Кам’яниця Гаусвальда у середмісті Франківська збудована в 1913 році. На першому поверсі були крамнички, в яких часто змінювали асортимент. Також там працював перший у місті секонд-хенд та магазин плетених меблів і валіз з лози. Про таємниці цієї будівлі – читайте далі.
Проєкт кам'яниці Гаусвальда створив архітектор Фридерик Януш. Це була не перша його споруда у Станиславові, передає Фіртка з посиланням на Суспільне Карпати.
"На цій кам’яниці є скульптури, які зображують рільництво, промисловість і прогрес. Є така навіть трохи жартівлива версія, що там є хлопчик, який не пісяє, і він ніби символізує терплячість українського народу. Ну, це такий жарт", – розповідає краєзнавиця Олена Бучик.
"На початку ХХ століття там був магазин Антонія Увери, де продавали різні тканини та білизну. Він був відомим тим, що організовував різні цікаві акції, наприклад, "білий день", коли всі білі товари продавалися зі знижкою. Так само був один з перших секонд-хендів у місті, магазин Вільгельма Лібера, де продавали і вживаний одяг, і новий одяг".
Власником будинку був німець Карл Гаусвальд. Він торгував залізним крамом та володів фабрикою плетених виробів, яка спеціалізувалася на виготовленні меблів з лози. Також на підприємстві виготовляли кошики та куфри – великі валізи для подорожей, які більше нагадували ящики.
"Куфрами тоді всі користувалися, тому що в ХІХ – на початку ХХ століття подорожувати було досить небезпечно. Дороги не освітлювалися, дистанція між населеними пунктами була великою, дороги не чистилися від снігу. Мандрувати можна було влітку чи пізньою осінню, щоб не було багнюки й можна було б проїхати. Тому люди мусили брати з собою багато речей. Деякі везли навіть посуд, килими, постіль, щоб хоч якось покращити свої житлові умови, бо невідомо було, в якому готелі зупинишся", – додала краєзнавиця.
Якщо куфри були дуже великими, то дамські сумочки були маленькими. Цей аксесуар був обов'язковим доповненням тогочасного гардеробу кожної панянки, каже Олена Бучик.
"Вважалося ознакою поганого тону, щоб поважна пані ходила з якимись пакунками. Тому вона носила маленьку сумочку, де зберігала якусь пудру, якщо йшла в церкву, то клала якусь книжечку для молитви. Фактично, ключі не треба було носити, бо вдома була прислуга, а якщо йшла за покупками, то гроші не брала, бо рахунки висилали чоловіку", – зазначила жінка.
Колись кам’яницю Гаусвальда прикрашала вежа, увінчана мідним куполом. У Франківську є кілька легенд щодо її зникнення.
"Під час Першої Світової війни її знищили росіяни, демонтували, а мідь використали для воєнних потреб – для зброї. Але це є легенда. Є також версія про те, що Карл Гаусвальд побачив, що його вежу знищили, він нею дуже пишався, тому покінчив життя самогубством. Але, фактично, це тільки легенда, бо є фотографія міста і цієї будівлі у 1920 роках, де видно, що ця вежа є", – додає краєзнавиця.
Крім того, за словами Олени Бучик, існує версія, що вежу знищила руйнівна пожежа в травні 1933 року, а після цього її вирішили не відбудовувати. Крім того, з даху будівлі зникли масивні стовпці.
Читайте також: