Коли приходять на відкриття виставки – вшановують митця.
Коли ходять на виставки – цікавляться мистецтвом самого автора.
Коли купують роботи художника – поділяють свої смаки з автором, або підлягають його ідеям і таким чином долучають існування художника в часі (заробіток) і поза часом (збереження артефактів в колекції). Ці тонкі нюанси часто-густо не відрізняють/змішують, як самі художники так і їх поціновувачі, сприймаючи зауваження щодо робіт (пункт 3) за особисту образу (пункт 1). Коли глядачі відвідують виставки (пункт 2) вони поповнюють свій художній багаж знань і таким чином розширюють шкалу свого досвіду, як в «+»/подобається так і «-»/не подобається. Проте є художники, які творять це поле з новими системами координат від яких і будуть в майбутньому відштовхуватись смаки глядачів.
Я з нетерпінням дочекалась закінчення виставки «Фото, графічний дизайн» Тетяни Єфтимовської в «АртБастіоні», щоб поговорити саме з художницею. Оскільки всі стадії, від знайомства з автором до придбання її робіт, я давно пройшла, мені був цікавий «післясмак» виставки, що саме для себе зафіксувала/зфотографувала Тетяна.
Отже дизайн, в якому реалізується Тетяна.
Тут я хочу вдатись до паралелей мовного і образного/художнього світу, які тісно переплітаються, послуговуючись одними і тими самими термінами/словами. Джамбаттиста Віко* писав, що «у циклі історії існують три епохи: міфічна, тобто епоха богів; героїчна, тобто епоха аристократії; і епоха народу, після якої настає поворот, що розпочинає весь процес з початку. Кожна епоха витворює власний тип сенсів, формуючи три типи словесного вираження, котрі Віко відповідно окреслює як поетичний, героїчний (або шляхетний) і просторічний, або як інакше їх називає Нортроп Фрай** ієрогліфічний, ієратичний і демотичний. Ці терміни співвідносяться насамперед із трьома видами письма, оскільки Віко був переконаний, що люди до того, як навчилися мови, спілкувалися за допомогою знаків. Ієрогліфічна фаза для Віко є «поетичним» уживанням мови; ієратична фаза – переважно алегорична; а демотична фаза є описовою… Описова фаза мови відповідає тій, котру Віко характеризує як «просторічну», чи то демотичну, маючи на увазі її близькість до того, що завжди було доступним і широко вживаним, однак тільки в розмовній мові, яка не досягла культурного статусу. Три терміни Віко, незалежно від їхньої сув’язі з письмом, допоможуть нам знайти точку відліку і для дизайну, як особливого прикладного виду мистецтва.
Теоретик сучасного мистецтва, філософ и культуролог Борис Гройс в своїй роботі «Політика. Дизайн. Мистецтво» пише: «Перше, що дитина отримує в своєму житті, коли включає телевізор – це загальний погляд на все. З цього випливає, що вона починає з того чим древні греки закінчили. Це овид всього разом узятого – божественна точка зору , з якої дуже важко потім вийти, і в цьому проблема. В цій точці зору опиняється кожна сучасна людина. Вона практично нічого не знає про себе, оточуючий світ… чим займається, як влаштований фотоапарат, яким фотографує,.. проте вона дуже добре знає, як виглядає світ в цілому. І цей «божественний» погляд, властивий сучасній людині, зіштовхує її з багатьма проблемами». І далі «Природа мистецтва в основному має міметичний характер, тобто опирається на відтворення, запам’ятовування образів буття, що особливо було притаманне минулому. В сучасному світі домінує дизайн, на відміну від мистецтва. Значення слова «дизайн» в перекладі з англійської – «божественний план», який не може бути безпосередньо видимим, одначе має такі прояви, як ікона в християнстві, в якій заздалегідь передбачається умовність зображення».
Тут ми, на новому витку історії, повертаємося до ієрогліфічних сенсів (знакової форми, іконки) і, проминувши елітний прошарок стиснутого до 1-го відсотка населення, одразу потрапляємо в демотичний (народний) світ сенсів, які формує сучасна політика споживання. Цим світом править реклама. В досконалій візуальній (фото-, теле-) рекламі речі не тільки постають привабливішими, вони також перестають бути центром, перестають домінувати, втрачають самостійність і виступають вже складовими цілості рекламного твору, котрий набуває ознак самоцінності, виявляється об’єктом, що несе самостійний естетичний заряд і переходить в розряд суто художніх творів. Рекламний твір набуває всіх ознак художності. Навіть більше: реклама, сформувавшись на основі придатних для її функцій видів і жанрів мистецтва, утворила певну багатожанрову сукупність, течію, об’єднану добре впізнаваний стилем. Як зазначає Тетяна Єфтимовська вона «шиє дизайнерський одяг для речей». Від себе додам – для речей призначених багатьом. Дизайн/«реклама перебрала на себе функцію задоволення естетичних потреб багатьох людей. Це задоволення може бути задоволенням чистої потреби в прекрасному, так і виконувати супутні функції – повідомлення про продукт чи статус власника цього продукту, але залишається головне: перегляд рекламних/дизайнерських робіт стало для багатьох єдиним вікном у світ прекрасного в його образотворчій формі, і з цим потрібно рахуватися», Жан-Марі К’юбільє, «Порногламур».
Щодо виставки робіт художниці, то вона вибудовує свою площину дизайну, не впадаючи у вульгарний глянц, чи кітч, і, не витискаючи з образів (тіл-речей) сухий осад, створює свій стиль - іконо-дизайн Тетяни Єфтимовської, особливо добре впізнаваний на поштівках Івано-Франківська. Залишається побажати Тетяні не втрачати чуття смаку і утримуватись в точці відліку, яка є важливою сама по собі, як точка опори для наступних дизайнерів.
* Джамбаттиста Віко - мислитель.
** Герман Нортроп Фрай (1912-1991) – канадський мислитель, історик ідей, соціальний критик, пастор, автор книги «Великий код: Біблія і література».
25.03.2013 Еріка Вітер