Ігор Склеповий з побратимами (справа)
Фіртка поспілкувалась з "кіборгом" Ігорем Склеповим, бійцем роти добровольців-десантників 90 Окремого десантно-штурмового батальйону, який серед іншого протистояв "славнозвісному" найелітнішому російському бойовому спецпідрозділу "Вимпел". Ігор Склеповий планує брати участь у цьогорічних місцевих виборах від політичної партії «Українське об’єднання патріотів «УКРОП».
Ігорю Богдановичу 52 роки, родом чоловік з Івано-Франківська, одружений, батько двох доньок. Свого часу закінчив фізкультурний технікум, працював викладачем в училищі №8. Зараз працює у КП «Івано-Франківськводоекотехпром» керівником охорони.
Пане Ігор, розкажіть як ви потрапили в АТО, де воювали, скільки часу, чи підтримала ваш вибір родина?
- В серпні 2014 я пішов на війну добровольцем. Загалом 85% батальйону складали добровольці. Я один був з Західної України. Родина спершу не знала, що я йду воювати. А коли вже дізналась, то підтримала, бо вони прекрасно розуміють, який в мене характер, і що у мене дід, батько були патріотами своєї землі. Патріотизм у нас в крові, це не викинеш ніколи з душі.
В АТО я перебував до липня 2015 року. Щоправда трохи лежав у госпіталі, бо отримав контузію, і лікувався. Отримав її в той час, коли виходив з Донецького аеропорту перший раз. А потім були в Опитному, у Водяному, тому що там ми базувались. Далі, коли важка ситуація була з нашими хлопцями з 80 аеромобільної бригади, ми йшли їм на виручку. Це була наша друга ходка в аеропорт. Наші штабні командири, як вони потім сказали, придумали такий «авантюрний план» штурмувати аеропорт вночі в туман.
Взагалі таке командування паркетне, молоде, людей рахує за ніщо. Керувати вони не вміють, не навчені. Бо керівником має бути людина, яка розуміє, знає та переживає за людей. І якщо буде далі такий бардак, далі продовжуватимуть красти армійські гроші, нам армії ніколи не бачити. А Нацгвардія це не армія, вона не йде на передову, там де ти, перепрошую, "обсикаєшся", в тебе мозок «їде», бо таке є і нема чого це приховувати, де життя обходиться дорогою ціною.
Техніку, яку ми мали, ремонтували своїми силами, інколи і своїм коштом, нової нам не давали. А ми знали, що як машина не буде їхати, то від цього залежить наше життя. Інколи на тій машині треба не їхати, а летіти, і варто віддати водіям належне, коли стріляють, криють міномети - вони мусять їхати, бо треба.
Знаю, що Ви воювали проти російського бойового спецпідрозділу «Вимпел». Розкажіть про той бій.
- Ми спершу, десь в листопаді, заїхали в Піски, потім в термінал Донецького аеропорту. Наш перший бій був за старий термінал. Дякувати Господу Богу, але ми звідти вийшли без царапин та без втрат. Взагалі мабуть Бог оберігав наш батальйон.
А пізніше воювали проти «Вимпелу». Тоді ми їх накрили артилерією. Потім було два дні перемир’я, тоді вони трупи своїх забирали. Це було десь 5-6 грудня. «Вимпел» під Донецьким аеропортом зазнав непоправних втрат, більших за всю історію існування підрозділу.
Але там, якщо немає підтримки артилерії, ситуація дуже важка. Чомусь сепаратисти мали карти всіх підземних ходів, а наші хлопці, як проходили якісь підвали, то на стіні малювали, щоб можна було орієнтуватись. Бо у нас карт підземних ходів не було, а вороги знали всі ходи і виходи. Ми мали лише карту вигляду зверху, а карти нижніх комунікацій, тобто підвалів – не було. Треба сказати, що підвали доволі серйозні, які могли б витримати атомну війну.
Та й оборонні споруди фактично робити не було з чого. Все що позбирали, що було під руками – з того й робили.
Фото з Донецького летовища, надані Ігорем Склеповим
Зараз, після повернення з АТО, Ви йдете на вибори від політичної партії « УКРОП», чому такий вибір?
- Я рахую, що це нова партія, яка не має за собою негативної історії. Я якісь міфи, які навішують. Але я вірю не міфам, а людям. В Івано-Франківську я в команді УКРОПу побачив людей, які, вірю, можуть змінити ситуацію в Іван-Франківську на краще. Зважив всі за і проти, проаналізував ситуацію та вирішив приєднатись. До цього я ніколи в житті ні в партії, ні в політиці не був.
А чому йду, бо хочеться трохи змінити ту ситуацію, яка є зараз. Коли ми приходимо звідти, у нас виникає важка ситуація, адже «За що і чому ми стільки людей положили і за що воювали?», якщо на даний час творяться такі «чудеса». Крадуть як крали. То що виходить, що треба віддати те, за що ми втратили там купу хлопців? Роздати на запчастини ту Україну і на тому кінець? Як вони хочуть віддати буферну зону. А це самий «передок», де ми стояли, де пройшов наш важкий період. Як це можна віддати? Для нас це незрозуміла ситуація.
До того ж чуємо питання, «а вам треба було туди на війну йти?» А як інакше? Невже, відкрити кордони, пустити сепаратистів і сказати їм «Йдіть»? Так самг зараз і міській раді, куди я балотуюся. Треба йти і змінювати ситуацію.
Я вирішив долучитись до УКРОПу, бо по-перше нас же Росія називала «укропівцями», вони нам кричали в аеропорту: "Укропи, здавайтеся!" ( сміється – ред.), а по-друге, це об’єднання патріотів, а в мене завжди була патріотична позиція. Я поспілкувався з цими людьми, побачив, що там є молоді, розумні люди і їм треба будувати майбутнє, тому що кожен з нас хоче жити в нормальній державі.
А зараз ми бачимо, що доходить «до ручки»: і Майдан, і ця війна виходить така незрозуміла, коли «верхи», верхні ешелони влади живляться контрабандою. Чому розформували «Гарпун», «Торнадо», чому розігнали «Айдар»? Тому, що ця контрабанда вигідна. Виходить, хтось воює, хтось там гине, хтось недоїдає, а хтось заробляє на цьому гроші.
Як на Вашу думку, можливий третій Майдан?
- Важко сказати. Але у людей терпіння також закінчиться. Якщо піднімуться люди, які пройшли бойову, не атошну підготовку, а ми її проходили, то ви не думайте, що Нацгвардія зможе їх стримати. Те, що озброїли їх машинами, автоматами це ще нічого не означає. Але ж держава нічого не робить для того. Взагалі в державі ж пвинні бути якісь пріорітети. Може тут про гроші і не до теми, бо ми не за гроші воювали і ризикували своїм життям, але наприклад зарплата наша не була меньша, в порівнянні з Нацгвардією. По-друге забезпечення не було таким. Нас вражає відношення держави до нас. Допустимо вони (нацгвардійці) поїхали на місяць-півтора і отримали посвідчення, а ми своє посвідчення вибивали мало не з боєм. І це не було легко, потрібно було перейти на серйозну "матюкливу" мову, щоб зрозуміли, що ми так просто не попустимо. І це є загалом проблема нашої влади і бюрократії - часто вони людей за людей не рахують. Мусимо "помогти" їм змінити такі погляди на життя.
Зараз ви йдете на вибори в міську раду з гаслом : «рвати» корупційну сволоту». Поясніть свій намір.
- А як інакше? Поки ми там воювали, гинули, вони собі тут гроші «клепали», крали з бюджету, брали хабарі, і їх не цікавило більше нічого. А так також не можна, не все вимірюється у фінансах. Треба думати хоча б трохи про це місто, про людей бідних. Бо у нас у Франківську є багато не бідних. То хіба вони не можуть кожному хлопцеві, який зараз на реабілітації, взяти і допомогти? Просто ставитися по людськи до людей, яким зараз стає все важче.
Тож на Вашу думку бійцям не допомагають?
- Допомагають волонтери. І за це їм треба вклонитись низько. Не усім звичайно, бо є й такі, які також намагаються на цьому заробити. А є люди, які приїжджали на передову, привозили допомогу. Бо держава фактично нічого не дала. Де та форма лЮдська, нормальна? Дали нам якусь тендерну форму, яку виграв десь там чийсь кум-сват-брат ше якогось там «діяча». Коли ми приїхали туди в аеропорт, то сепаратисти казали, що ми «колхозники». Правда, коли ми почали їх там «довбати», то вони зрозуміли, які ми «колхозники». Патріотизм важливіший за добру форму. Але ставлення влади дивує. Коли їхали в аеропорт, то зимової форми нам не дали, хто в чому був, в тому й поїхав. Та куфайчина флісова хіба зимова форма на 27 градусів морозу? В якій практично живеш на холодному бетоні, бо там і запалити буржуйку нема як, щоб не засікли. Бо бувало засікали, бо в них зброя була хороша, від якої не врятує жоден бронежилет.
Тобто, Ви вважаєте, що на рівні держави про добровольців не думали?
- Виходить, що Україна це географічне зображення, бо про тих людей ніхто не хоче подумати ні на йоту. Зараз Яценюка, Порошенка і ту всю банду проклинають люди. Може вони тому і бояться закінчення війни, бо з них спитають.
Чому не працює телебачення на тих територіях, які підконтрольні нам? Нехай там війна, але ви щось робите для того, щоб там було якесь розуміння? Всі канали сепаратистські, хіба в кого є супутникова тарілка – може вдається впіймати якийсь один український. Але зранку до ночі москалі розказують тим людям таку «ахінею». Через це там люди дуже важко нас сприймають, вони неадекватні, бо все життя їх вчили, що Україна бандерівська, і це щось дуже страшне. Бувало й таке, що ти йому їсти даєш, а він тобі каже «щоб ти здох». Потрохи потім вони починають щось розуміти, але не всі.
Як гадаєте переселенці, які приїхали сюди звідти, більш адекватніші?
- Є люди, які хочуть тут працювати, мають сім’ю, хочуть дбати про неї. Але є й такі, які приходять і вимагають щось. В них таке враження, що ми їм щось винні. А що ми їм винні? Те, що їхні «бики» сидять у містах, в горах і не хочуть йти воювати за свою землю? Є там хлопці, які дійсно патріоти своєї землі, такі є, і честь їм і хвала, а є така «шуша», яка тут на джипах їздить і їм до задниці та їхня Донеччина.
Я не розумію, чому влада не починає їх тут прижимати. Бо є багато таких, яких потрібно поставити на місце, вони мають жити по тих законах, за якими ми тут живем, а як ні – то вони тут непотрібні. Це наш чиряк, пухлина.
Знаєте, я солдат, і добре говрити не вмію, але я добре відчуваю де є добро, а де зло. Після того, що ми пройшли, погляд на світ трохи змінюється. А в раді - подивимося. Легкого життя "корупціній сволоті" не обіцяю.
Розмовляла Олена Британська