Кожен порядний революціонер раніше знав, що першими треба захоплювати пошту, телефон і телеграф. Їх навіть зазвичай розташовують в одному будинку.
І в Станиславові наприкінці ХІХ століття усі зв’язкові установи тулились у кількох зйомних кімнатах кам’яниці Адольфа Бика (нині Бачинського, 4).
Потреба у новому поштовому приміщенні назріла давно, але не було коштів. Допомога надійшла з боку Станіслава Хованця – чи не найбагатшої людини міста. Він взявся збудувати власним коштом і довічно здати будинок в оренду пошті. Такий варіант усіх влаштовував.
На розі вулиць Гославського і Собеського (нині Вітовського та Січових Стрільців) почали рити котлован.У листопаді 1908 року міська газета писала: «Новий чотириповерховий будинок пошти, власність пана Хованця, покривається дахом, буде він одним із найкращих у місті. Він зводиться за проектом нашого неоціненного архітектора Кудельського».
Від себе додамо, що зодчий Ян Томаш Кудельський був навіть дуже «оціненним» – замовлень і грошей в нього вистачало, й не лише у Станиславові. У 1909 році кам’яницю здали в експлуатацію.
Вона була Г-подібною у плані, збудована у стилі неоренесансу, наріжну частину увінчував цибулястий купол. Крім пошти, там, звісно, розмістилися телеграф і телефонна станція. На верхніх поверхах були житлові апартаменти, прибутки від яких також осідали в кишенях Хованців.
Попервах і поштові урядовці, і квартиранти грілися від камінів. Від 1927 року пічки замінили центральним водяним опаленням.Наприкінці тридцятих польська влада нарешті спромоглася збудувати власний поштамт.
У 1938 році поштовики, телефоністи і телеграфісти з’їхали, тож Хованцям довелося шукати нових квартирантів.
Знайшли – перші два поверхи зайняв «Будинок тканин і одягу» Владислава Щепанського.