думок і зразу ж до її голівки прилинули помисли зовсім іншого, протилежного змісту.
- О Господи, чому мені приснилися такі гріховні речі? Я ж ніколи, навіть в потаємних помислах, не допускала можливості, що хтось міг зі мною таке вчинити?
Принцеса знову поглянула на свої по-дівочому прекрасні груди і зараз же натягла на себе ковдру, наче ховаючи свою прекрасну і квітучу жіночність, не лише від чужих очей, а й від самої себе. Наче лякаючись своє краси вона спробувала думати про щось інше, але в неї нічого не виходило. Про що вона не намагалася думати, той душевний щем, який пробуджує в людині інстинкт бажання, нікуди не відходив. Він вперто намагався заполонити все єство принцеси. Анна обома руками схопилася за голову і відчула під долонями на скронях жар, в горлі почало пересихати, вона почала важко дихати. Цей стан почав вже не просто турбувати або бентежити принцесу, він її налякав.
Раніше Анна також переживала млосні приступи, незрозумілого для неї збудження, але її цнотливість і незайманість завжди брали гору над пристрастю. Сьогодні ж жагуча пристрасть зажадала перемоги над благочестивою принцесою, і Анна відчула на собі всю важкість боротьби із таким шаленим та майже непереборним відчуттям.
Анна різко підвелася зі свого ложа і декількома кроками підбігла до мальовничої амфори зі свіжою водою, яка була на тому столику, що стояв під тим вікном, через яке ясне сонечко кожного ранку будило принцесу. Вона вхопила амфору зі столу і почала жадібно пити ковток за ковтком, ковток за ковтком. В той же час цівки води витікали із кутиків рота принцеси, прокладаючи собі шлях по підборіддю вниз, а тоді рятівною прохолодою скапували на дівочі перса. Там краплини живильної води на хвильку затримувалися, а тоді оминувши рожевий бутон дівочого соска скапували на живіт принцеси де їхній шлях продовжувався, попри звабливий пупок до низу живота, звідки вода спадала на підлогу.
Анна виливши на себе залишки води, поставила амфору на стіл і почала розтирати рятівну вологу по всьому своєму тілу. Вона це робила так наче виконувала якийсь по-таємничому заворожений ритуал. Спочатку вона це робила на підборідді, тоді опустилася на шию і так вона порух за порухом дійшла до грудей, а потім через живіт до низу де і зупинилася. Рухи її були ніжні і витончено граційні. Принцеса була неповторно прекрасно у цій своїй боротьбі із жагучою пристрастю.
Здавалося, що Анна не зможе перемогти цю жагу, яка заволоділа всім її тілом, але пристрасть поступово почала відступати. Анна зітхнула і оголеною спиною притулилася до прохолодної стіни. Ця прохолода видалася їй рятівним блаженством, яке розіллялося по всьому зніженому тілу принцеси, по всіх закуточках де ще опиралася пристрасть, не бажаючи відступати і визнати свою чергову поразку. Ця перемога принцеси над собою, своїми пристрасними почуттями дозволила повернути їй ясність думки і дала змогу опанувати себе майже повністю.
Постоявши ще мить біля стіни, Анна відчула як спокій повертається в її душу. Вона відійшла від стіни, стала посеред кімнати і піднявши догори руки потягнулася вверх, наче птах що хоче злетіти високо в небо, щоб побачити, що там далеко за горизонтом. Анна якусь мить постоявши на кінчиках пальців ніг і розсміялася від того, що їй злетіти в небо заважає стеля в кімнаті імператорського палацу. Після невдалої спроби злетіти у вись і полинути ген-ген над просторами рідної і славетної Візантії, Анна зробила декілька кроків по кімнаті і огорнула себе руками бо відчула, як поступово холод намагається підступитися до її тіла. Тоді вона швиденько підбігла до свого ложа, яке ще зберігало її тепло і пірнула під ковдру, щільно закутуючись нею так, щоб підступний холод не зміг до неї дістатися.
Тепер вона могла спокійно лежати і мислити про все що завгодно, навіть про сьогоднішній сон який так її збентежив. Вона з цікавістю згадувала ті яскраві картини мальовничого сну, задавала собі різного роду запитання і знаходила на них відповіді.
Лиш існувало одне запитання, яке навіть не замислилася принцеса собі поставити: «Чому їй приснився саме Феодот Нікомедійський, а не якийсь інший, більш високородний чоловік, який міг би дозволити соді помріяти сотворити таке з порфіродною принцесою Візантійської імперії?».
Ні такого запитання принцеса собі не ставила. Вона знала, як і всі при дворі, що в неї безтямно закоханий гордівливий красень, мужній воїн Феодот із Нікомедії, який не був принцом крові, не посідав ніякого престолу, але був таким, що з ним шукали дружби найславетніші мужі імперії. Багато хто, при дворі імператора, з недовірою дивився на Феодота, чекаючи що він ось-ось пристане до повстанців, нашіптували на нього імператору різного роду пасквілі. А він, на диво заздрісникам, не зраджував, він вірно слугував Македонянинам, а причина цієї вірності була одна: принцеса Анна. Саме через неї, він не став дослухатися до закликів Варда Фоки і Варда Скліра, підтримати їх у своєму бажані поставити крапку на правлінні нинішніх імператорів. Можливо, десь в глибині душі, він також зневажав братів Василя і Костянтина, але в них була сестра Анна і це переважувало все на світі.
Анна можливо і закохалася б в цього достойного мужа, але він не був для неї рівнею, тому довгий час вона його просто не помічала. Та коли брати імператори зрозуміли в чому криється суть вірності Феодота, то спонукали свою сестру до того щоб вона не вела себе так гордливо із вірним воїном імперії, а щоб час від часу дозволяла собі хоч слово промовити до нього. Так Анна змушена була спуститися із свого високого п’єдесталу і стати більш поблажливою до Феодота. Він же був вдивовижу щасливий дихати одним повітрям із принцесою. Василь і Костянтин, в свою чергу, були раді від того, що змогли знайти ключ до душі славного мужа імперії, який гарантував їм його непохитну вірність.
Можливо в якийсь момент Анна зайшла надто далеко в своїй поблажливості, вона дозволила собі подружитися із Феодотом. Ця дружба принцеси із до безтями закоханим в неї славним мужем, як Віфінії, так і всієї Візантійської імперії веселила Анну і поступово духовно зближувала її з Феодотом, хоча прірва між ними, як і раніше, залишалася нездоланною. Вона раділа, що в неї є вірний лицар, який її кохає, не дивлячись на те, що він усвідомлює, що його шалене кохання і пристрасне бажання завжди будуть безнадійними.
Анна неодноразово, чи то в бесідах наодинці з Феодотом, чи то серед натовпу гостей, на пишних прийомах, ловила на собі його погляд, який був далекий від простої закоханості. В тому погляді вона бачила пристрасно ненаситну жагу. Здавалося що він готовий був віддати своє життя лиш за одну ту мить, в якій він зможе відчути принцесу в своїх жагучих обіймах. Цей погляд злегка бентежив Анну, тому що вона починала відчувати, якийсь душевний щем і незрозуміле хвилювання, яке намагалося заволодіти принцесою. Але сила крові вкотре брала гору над емоційним захопленням Анни. Взяла вона верх і в теперішніх, вранішніх роздумах, після такого бентежного сну молодої принцеси. Тепер Анні все стало зрозумілим і їй навіть на якусь мить було дивно: «Як це вона могла піддатися таким безглуздим емоціям, вона перлина Візантії?».
- Чого це я цим так перейнялася, це ж просто мені приснилися нездійсненні бажання Феодота, - остаточно заспокоївши себе, знайшла найбільш прийнятне пояснення свого сну Анна.
Тепер їй не було сенсу бентежитися через якийсь дивний сон, який немає ніякого відношення до неї, порфіродної принцеси, для якої рівних з нею не так вже й багато у всьому світі, а тих хто стояв би вище неї взагалі немає ні в одній державі. При цих думках Анна гордо підняла підборіддя. Навіть лежачи на своєму ложі, щільно закутана в одіяло, як оповита дитина, вона жадала зберігати свою високородну царственість.
Та думки знову навернулися до Феодота, якого Анна не бачила вже декілька місяців. Вона не могла сказати що сильно сумувала за ним, але якщо бути відвертою то їй не вистачало його захоплених поглядів. Тому що Анна, як кожна жінка, хотіла бачити в очах чоловіків свою неперевершеність, а бачити цю захопленість в очах чоловіка в якого закохані більшість красунь імперії хіба це не є чудовою миттю в житті жінки, навіть якщо вона і порфіродна принцеса.
Анна знала, що Феодота відправлено до тавроскіфів в країну варварів з посольством, яке має заручитися підтримкою їхнього князя в боротьбі імперії з повсталим узурпатором. Анні особисто ця ідея не подобалося із самого початку. Адже її брати, які є імператорами християнської імперії і керують під божественним покровом і з ім’я Господа показували всьому світові своє безсилля і безпорадність звертаючись за допомогою до диких варварів. А ще її дуже глибоко образило те, що винагородою, цієї підтримки, мала стати вона сама, уклавши принизливий для імперії шлюб з варварським правителем, який як стало відомо до того, ще й є сином служниці. Обуренню Анни не було меж, але брат Костянтин запевнив її, що ніхто не збирається виконувати свої зобов’язання перед варваром і їй нема про що турбуватися, головне зараз, щоб він допоміг у скрутну хвилину імперії.
Анна потроху почала знову зігріватися, тому спочатку вивільнила свої плечі із під закутаного одіяла, тоді вивільнила груди, щоб їй було легше дихати. Тепер Анну абсолютно не бентежила краса її оголеного тіла, вона вже й думати забула про свій сон і той вранішній стан, який був пробуджений тим сном.
Анна лежала і усміхалася. Їй згадалася історія із Оттоном, який палко жадав отримати в дружини візантійську принцесу, щоб підтвердити і узаконити високородний статус своєї влади. Результатом цього бажання, було те, що він став посміховиськом усієї Європи. Адже йому Візантійська імперія послала в дружини не свою порфіродну принцесу, а якусь далеку родичку імператора. Саме з нею Оттон, нашвидкуруч обвінчався, навіть не підозрюючи, що його молода дружина ніколи принцесою не була. Що таку наречену Оттон міг знайти при будь-якому іншому дворі. Коли Оттону відкрився жорстокий і принизливий обман візантійських греків, він довго ображався на Константинополь, але нічого вже вдіяти не міг.
- Мабуть брати задумали, так само вчинити із цим диким варварським сином служниці, - презирливо, наче з відразою, скрививши свої фантастично красиві губки, прошепотіла принцеса. – Це буде гарною наукою, для цього варвара, щоб знав як бажати візантійську принцесу.
Анна відкинула одіяло і ніжачись на своєму ложі приємно потягнулася впершись ногами в бильце свого витонченого ліжка. Життя її, у цю мить, було чистим і прекрасним, як безхмарне небо у сонячний день. І здавалося що ніщо в житті принцеси не зможе затьмарити її ясне сонечко.
Анна сіла на своєму ложі спустивши босі ноги на долівку. Поглянула у вікно, через яке сяючі промінчики заглядали все вище і вище наче намагалися розгледіти і зігріти білосніжне тіло принцеси. Анна, вже сидячи ще раз потягнулася, наче підставляючи своє тіло під грайливі промінчики, тоді кулачками протерла очі і вже хотіла гукнути свою служницю, щоб та принесла води і допомогла їй омити тіло і одягтися. Як в цю мить відчинилися двері і на порозі наче виросла статна, гарна дівчина. Це була служниця принцеси, яку звали Феофано.
Анна не дуже полюбляла свою служницю, хоч на те не було ніяких суттєвих причин. Більше тут відігравав роль жіночий фактор. Анна недолюблювала свою служницю, так як недолюблює кожна гарна жінка іншу гарну жінку. Але Анні було приємно що їй віддано слугує Феофано. Адже та була високородною служницею.
Феофано шанобливо і граційно вклонилася Анні.
- Доброго ранку, моя принцесо, - мелодійним голосочком, наче проспівала, привіталася служниця.
В голосі і тоні, яким зверталася Феофано до Анни було не стільки шанобливості, як якоїсь награної запопадливості. Ця запопадливість інколи дратувала Анну, тому що вона ніяк не могла зрозуміти чи насправді Феофано є щирою у своїх улесливих словах, а принцеса візантійська вимагала лише щирого і відданого служіння і поклоніння.
- Як спалося, моя прекрасна принцесо, - продовжувала тим же тоном розпитувати Феофано Анну, - чи відвідали тебе прекрасні сновидіння із неповторними відчуттями блаженства?
- Так Феофано, я гарно спала, - відповіла Анна, уважно подивившись на служницю, яка говорила так наче була в сусідній кімнаті і мала можливість підглядати за сновидіннями принцеси.
- Як чудово, моя люба принцесо, що тобі ніхто не заважав насолоджуватися твоїми казковими подорожами, - готуючи все для ранішнього омивання принцеси, продовжувала розсипатися в лестощах служниця.
Анна нічого не відповіла на улесливі слова служниці, вона взагалі вирішила не дослухатися до того що та наспівує, своїм монотонно солодкавим голоском.
- А от мені завадили додивитися пречудовий сон, - раптом почала жалітися Феофано, - і завадили в таку мить, в яку я найменше хотіла щоб мені хтось заважав.
- І що ж тобі такого неймовірного приснилося, моя Феофано, - мимохіть проронила Анна, навіть глибоко не замислюючись над змістом своїх слів, тому що вона хотіла чим по-швидше вмитися і відвідати Святу Софію, а потім переговорити із своїм братом Василем.
- Так, моя принцесо, ти вірно кажеш, мій сон був неймовірний, - поставивши на стіл спеціальну амфору для омивання, заплющивши очі в блаженному захваті промовила служниця.
- Дивна ти Феофано, - омиваючи, вже вдруге за сьогоднішній ранок, своє тіло промовила Анна, - так говориш про сон, як то він нічим не відрізняється від реального життя.
- Так принцесо воно і є. Адже мені приснилося, що я лежала на неймовірно красивому ложі, можна назвати його навіть царственим, а поруч зі мною був неймовірно красивий чоловік.
Анна стрепенулася від цих слів, вона витерла долонею мокре обличчя і уважно подивилася на служницю.
- І хто був цей чоловік, - обережно запитала Анна, - ти його розгледіла?
- Мила моя принцесо, так я розгледіла його, - із сумом проговорила Феофано, - витираючи на сухо тіло принцеси, - але я його не знаю, він мабуть якийсь заморський принц, він настільки красивий, що чоловіча краса Феодота із Нікомедії в порівнянні з ним стає блідою і невиразною.
Слова служниці не сподобалися Анні, тому вона відсторонила від себе Феофано і почала обтирати своє тіло сухим простирадлом самостійно.
«Яка наглість, - в милій голівці пульсувала, не стільки злість, а роздратування, - вона служниця буде говорити мені принцесі, що їй сниться кращий чоловік ніж мені». Вона відкинула простирадло, яке від її тіла стало вологим і обернувшись оголена, у всій своїй красі, до Феофано взявшись руками за боки і вже хотіла щось, чи то сказати, чи дорікнути служниці, але в останню мить схаменулася і усміхнулася. «Адже служниця не знає який сон снився мені і хто в цих сновидіннях приходив до мене, а мені принцесі негоже їй такі речі відкривати».
Феофано не звернула уваги на одночасно протилежну переміну у настрої принцеси. За роки слугування принцесі Феофано неодноразово доводилося бачити безпідставні переміни у настрої, тому служниця інколи на то вже й і не зважала.
- В його неймовірно красивих очах вирувала несамовита пристрасть, - заплющивши очі, наче намагаючись побачити свій сон знову, промовила Феофано притуливши руки до грудей, - він хотів мене поцілувати, але йому завадили.
Голос служниці поник, вона опустила голову так наче мова йшла не про сон, а в дівчини насправді відібрали можливість бути щасливою.
- І хто йому завадив таке з тобою вчинити? - не знайшлася сказати щось іншого Анна, але їй раптом стало шкода дівчину, яка за щастя мала якийсь безглуздий сон.
- Мене розбудили, - з сумом промовила Феофано, - тому, що в передніх палатах почався галас, який спричинило повернення послів із півночі від варварів.
- Що? – перепитала Анна, не повіривши почутому, - сьогодні вночі повернулися посли Сергій Студит і Феодот із Нікомедії?
- Ні, не вранці, а вночі, - виправила принцесу служниця, - а з ними прибуло два посланники від варварів, хоча з вигляду я і не назвала б їх варварами. Я їх бачила, тому що мене збудили, щоб я допомогла їх розмістити.
«Значить Феодот у палаці, ось звідки у мене виник цей сон», - помислила Анна і відчула як знову запульсувало у скронях, забігали мурашки по спині та почала повертатися вранішня збудженість, яку Анна вважала, що поборола надовго.
Анна нашвидкуруч одяглася і зажадавши, щоб Феофано її супроводжувала, заквапилася до Святої Софії на молитву.