Капелани Прикарпаття в зоні АТО

 

/data/blog/60063/ff8aadff05ee2fb28af9f4393b01521a.jpg

 

Хоча в Україні на законодавчому рівні і в правовому полі досі не врегульовано питання військового капеланства, священики Прикарпаття добровільно несуть капеланське служіння в зоні АТО: перебувають з добровольцями й військовими в окопах, їздять на блокпости, здійснюють душпастирську опіку у військових госпіталях.

Сьогодні розмовляємо з капеланами Івано-Франківської архієпархії УГКЦ отцями Володимиром Олійником, Орестом Путьком, Романом Залеським, які служили в зоні АТО.

Військовий капелан отець Володимир Олійник отримав священичі свячення в 1990 році з рук владики-ісповідника Софрона Дмитерка. Душпастирює на парафіях Кадобни і Завадки неподалік Калуша. 1998 року поїхав військовим капеланом у військову частину в Очаків, на схід України. «Першим моїм душпастирським кроком стало зняття з п’єдесталу символу атеїстичної влади — картавого чорта Леніна, — згадав ті часи отець Володимир, — потім те місце освятили, поставили хрест і згодом збудували капличку. А далі я вже спокійно душпастирював, охрестив велику кількість неохрещених людей, привів подружжя, які жили «на віру», до церковних шлюбів, навертав до Бога батьків і дітей. І їздив до тієї частини щороку аж до 2002-го». Як пише газета "Галичина", через 16 років отець Володимир — знову в лавах капеланів.

- Яка причина спонукала в зрілому віці знову стати в лави капеланства і які сповняли обов’язки?

— Я стояв біля джерел відродження нашої УГКЦ й України в 90-х роках минулого століття, а сьогодні мені за державу нашу образливо. Бачу, що нині є нагальна потреба послужити народові, тому добровільно зголосився поїхати в зону АТО. Спершу було трохи лячно — війна. Потрапив я в 3-й Львівський батальйон технічного обслуговування, який мене гарно прийняв. Того ж вечора, по короткому знайомству, запросив усіх вояків до сповіді, попросив отця Ігоря, який мене привіз у розміщення частини, допомогти мені сповідати, бо зголосилося до таїнства Сповіді багато вояків. А вранці ми відправили першу Службу Божу й запричастили тих, хто сповідався. Вже коли виголошував проповідь, зрозумів, що я серед своїх. Того ж дня попросив вояків зробити престол військової церкви, який вони змайстрували з ящиків від боєприпасів, обрусом стало нове чисте простирадло. і так я відслужив два тижні в цьому польовому храмі під відкритим небом: зранку — Служба Божа, ввечері — вечірня, а вдень — молитви, благословення, відправи й щоденні бесіди з вояками. Коли була потреба, то й допомагав їм у побутових справах. Хоч там не завжди виходить жити за графіком, бо стріляють багато. Головне, за весь час мого перебування Бог милував наших вояків від смертей і поранень. Це вже згодом окопалися в землю, в бліндажі, хоч обстріли були завжди, та й безпілотники не давали спокою. Втім, я мав не лише один той військовий підрозділ — коли виникала потреба в інших відділах, зразу туди йшов, щоби благословити вояків на захист рідної землі.

- Що найбільше вас вразило в зоні АТО, якої лінії поведінки дотримувались і чи поїдете туди знову?

— Відсутність сучасної техніки та зброї, але найбільше — великий патріотизм наших вояків, більшість яких — молоді люди, хоч були й офіцери та солдати нашого віку. Правда, людина на війні дуже швидко стає зрілою душею. Серед вояків були такі, які жодного разу в житті не сповідалися, не причащалися, особливо серед російськомовних українців, але згодом багато їх навернулось до Господа. і ще вражає, що всі велику надію на Бога покладають, а тоді людина потребує більше духовної поживи. Але коли священик перебуває як духовний наставник завжди разом з вояками — на блок-посту, в бліндажі, їдальні чи обговорює реальну ситуацію, або розказує байку чи анекдот, щоб розрадити, то мимоволі стає для них ближчим за рідного батька. Головне, щоби ти не фальшивив, не хитрував і себе вище за них не ставив. А так як я в побуті невибагливий, їв із солдатами з одного «котєлка», працював і відпочивав нарівні з ними, спав, коли спали вони, то ми швидко порозумілися. Отож молитва — то молитва, праця — то праця. Словом, характером я не м’який, але коли хлопці, прощаючись зі мною, вишикувались у почеснім строю, а в декого побачив сльози на очах, то скажу вам, що і в мене серце зворушилося. і тепер отримую від них есемески, і мені як священикові така їхня увага особливо радісна й дорога. Бо знаю, що військове братерство попри проблеми зі зброєю, забезпеченням та несуттєвими речами дуже міцне. Ще скажу, що у форматі стосунків між польовим духовенством і вояками для підтримки бойового й морального духу надзвичайно важливою є роль мудрих командира та його заступника. і зауважу, що мені випала честь послужити під таким керівництвом. Щодо наступної поїздки, то міркую, що поїду знову.

- Яка найбільша втрата для вояків АТО?

— Найбільший біль — втрата товаришів по зброї. Хіба можна розрадити чи підтримати надію у вояка, коли він втрачає побратима? Ці рани ніколи не зможе загоїти вповні ніхто зі смертних, можливо, частково допоможе гарна сім’я. Але не забуваймо, що є й такі вояки, які її не мають, і, що гірше, — не будуть мати родини. Не менший біль, на мою скромну думку, викликають елементарні прояви байдужості до цих новітніх наших героїв з боку суспільства й держави, як то відсутність соціальних гарантій, відповідного статусу, умов для здобуття ними будь-якого рівня освіти, бо вони найдорожче, що є в людини, — своє життя за нас кладуть, а виглядає, що нам байдуже. Тут я солідарний з вояками — надія лишень на милосердного Бога, Який може змінити жорстокість наших сердець.

Медичний капелан отець Орест Путько душпастирював у військовому польовому госпіталі в Луганській області з 2 по 29 липня. Капелан Івано-Франківської обласної клінічної лікарні. Одружений, має трьох дітей і семеро онуків. Розмовляючи зі мною, зразу ж намагається переосмислити ще раз особисті враження від пережитого.

— Мені не звикати до людських смертей, я багато бачив їх у лікарнях, але коли дивишся на людей з розпанаханими черепами, то важко переносити внутрішній біль, непередбачуваність людської трагедії і трагедію втрати людськості. Стає страшно за людей, які страждають, гинуть і гублять свої душі в тій м’ясорубці російського молоха. У той час щодня було троє-четверо поранених. Були хлопці з осколковими й кульовими пораненнями, контузіями, опіками, простудними захворюваннями, посттравматичними стресовими розладами. Втім, у госпіталі лікувались не лише захисники України, а й терористи. До речі, в одного з них, якого медикам не вдалося врятувати, на рамені було татуювання — з розірваних грудей вилазить оскалений лютий звір — мовби яскравий символ «братньої» Росії.

- Як потрапили в зону АТО і що там найбільше вразило?

— У консисторії Івано-Франківської архієпархії запитали, чи я згідний поїхати капеланом у зону бойових дій. Відповів, що коли є така потреба, то поїду. Дали мені бронежилет, шолом, кошти на військовий одяг і взуття, отримав я благословення у владики Володимира Війтишина і поїхав до Києва в департамент у справах душпастирства, а вже звідти через Міністерство оборони — в зону АТО. А вразило недотримання міжнародних норм щодо поранених російськими терористами й так званими сепаратистами. На перших порах військовий шпиталь і зверху на наметах, і з боків мав позначки червоного Хреста, то дуже швидко довелося їх зняти. Виявилося, що червоний хрест для нелюдів став чудовою мішенню, по якій вели прицільні обстріли, повторилося те, що було на Майдані. Друга біда — лихослів’я, на початках вуха в’янули від матюків наших солдатів та офіцерів. Правда, за місяць перебування троє священиків-капеланів трохи змінили ситуацію.

- Яким був ваш розпорядок дня і формат душпастирських бесід?

— Після підйому відправляли Службу Божу. Ніхто нікого до відправи не змушував — хто хотів, той приходив. А далі йшли до поранених, які потребували душпастирської опіки. За неповний місяць мого перебування загалом їхнє число становило десь до 130 осіб. З більшістю з них я спілкувався й запізнався ближче. У душпастирських бесідах дуже важливо зберегти тактовність: «Чи ви не проти, щоб ми з вами помолилися разом, уділити вам таїнство Єлеопомазання?» Нагадаю, що це дуже важлива духовна практика в екстремальних ситуаціях, до речі, майже кожному новому пораненому її уділяли. А взагалі, як на мене, в стосунках капелана й вояка важливо завжди бути готовим відкрито обговорювати будь-які теми.

- Війна довго не відпускає і добрих і злих...

— Бо вона — не легка прогулянка. Напевно, буду пам’ятати до смерті багнюку, яку місив при першому виїзді на блокпост: я стою в берцях по кісточки в ній, йде проливний дощ, від артилерійських залпів закладає вуха, техніка риє окопи, а в багнюці лежать двоє наших убитих вояків. Загинули від розриву артилерійського снаряду...

- Стихійний «ленінопад» на сході України в офіційних російських ЗМі змальовували ледь як не неспасенний гріх проти святинь росіян. А як розцінювали це російськомовні бійці АТО?

— Чергове здрулення боввана Леніна з п’єдесталу викликало серед наших вояків тільки радісні усмішки й жарти: «Слава Богу, процес ідьот!». Приємно також було читати на автобусних зупинках написи російською мовою «Слава Украінє! Гєроям слава!». Але особливо радісно було спостерігати в російськомовних українців дух українства й потребу відстоювання свого — за все життя мені ніколи не було так приємно чути російську мову, як у зоні АТО. Так само було приємно, коли їхали наші чергова військова чи з гуманітарним вантажем колони під українськими прапорами, а багато місцевих людей виходило їх вітати. Відчувалося, що народ пробуджується, починає розуміти, що Україна — не Росія.

Наймолодший за віком капелан о. Роман Залеський перебував у зоні АТО з кінця липня до середини серпня.

О. Роман душпастирює в Ганнусівці. Є також головою деканальної комісії в справах мирян. Одружений, виховує донечку.

- За час вашого перебування агресія Росії зросла, а крові людської стало литись більше...

— Дивлячись де: у північній частині Луганської області було трохи спокійніше, на Донеччині тоді було гарячіше. Спочатку як приїхав у розпорядження військової частини, вражали написи на блокпостах: «Добро пожаловать в ад!». Були такі моменти, що допомагав медсестрам носити поранених, будував бліндажі, носив воду. Згадую один важкий день, коли до госпіталю прибуло 16 військових. Серед поранених стало більше так званих сепаратистів, один з них вклякнув і казав мені: «Батюшка, простітє». В скорім часі зрозумів чому — досить було згадати, як терористи-снайпери розстрілювали людей у шкільних автобусах. Вже при в’їзді до військової частини зустрів о. Володимира Олійника, який телефонував додому. Він зрадів, що їде йому заміна. Батько переживав, як я бронежилет одягну, а ваги тоді жодної не відчувається. Жив я в одному наметі з вінницькими лікарями — харизматичні й віддані своїй справі люди. Капелани служили просто неба, вставали о п’ятій, о шостій — Служба Божа. Після розводу на сніданок першими йдуть солдати, а не командир. З 9.20 ми робили обхід, уділяли таїнства, зокрема Сповідь та Єлеопомазання, молилися й розмовляли з пораненими.

- Чи були такі випадки, коли ви уділяли таїнство Єлеопомазання одній і тій самій людині двічі?

— Так, і свідком тому — монах-студит отець Орест з Колодіївки, який також перебував у зоні АТО. До прикладу, людина одужала після поранення, знову пішла боронити Україну й отримала поранення. Таким ми знову уділяли таїнство Єлеопомазання. Сьогодні є багато диспутів на цю тему, але я вважаю, що коли людина дивиться у вічі смерті, то тема богословських диспутів відходить далеко на задній план. Коли один із солдатів запитав мене: «Якого ви, батюшка, патріархата?», комбат, випереджуючи мої слова, запитав його: «А Бог какого патріархата?»

- На заході медичний капелан виконує свою місію з наперед усталеними правилами і приписами, які формувалися протягом століть, а нашим капеланам доводиться брати на себе обов’язки, які виходять далеко за межі капеланства: від політичних інформацій до корегування психологічних станів поранених. Що під цим оглядом найбільше турбує наших вояків?

— Моральний аспект: «Батюшка, чи ми не порушуємо Божі заповіді?». Цей парадокс, коли людина, яка, за словами Спасителя, «кладе життя своє за друзів своїх», тобто проявляє найбільший вияв любові до свого ближнього, а разом з тим має сумніви щодо сповнення своєї місії захисника Вітчизни, родин, сімей, свідчить про відсутність належної духовної опіки вояка в українському війську. З другого боку, це ще й відсутність чи брак відповідних моральних орієнтирів як у війську, так і в суспільстві. Ще є й інший важливий бік справи: є такі поранені вояки, для яких війна закінчилася як у плані порушень психіки, так і на фізичному рівні.

- Розкажіть про особисту молитву і найбільші враження.

— Перші два дні мого перебування в зоні АТО молитися було надзвичайно важко — враження били через край і сльози навертались на очі. Ці дні я взагалі нічого не їв. Навіть командир звернув на це увагу, мовляв, на війні посту немає. Розумів це, але те, що бачив навколо — крики, кров, біль, — було серйозним випробуванням для психіки, тож їсти не хотілося. Молитва на вервиці стала єдиним виходом з цього стану. Але я тут хотів би згадати про іншу щиру молитву, про яку розповів мені поранений молодий вояк з дитячими очима. «Нас, батюшка, як «градом» накривали, то я тільки «Отче наш» молився», — розповідає. Я запитую його: «А як молився «Отче наш»? — «Отче наш, Отче наш, Отче нашѕ». Так я почув найщирішу молитву до Господа. Хто не вірив у Бога, там став віруючим, хто мав сумніви, — їх полишив, особливо коли наші хлопці виривались із військових веремій, вони отримали величезне досвідчення Божої присутності в їхньому житті. Мені довелося розмовляти з солдатами із Кіровограда, Луганська, Черкас, з Волині, Чернівців, зі Львова, з інших міст і сіл. І що підносить кожне серце — між вояками надзвичайно шляхетне відчуття однієї великої жертовної родини, а незабутні братерські стосунки між ними словами не описати, це просто потрібно відчути. Там усі наші хлопці стоять за ідею, ні про які гроші не може навіть бути й мови, на відміну від терористів та їхніх прислужників. Вразив мене один поранений вояк — Володимир. Як згодом виявилося, він український канадієць, що приїхав на Революцію гідності до Києва, потім записався в «Самооборону» і згодом поїхав воювати проти російського агресора. Його дід також свого часу воював за Україну.


28.09.2014 1508 0
Коментарі (0)

10.05.2022
Тетяна Дармограй

Чимало українців, які наразі у відносній безпеці, відчувають провину, що можуть жити звичним життям. Зокрема, у них нерідко виникає так званий «синдром вцілілого».

917
28.04.2022
Тетяна Дармограй

Фіртка поспілкувалась з психологинею Оленою Коструб про те, як упоратися з втратою близької людини, як підтримати того, хто переживає втрату та чого робити не потрібно.    

1903
19.04.2022
Алла Павлуцька

Що таке війна для психіки, як уникнути конфліктів у команді, якщо ти волонтер? Як волонтерити, щоб не вигоріти передчасно? Як говорити з дітьми про війну та заспокоювати їх? Вправи, які допоможуть під час паніки в укритті та вдома, про синдром “провини вцілілого” та інша корисна інформація від психологині та коуч-менторки.

2771
15.04.2022
Уляна Мокринчук

Фіртка продовжує публікувати історії людей, які особисто пережили жахіття війни та переїхали з місць, які постраждали від воєнних дій, на Івано-Франківщину або перебувають тут транзитом.

3398
08.04.2022
о. Володимир Лукашевський

Війна торкається абсолютно кожного. З чим найчастіше сьогодні люди звертаються до лікаря та як побороти відчуття неспокою, говоримо з терапевтом Клініки св. Луки Лілією Федунців.

3636
07.04.2022
Мар’яна Цимбалюк

Голова Івано-Франківського обласного відділення Асоціації фахівців з нерухомості України розповів про те, що відбувалося з орендою житла на початку війни, чи стабілізувалися ціни, настільки комерційна нерухомість виросла в ціні у зв'язку з релокацією бізнесу і що слід очікувати на ринку нерухомості Прикарпаття найближчим часом.

6794 1

24 лютого Росія оголосила про початок так званої «спеціальної військової операції» в Україні. Кожній розважливій людині зрозуміло, що те, що відбувається в Україні, є повномасштабною війною. Однак, це не класична конвенційна війна (масові звірячі злочини проти мирного населення це підтверджують), в якій збройні сили однієї держави у відкритій конфронтації за нормами міжнародного права протистоять військовим силам іншої.

3824

Сьогодні кожен українець незалежно від своїх політичних, релігійних чи інших поглядів є солдатом української армії, що захищає свою країну від російсько-білоруських окупантів.

5635

Російський ліберал не може відчувати емпатію до українського народу, до його трагедії. Для нього душевні терзання російського мародера і вбивці куди важливіші і, головне, ближчі. Це таке осмислення власної нікчемності.

6743 1

Раз на рік Президент США звертається до країни з трибуни у Конгресі. State of the Union. Своєрідний звіт про стан речей в країні. Перші 20 хв (з 60) були про Україну. Овації стоячи кожну хвилину. Майже всі з українськими прапорцями.  

7592
18.04.2022

Аби уникнути харчових отруєнь чи гострих кишкових інфекцій, спеціалісти Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області рекомендують дотримуватись основних правил.

2422
28.03.2022

Вже незабаром в Івано-Франківську запрацюють анонсовані владою соціальні ринки. Тут всі охочі зможуть придбати продукти за нижчою, аніж у магазинах, ціною.

4688
25.03.2022

Харчуватися тут можуть як евакуйовані українці, так і місцеві мешканці громади.

5081
09.05.2022

Кожен охочий мав змогу доєднатися до молитви через трансляцію на інтернет-ресурсах Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ та Архікатедрального собору.  

442
04.05.2022

Розмова між предстоятелями церков відбулась через відеозв'язок Zoom і тривала близько 40 хвилин. Патріарх Кирило під час розмови з протягом 20 хвилин, "читаючи з папірця", намагався переконати Папу Римського в доцільності війни росії проти України. 

909
25.04.2022

Православні християни вшановують пам'ять преподобного Василя Сповідника, єпископа Парійського. Наші пращури у молитвах до святого просили про надання сили та хоробрості, а також про позбавлення від хвороб. Що не можна і що  слід робити в цей день.

1778
07.04.2022

Християни східного обряду 7 квітня відзначають Благовіщення Пресвятої Богородиці – третє за значенням свято після Різдва та Великодня. Згідно віруваннями цього дня Діві Марії явився Архангел Гавриїл, який повідомив її про те, що вона стане матір'ю Ісуса Христа.  

3362
08.05.2022

Схиляємось перед матерями та батьками, які виростили мужніх патріотів, перед дітьми, які втратили батьків...

885
25.04.2022

У Франції офіційно оголосили переможця президентських виборів, другий тур яких відбувся у неділю 24 квітня.

1746
07.04.2022

Нагадаємо, що попри те, що ЗСУ фіксують численні обстріли українських земель, що ведуться з території Білорусії; дислокацію на білоруських землях російських окупантів, котрі вбивають, гвалтують та грабують цивільне населення в Україні Лукашенко цинічно заявляє, що Білорусь не є учасником війни.  

3657
05.04.2022

Метою законопроєкту є встановлення кримінальної відповідальності за пропаганду символіки військової агресії рф проти України та за порушення законів і звичаїв війни в частині використання військовими формуваннями держави-агресора цивільного населення окупованих територій в якості «живого щита».

3843 9
20.03.2022

За словами Володимира Зеленського, РНБО прийняла рішення призупинити будь-яку діяльність на території України низки партій, які мають зв’язки з росією.

5410