Продовження інтерв'ю з одним із творців визначної перемоги прикарпатського футболу в новітній історії українського футболу, що мала місце 25 років тому, на той момент граючим тренером ФК «Прикарпаття» - Ігорем Юрченком.
Першої поразки команда зазнала у вересні, в сьомому турі, що припав на домашній матч із хмельницьким «Норд-Ам-Поділля»?
Бувають такі матчі, коли ти у всіх компонентах гри переграєш свого опонента на полі, але не можеш його перемогти, не забивши свої обов'язкові м'ячі. Саме такий випадок припав на матч із командою із Хмельницька. Мабуть, однин із кращих своїх матчів провів того дня їх воротар Ігор Шуховцев, який творив просто дива у воротах.
«Завдяки» йому ми не змогли навіть здобути нічиєї, пропустивши у другому таймі дві контратаки від гостей та не забивши пенальті, за три хвилини до завершення матчу, при рахунку - 1:2. Ця поразка стала для «Прикарпаття» тоді єдиною у тому сезоні в домашніх матчах. (примітка - в сезоні 1993/1994рр. команда в домашніх матчах втратила лише 3 очки, перевершивши командні рекорди 1972, 1987 та 1991 років, коли втрачених очок було - 5).
У тому сезоні, саме на вересень місяць припав певний спад у нашій грі. Нам вкрай важко вдались виїзні матчі в Олександрії та Полтаві. Там ми зазнали мінімальних поразок.
Але головне завдання на перше коло, яке було поставлене керівництвом, на зимову перерву посідати місце не нижче другого місця, було виконано?
Саме так. Завдяки перемогам у шести поспіль матчам, ми після першого кола посідали другу сходинку у турнірній таблиці, поступаючись лідеру, черкаському «Дніпру» одним заліковим пунктом.
Вважаю, що зимову перерву нам вдалось використати продуктивно як в плані належної підготовки команди, так і поповнення складу новими гравцями. В команду були запрошенні В. Ковалюк та А. Редушко, Д. Мазур та П. Іричук та ряд молодих вихованців місцевого футболу.
В другому колі, саме це, мабуть, стало запорукою успіху по завершенню сезону?
На той час, нам вдалось досягти унікального досягнення, що на той час став національним футбольним рекордом. «Прикарпаття» протягом 16 матчів поспіль здобувала перемоги. На початку другого кола, коли ми вперше посіли першу сходинку, жодній команді в наступному не судилось нас змістити з неї.
Крім 16 перемог поспіль, команда спромоглась досягти ще ряду унікальних рекордів?
Це питання, мабуть до футбольних статистів. Але точно пам'ятаю, що в тому сезоні, ми у всіх домашніх матчах забивали своїм суперникам. У команди була найкраща результативність серед усіх команд першої ліги та різниця забитих та пропущених м'ячів. одинадцять гравців команди відзначались забитими м'ячами, з них четверо – С. Турянський, М. Юрченко, Р. Григорчук та П. Іричук забили десять та більше м'ячів.
А що було найважче у тому сезоні?
Мабуть, це переїзди між містами. Тоді всі команди грали так званні спарені тури. Два матчі дома два на виїзді. Їздили автобусом по далеко не кращих дорогах. Бувало таке, що дорога забирала майже добу.
А суддівство, яке постійно критикують у нашому футболі, не заважало на той час?
Навіть не можу пригадати. Бували помилки, але щоб вони вплинули на остаточний результат, то мабуть ні. Не буду голослівним, але на той час гра нашої команди не давала жодного приводу, щоб будь-який арбітр наважився на якісь погані вчинки, типу «загнати» чи «вбити», як це інколи буває у нашому футболі.
Були випадки, коли перед матчем, до нас підходили представники команд та просили… багато їм не бити (із посмішкою).
«Прикарпаття» тоді було справжнім лідером першої ліги, яке не тільки боялись, у спортивному розумінні, але й поважали, як команду.
Траплялись й прикрі моменти. Так, приїхали ми в Очаків, на матч із «Артанією». А там футбольне поле, просто перерите. Ми просимо перенести матч на інший стадіон, а нам відповідають, що лише таке є поле, інших не має. Мусите грати. Ми виходимо та перемагаємо «Артанію» - 4:0.
На той момент, що собою представляв футбольний клуб «Прикарпаття»?
Вважаю, що керівництво клубу тоді було на правильному шляху. В команді робились правильні кроки, які дозволяли їй розвиватись та рухатись вперед. У «Прикарпаття» була своя тренувальна база, був свій автобус, клубний офіс в центральній частині міста, і найголовніше свій вболівальник, який із задоволенням ходив на наші матчі. У нас на той час була найбільша відвідуваність. Це я рахую є вагомим показником.
Думаю, у фінансовому плані «Прикарпаття» на той час було міцним середняком українського футболу. На той час у команди були спонсори та партнери, які суттєво допомагали досягати поставлених завдань та цілей. Слід також відзначити, що керівництву команди вдавались проводити вдалі трансфери гравців.
Ігорю Миколайовичу, на Вашу думку, коли можливе повторення успіху сезону 1993/1994 рр. команди Івано-Франківська, коли команда знову зможе досягти визначного успіху у першій лізі та здобути право виступати у найвищому дивізіоні українського футболу?
Я ж не Вольф Мессінг (із посмішкою). На це питання думаю ніхто не може дати відповіді. Однозначно, є позитив, що повернувся професіональний футбол до міста.
Постає інше питання, що робиться для того щоб йти далі? Наскільки відомо, наразі команда, за три роки свого існування, так і не має елементарного. Ні клубного автобуса, ні відповідної клубної бази, ні належних умов для проведення тренувань. Як відомо, за три роки існування команди, безпосередньо керівництвом команди так і не було залучено бодай жодного спонсора, який би реально допомагав у розвитку та становленні команди. Постійна надія на те, що хтось дасть бюджетні кошти – це шлях в нікуди. Як це не прикро, але сумні реалії сучасного футболу.
До того ж, у нас існує велика проблема із підготовкою юних футболістів. Рахую та система підготовки, яка діє останніми десятиліттями, себе повністю дискредитувала.
Завжди, в різні роки до численних юнацькі та молодіжні збірні (Української РСР, СРСР та України) із нашого краю потрапляли вихованці місцевого футболу. Коли востаннє хтось потрапляв до тих команд із нашого краю? Думаю, що останні десять років, точно ніхто не потрапляв.
Рахую це є вагомим показником, як і те, що після завершення навчання у футбольній школі, скільки її вихованців реально продовжать кар'єру футболіста у професіональному клубі. Наразі цього не тільки в місті, але й в області не має, в порівняні з іншими містами та областями, в тому числі західного регіону.
Талановиті діти, які зможуть в наступному зможуть стати вправними футболістами, завжди були в нашому краї, так і в Україні. Доказом цьому сміливо може слугувати перемога юнацької збірної команди України на чемпіонаті Світу, що не давно завершився у Польщі.