Як координується інвестиційна діяльність в місті, до чого тут ментальність та на які проєкти Івано-Франківськ залучив кошти.
Про це Фіртка поспілкувалась з начальником управління інвестиційної політики Івано-Франківської міської ради Ігорем Попадюком.
Розкажіть, в яких напрямах зараз працює управління інвестиційної політики?
У нас є декілька ключових напрямів. Зокрема налагодження комунікації з бізнесом. Щоб відображати нашу діяльність ми створили сайт invest-if.com.
Раніше ми готували інформацію в друкованій версії, а в еру цифрових технологій інвестору потрібно надавати інформацію про місто швидко, в один клік, одним посиланням. Йому одразу потрібно знати про вільні земельні ділянки, вільні виробничі площі. І ми звернулись до ІТ-кластеру, щоб розробити сайт та наповнити його актуальною інформацією. Його для нас розробили волонтери ІТ-компанії SoftServe.
На одній мапі нанесені всі вільні земельні ділянки та виробничі площі як муніципальні, так і приватні.
Наш сайт в минулому році визнали кращою практикою Transparency International (антикорупційна організація, заснована 1993 року в Берліні колишнім директором Світового банку Пітером Айґеном. Має представництво більш ніж у 100 країнах світу. Організація найбільш відома Індексом сприйняття корупції та Глобальним корупційним барометром.- ред.)
Однією з активностей комунікації з бізнесом стала зустріч з експортерами. Її організували, щоб зрозуміти, які компанії та як експортують з Івано-Франківська.
ІТ-бізнес - це взагалі 100% експорт наших послуг, але там є компанії, які експортують за кордон. Наше завдання виявляти їх і допомагати. Тому для них ми зробили окремий розділ і почали ставити туди компанії, які займаються експортом. Для того, щоб компанії шукали один одного, щоб вони знали, куди експортують, як з ними сконтактуватися і можливо налагодити співпрацю.
Були у нас намагання об’єднати експортерів, але вони працюють у настільки різних галузях, що дуже важко віднайти спільні точки дотику. Бо ж, якщо це бізнес з металу, який експортує металеві вироби, то у нього є свої виставки, свої інтереси. До прикладу, компанія «Лігос», яка експортує круасани, - у неї свої інтереси. Вони їздять на різні події.
Для того, щоб зрозуміти, як працюють різні бізнесові групи, почути їхню думку, ми запропонували голові Івано-Франківська тематичні бізнес-сніданки. Уже провели 19 таких зустрічей.
Цей захід для того, щоб почути бізнес, отримати фідбек. З цього уже вийшли конкретні речі. Наше управління забило кошти для того, щоб кожного року підтримувати ІТ-кластер.
Ми підтримуємо такі події як DesignVillage, RoboStarters, IT Rally для того щоб вони розвивались, збільшували кількість робочих місць в Івано-Франківську і щоб росли компанії. Вони вкінці року презентують свій результат діяльності і потім ми напрацьовуватимемо наступні кроки. Їхня презентація планується в грудні.
Також був бізнес-сніданок з Асоціацією меблевиків Прикарпаття, головою якої є Неля Вилегжаніна. Після цього ми зустрічались з ними ще декілька разів, пропонували їм провести спільну виставку. Але в кінцевому результаті дійшли до висновку, що виставка це занадто складно, бо у нас немає таких великих майданчиків, щоб завести туди меблі. Але, я надіюсь, найближчим часом відкриється такий великий виставковий зал на Промприладі, де можна буде показати наших класних виробників.
З Асоціацією ми напрацювали конференцію для меблевиків.
Які цілі цьогорічного інвестиційно-економічного форуму?
Цього року ми відчуваємо і бачимо тенденцію на енергозбереження. Є фонди, є можливість залучення коштів. Ми дуже практично підійшли до цього питання і запропонували цю тему. Цього року ставимо дуже конкретні цілі: збільшення кількості ОСББ та залучення коштів на термомодернізацію житлового фонду Івано-Франківська.
Для їх вирішення управління зв’язалось з Фондом енергоефективності, який може надавати кошти, запросили їх. Фонд готовий укладати з містом меморандум щодо підтримки. На форум запросили міжнародних партнерів міста GIZ, UNDP, НЕФКО. Крім того представників Держенергоефективності, щоб вони представили свої можливості.
Для розуміння, хто може правильно зробити термомодернізацію, на форум запросили науковців університету нафти і газу, який може зробити комплексний аудит. Бо Фондом енергоефективності вимагається такий аудит на початку і вкінці. За програмою є можливість відшкодування до 70% вартості матеріалів і послуг комплексного утеплення будинків.
Крім того свої пропозиції представляли компанії "Adamson","Rehau", "Danfoss", "Henkel" та "Перші ластівки" від GIZ.
Третій великий блок спрямували на міжнародний досвід. Зокрема розповідали про досвід Латвії, Румунії.
Своїм досвідом ділилися наше ОСББ «Китайська стіна», а також представники будинків, які скористались програмами «теплих кредитів» та міськими програмами енергоефективності. А також на форумі представили програми, які діють в Івано-Франківську.
Ми сконцентрувались на практичних речах, які б мали дати нам результат у майбутньому.
Чи є результати попередніх форумів?
На форумі ми налагоджуємо контакти, зв’язки. Основне завдання звести всіх людей разом, щоб потім напрацювати можливість співпраці.
Якщо ми говоримо про КРІ, то за попередній форум, думаю ми не можемо виміряти. Але результат цьогорічного зможемо точно. Тому що зараз ми поставили чітку ціль збільшити кількість ОСББ. Тому що ми беремо не тільки уже існуючі, але й ініціативні групи, які уже готові їх створювати. І тоді ми зможемо оцінити. Зараз у нас є 329 ОСББ. Побачимо наскільки виросте кількість. Скільки вони подадуть проєктів у Фонд енергоефективності, скільки виграють, скільки будинків утеплять.
Ми маємо до цього йти, щоб ефективність росла.
Як залучаєте інвестиції?
Управління має комплексну програму по залученню інвестицій. Ми сконцентрувались на тому, щоб підтримувати розвиток креативної індустрії. У деяких країнах він досягає 10-15% від ВВП.
У нас на Промприладі є креативний Hub, ми підтримуємо "Multimedialab" (освітній простір для розвитку кіноіндустрії та мультимедіа). І ще підтримали "Дрібноту" (дитячий освітній проєкт), а саме курс по бізнесу для дітей.
Чому ми це робимо? Бо вважаємо, що розвиток малого та середнього підприємництва - це довготривалий процес. І не може бути так, щоб усі раптом почали займатись підприємництвом. Тому треба робити якусь акселерацію, допомагати людям, особливо вчити дітей.
Коли діти починають розвиватися в цьому напрямі тоді у майбутньому вже у 10-15 років ми отримуємо практичний результат в місті.
Якщо подивимось на бізнес на півдні Німеччини – 95% там сімейні бізнеси. Тоді як ми ще ментально не переключились від Радянського Союзу, і думаємо, що мають прийти великі підприємства, які будуть у нас робити блага на нашій території.
У німців стабільна економіка тому, що вони постійно нарощують свій бізнес, передають його від дітей до дітей, і розширюють відповідно й експорт зі своєї країни. Тому управління обрало шлях навчання дітей в Івано-Франківську і це буде давати довготривалий результат. Стратегія має бути довготривала.
Це про перспективу, а що робиться у плані інвестицій зараз?
Ми здійснюємо супровід інвесторів. Маємо заявки від зовнішніх інвесторів.
До прикладу, в Івано-Франківську були дві німецькі компанії. Приїхали декілька чоловік з конкретною ціллю. Ми запропонували їм великі площі, які можна використати, але ті площі приватні.
Є й комунальні ділянки в Хриплинській промзоні, на ВО "Карпати" є незадіяний десятитисячник, там треба було лише ремонти зробити.
Німецькі представники були всюди. Ми показували їм всі можливі варіанти. Та вони мають оціночний лист на 100 пунктів. Тепер вони думають між Сербією і Україною, і обирають, в якій країні хочуть інвестувати.
Можливо у Сербії якісь податкові пільги пропонують, чи певні доплати за робоче місце?
Якщо дивитись з точки зору довготривалої перспективи, то нам потрібно розвивати власні сімейні бізнеси. Тому що такі великі бізнеси, коли заходить інвестор – короткострокові. Вони можуть приходити на 5-10 років і потім шукають інші умови. Вони інвестували – заробили – відбили свої інвестиції і пішли далі.
Звісно, коли приходить великий інвестор і одразу працевлаштовує 300-500 людей – це добре. Бо це велике надходження податків, зайнятість робочої сили, люди залишаються на місцях, а не їдуть за кордон. І навколо них ще розвиваються підприємства, тому що одне робоче місце притягує до себе транспорт, логістів, харчування і так далі. Це чудово. Але приходить момент і компанії просто згортаються.
Це й відбулося з «Тайко Електронікс»?
Так. Вона згортається. Але зараз на її місце заходить інша компанія. Чому? Бо, якщо взяти територію міста, то такої виробничої площі в хорошому стані, з проведеними комунікаціями, зробленою дорогою більше немає. А тут готова інфраструктура для інвестора. Тому це місце порожнім бути не може.
Чи має місто будувати такі виробничі площі? Моя відповідь - не має. Це не завдання міста. Бізнес сам повинен розвиватись в цьому напрямку. Місто не може видати ресурси на будівництво виробничих площ – і пропонувати їх комусь. Максимум, що може дати місто – це індустріальний парк, це земля, яка конкретно відведена під промисловість. І місто може допомогти з комунікаціями та робочою силою.
У нас було велике питання по світовому бренду компанії спортивних товарів Head. Вони були у нас ще до Вінниці. Ми показали їм все, включно з ІТ-кластером, тому що вони хотіли заходити не просто як завод, а хотіли й ІТ-компанію відкрити. Тому ми їм організували таку зустріч. І директор сказав, що йому подобається Івано-Франківськ, подобається, що місто росте, тут є робоча сила, є багато студентів – можна підучити для себе людей, є університет ІФНТУНГ, де можна набрати інженерів.
Але у нас немає землі, яка їм потрібна. А необхідно було тоді 10 га. (Наприкінці березня 2019 року компанія Head придбала у Вінниці земельну ділянку площею у 25 га, - ред.)
Зараз ми маємо опрацьовувати питання землі в об’єднаній територіальній громаді.
Чи відчуває на вашу думку Івано-Франківськ брак зовнішніх інвесторів?
Залежно яких інвесторів. Якщо приходить інвестор і каже, що йому потрібно поставити хімічне виробництво. Тоді питання, чи нам, місту воно потрібне? Звичайно, що хімічне виробництво буде впливати на екологію.
Але водночас у нас є дуже велика кількість заводів, які стоять і не працюють з часів Радянського Союзу. Це і «Пресмаш», і «63-й котельно-зварювальний завод», і «Івано-Франківський арматурний завод», і «Позитрон».
Слава Богу, ВО «Карпати» відновився. Він майже весь відновився від руїн Радянського Союзу. Вони молодці, бо змогли це зробити і затягнути туди кошти.
Але коли приїжджає інвестор, то він дивиться на ті заводи і каже, що йому непотрібні ці не енергоефективні будівлі. Тобто єдине, що можна зробити - це розвалити їх і побудувати нові.
А у нас немає земельної ділянки, які б дали можливість побудувати нові.
І ще одне - ці будівлі – приватні. Якщо ми беремо «Пресмаш» там вже роками судова тяганина. Хоч там і великі приміщення, велика територія, є де розвернутися, але немає остаточного рішення, кому він належить і що з ним робити.
Велику територію має «63-й котельно-зварювальний завод» - 20 га, тут можливо зробити ідеальний Індустріальний парк. Там би могли розміщатись місцеві, закордонні компанії, які б ставили там виробництво. Але земля належить Міністерству оборони.
Такий наш спадок. І з ним потрібно працювати. Потрібно шукати механізми. Бо основоположним є право власності на землю. Ми б її забрали, але відчуження цієї землі тільки через Кабінет Міністрів і Верховну Раду України.
Ми за те, щоб приходили інвестори. З можливостей, які маємо, ми можемо збільшити їхню кількість за рахунок землі ОТГ. Те, що ми маємо на даний момент фізично збільшити неможливо. Ми не можемо показувати нічого нового, тому що ми його не маємо.
Є перспектива створення Індустріального парку в межах ОТГ. Більше переваг, як таких, ми не маємо. За законодавством ми не можемо нічого ні доплачувати, так як інші європейські країни можуть собі дозволити. Але ми можемо надати певні пільги по оподаткуванню по оренді землі. Проте лише цим в порівнянні з іншими країнами нам важко конкурувати.
Як ми конкуруємо з іншими містами, які нас оточують, зі Львовом, Тернополем?
Ми виглядаємо добре, тому що у нас позитивний імідж. Івано-Франківськ - це місто, яке добре працює з інвестором, бо завжди йдемо йому назустріч. Хороший яскравий приклад це дорога до «Тайко Електронікс». Бо уявіть собі, якщо приїжджає новий інвестор і він їде дорогою, яка вся у ямах, то він каже, що тут інвестора не люблять, його тут не поважають. А там дорога зроблена, вона хороша, гарна і значить місто вкладає у те, щоб зберегти інвестора.
Поміж Тернополем і Чернівцями ми виглядаємо дуже добре. Важко порівнювати нас зі Львовом, тому що він розміщений на транзитній трасі з Європи в Київ. У них вигідніше географічне розташування. І туди заходять багато компаній. Та вони розміщаються не так у самому Львові, як у області. І там є чим похвалитись Львівській ОДА.
Чи були приклади, коли інші міста хотіли переймати досвід Івано-Франківська або навпаки у нас втілювались ініціативи, які вже десь працюють?
У Хмельницькому пробували проводити бізнес-сніданки. Не знаю, чи у них це прижилось. А у нас вони відбуваються дуже вільно, непідготовлено, ми просто запрошуємо бізнес, міського голову, сідаємо і говоримо на будь-які теми.
Коли ми їздили у Вінницю, наша поїздка була націлена на огляд їхнього Безпекового центру.
Це один із найбільших напрямків роботи нашого управління залучення міжнародної технічної допомоги.
Які найбільші проєкти будуть втілені у місті?
Івано-Франківщина потрапляє у три транскордонні і одну транснаціональну програму та Дунайську транснаціональну програму. Наше управління виграло проєкти у трьох програмах. По Дунайській програмі це проєкт «Вовчинецькі гори».
Будівництво електрозаправок буде втілено в межах проєкту «Транскордонна зелена транспортна мережа – ключове рішення для доступності та сталої мобільності» (транскордонне співробітництво охоплює Угорщину, Словаччину, Румунію та Україну).
А також в рамках співробітництва Україна – Румунія ми виграли проєкт «Повернення до спільних джерел» по палацу Потоцьких. Наступного року за ним почнуть відновлювати частину палацу Потоцьких. Будемо робити музей. На цей проєкт Європейський союз нам дає 350 тисяч євро.
Ще один великий проєкт, який ми зараз готуємо – «Безпечне майбутнє». Над ним працюємо близько 1,5 року. Він великий, матиме три фази оцінювання. Ми є головним бенефіціаром проєкту. Загальний бюджет складає 1,3 млн євро. У ньому беруть участь Івано-Франківськ, Солотвино та румунські Сігет і Бая-Маре. У цих містах маємо побудувати Дата-центри і системи відеоспостереження. Проєкт уже пройшов другий етап оцінки, зараз готуємо технічний документ, щоб пройти третій. Думаю, наступного року уже матимемо результати і почнемо реалізовувати його.
Для цього ми поїхали у Вінницю, щоб подивитися, як у них працює Дата-центр. Наразі в Україні два найкращі Безпекові центри, розміщені у Києві та Вінниці. Вони виконують багато задач.
Але на наш Безпековий центр ми розраховуємо покласти ще більше задач. Якщо ми поставимо сервер в Івано-Франківську, то в майбутньому у нас має вирости єдина інформаційна система міста, яка включатиме управління транспортом, трафіком, світлофорами, сміттям, енергозбереженням. Сервери повинні обробляти всю інформацію, зведену з міста та передавати на дашборд (панель управління містом).
Я бачив таку у Кличка, коли був у офісі KyivSmartCity. Друг нашого управління керівник департаменту ІТ у Києві Юрій Назаров показував доступ до борду Кличка, де видно усе, навіть за скільки часу доїжджає «швидка».
Також ми були у Любліні, дивились на їхній Безпековий центр. Досвід цих міст дав нам можливість написати проєкт.
У рік ми пишемо близько 25 заявок на проєкти. Це величезний шмат роботи. У нас не вистачає менеджерів для того, щоб заявки написати.
Яка зараз ситуація з грантами?
Ми вирішили не чекати, коли інвестор прийде до нас. Ми йдемо трохи іншим інноваційним шляхом. Ми не чекаємо, щоб до нас звернулись, а звертаємося самі. До прикладу, коли ми писали проєкт «Вовчинецькі гори», то вибрали усіх партнерів, які брали участь у конкурсі і відправили їм 2000 е-мейлів.
Зараз волонтер Корпусу миру США Ерік Фейн, який зараз працює в управлінні інвестиційного розвитку, має завдання відправляти пропозиції Івано-Франківська у різні бізнес-асоціації. Це робиться для того, щоб показати, що ми готові співпрацювати.
Тому що, якщо ми сидимо на місці, нічого не ініціюємо – про нас ніхто не знає. Ніхто не знає, що за місто Івано-Франківськ і де воно на карті світу.
Тому ми робимо розсилку до прикладу на бізнес-асоціацію Німеччини, Польщі, тобто напряму на працюючий бізнес, безпосереднього виробника та запрошуємо їх.
За кордоном всюди, де б ми не були, нам говорять залучати стейкхолдерів, бо без цього ніяк не обійтись.
У рейтингу інвестиційної привабливості Doing Business-2020, Україна посіла 64-ту сходинку зі 190 країн. На вашу думку це вплине на інвестиційну привабливість міст, і зокрема Івано-Франківська? (рейтинг щорічно оприлюднює Світовий банк. – ред.)
Інвестори говорять, що їм дають статистичні дані, але вони відчувають коли приїжджають на місце та роблять свій аналіз. Тому, які б рейтинги ми собі не малювали, коли приїжджає інвестор, він хоче бачити все своїми очима. У рейтинги і статистику зайнятості нашого населення вони зазвичай не вірять.
Але ми мусимо працювати на внутрішнього інвестора. Бо він набагато важливіший, ніж іноземець, який привіз гроші, вклав їх, відбив і поїхав. Тому наші підприємці набагато цінніші і важливіші.
Та разом з тим, рейтинги впливають глобально. Є накопичення капіталу в Європі, є компанії, які почувають себе достатньо добре там, повідкривали філіали в Америці, в Азії, і мають великий ринок збуту в східній Європі. І вони не знають, яка реальна ситуація в Україні.
Тому, коли вони десь на своїх зустрічах вирішують, чи розглянути можливість побудувати в Україні завод або поставити виробництво якоїсь продукції, то потім зазвичай вони відправляють групу людей для оцінки. Але ще на цьому етапі вирішення, чи розглядати Україну, тоді звичайно ці рейтинги мають певний вплив.
А потім, коли на місце виїжджає «десант» з 5-6 людей, це зазвичай «акули бізнесу», у яких «набиті» очі, то вони дуже швидко можуть оцінити, чи вартує сюди заходити на наступні 5-10 років.
За кордоном є попит на наших спеціалістів, науковців і люди їдуть. Наскільки гостро у нас стоїть проблема з трудовим ресурсом?
Одне з останніх питань, які ми разом розглядали з Промприладом. Зараз є заявки на Фонд регіонального розвитку за підтримки коштів Європейського Союзу (так званий секторальний). Він ще не оголошений, ще немає дати подання аплікаційних форм, але йдеться про суму від 3-15 млн гривень.
Ми говорили, що у нас є активні організації громадянського суспільства. У нас це середовище трохи активніше розвинене, ніж в інших містах. «Тепле місто» має певні гранти, Urban Space 100. Ми маємо університети, різні площадки, де можуть розвиватися нові цікаві ідеї. Наприклад, Промприлад, Університет короля Данила має ІТ лабораторію, профінансовану з ІТ, університет нафти і газу має «Нову енергію».
Але у нас немає інтенсивного розвитку нових стартапів, так як це існує в Європі, в Америці. До речі, у Берліні зараз 80-90% стартапів вмирають і це нормально. Але ефективний сам процес відсіювання, чим більше спроб ми робимо, тим кращі ідеї народяться і визріють у бізнес. У нас немає цієї колаборації, співпраці і штовхання студентів до розвитку ідей.
А коли студент бачить, що у нього можливостей розвинутись немає – вони їдуть на будь-яку роботу за кордон.
Але якщо він бачитиме, що є площадки, де можна спробувати втілити свою ідею - вони залишатимуться. Тому ми думаємо подаватись на цю грантову програму та розробити механізм, який би ініціював технологічні стартапи.
Зараз у нас є софтові стартапи, де ми щось створимо, проведемо культурні події і все. А технологічних немає. До прикладу, останній стартап «Кнопка шансу», який передбачає створення механізму, який передає по радіохвилях місцерозташування туриста, де не можуть працювати телефони в горах, цей механізм відслідковуватиме, куди йде людина. І в разі, якщо вона заблукала, цей пристрій передасть сигнал, тоді її швидко можуть знайти рятувальники. Це технологічний стартап.
Чим більше таких буде – тим більше буде молоді об’єднуватись навколо і залишатись у Франківську. Проте швидко подолати ситуацію, коли всі масово виїжджають за кордон не вийде.
Чому я вірю у Промприлад? Бо тут є дуже багато маленьких бізнесів, які працюють. Випадає один – приходить інший. Завжди новий молодий бізнес заповнює вільну комірку. Тобто механізм не розвалюється.
У чому ви бачите перешкоду для франківського підприємництва?
Єдине питання, яке би я задав в майбутньому нашим високопосадовцям, чому не працює фондовий ринок в Україні? Є дуже багато маленьких компаній, які народжуються і розвиваються, наприклад, в Івано-Франківську і їм реально потрібні кошти.
Можу навести приклад своєї сусідки Наталки Найди. На її проєкт «Буквиця» американський фонд дав 3 млн гривень на розвиток, на закупівлю обладнання. Тобто американський фонд бачить у ній перспективу, і люди, які її оточують, її клієнти, інші підприємці також бачать цей розвиток.
У нас є велика кількість людей, які заробляють за кордоном, накопичили 10-20-30 тисяч євро і вони не знають, куди їх вкласти. Реально люди не знають, як зберегти ці кошти, тому всі вкладають у нерухомість. Бо це тверда валюта, яку вони зможуть в майбутньому поміняти, нехай вони втратять 2-3 тисячі. Це для них не буде смертельно, але вони збережуть інвестиції. Бо потім нерухомість або передадуть дітям, або продадуть і будуть з цих коштів жити. Вони не бачать інших інструментів для інвестування.
Ми багато говорили про це з Еріком Фейном, я питав, чи він має акції. Він каже так, має акції декількох компаній. Там невеликі суми, вони то ростуть, то падають, але він в будь-який момент може їх продати. В Америці є топові компанії, які ростуть. І американці вкладають, бо у них є така можливість.
А ми не маємо можливості тут при бажанні вкласти свої кошти у своїх підприємців. Франківські компанії, які розвинулися не мають інвестиційного інструменту залучити кошти. Куди вони підуть, в банк? Там 20%+ у рік. Це великі гроші. То вони мають тоді працювати плюс 45% у рік, щоб віддавати такий відсоток банку і залишати ще щось собі на розвиток.
А ті кошти, у вигляді мільярдів євро, які надходять до нас з-за кордону від заробітчан, усі йдуть у нерухомість. Тому ми бачимо такий великий «бум» з ринком нерухомості, який в кінцевому результаті виллється у надлишок житла. Буде врівноважуватись попит з пропозицією і думаю, що ціна на житло піде на спад.
Компанія має мати можливість податись на фондовий ринок і розмістити свої акції. Якщо я хочу інвестувати у якусь компанію – то це має бути просто. Це ризик компанії, але це і ваш вибір.
Олена Британська
