Уявіть, перед вами чоловік середнього зросту - 167 сантиметрів, міцної статури, зі смаглявою шкірою. Має високе чоло, темно-карі очі, сиву шкіперську борідку. Ніс подібний на орлиний. Він не їсть м'яса, вживає тільки рослинну їжу.
Так, на думку професора Луїджі Мартіно, виглядав за життя Миколай Чудотворець, пише Фіртка з посиланням на BBC NEWS Україна.
Італійський науковець склав його портрет після ретельного вивчення мощів, які перебувають в місті Барі.
Дослідження відбулося 1953 року з дозволу Ватикану.
Микільське місто
Миколай Чудотворець здавна шанований в Україні. В цьому легко переконатися, відкривши, наприклад, мапу Києва початку ХХ століття.
Одразу впадає в око неабияка кількість об'єктів, назви яких так чи інакше пов'язані зі св. Миколаєм.
Церква Миколи Притиска на Подолі. Поштівка поч. ХХ ст, фотомайстерня Маркова
Порахуємо лише храми: Миколаївська церква на Аскольдовій могилі, Військово-Микільський собор ("Великий Микола") і Свято-Микільський Пустинний монастир ("Малий Микола") на Печерську, Миколаївський лікарняний монастир у Києво-Печерській лаврі, подільські церкви Миколи Доброго, Миколи Набережного і Миколи Притиска, Миколаївський собор Покровського жіночого монастиря, Микільсько-Йорданська церква, Миколаївський костел неподалік Олімпійського стадіону.
Додамо Миколаївську училищну церкву при IV чоловічій гімназії, училищну церкву Миколая Мірлікійського при І чоловічій гімназії та домову Миколаївську церкву в будинку генерал-губернатора.
Ще один храм, присвячений св. Миколаю, залишився недобудованим − йдеться про церкву Миколи Чудотворця на Звіринецькій горі, закладену 1916-го в пам'ять загиблих у Першій світовій війні.
Крім того, ікона Миколи Мокрого в Софійському соборі - предмет загальноміського поклоніння з давніх часів.
Микільські ворота на Печерськ - від них починалася вул. Микільська, на якій були розташовані Великий Микола та Малий Микола. Поштівка поч. ХХ ст, фотомайстерня Ґудшона і Ґубчевського
І то ще не все. В тогочасному Києві існували вулиці Микільська, Микільсько-Ботанічна і Притисько-Микільська, Микільський провулок, Микільські ворота.
А мандрівників, які в'їжджали до міста по Миколаївському ланцюговому мосту, зустрічала на правому березі капличка Миколая Чудотворця.
На жаль, буремне ХХ століття майже повністю стерло з топоніміки Києва сліди популярності св. Миколая.
Звідки подарунки
Святий Миколай мешкав в ІІІ й IV століттях на сході Римської імперії (нині територія Туреччини).
Сучасна традиція дарувати подарунки пішла від такого випадку.
Миколай дізнався (задовго до свого єпископства), що якийсь збіднілий чоловік не має посагу для своїх трьох дочок. А якщо їх не візьмуть заміж, то змушені будуть стати повіями. Миколай мав великий батьківський спадок і вирішив допомогти цій родині.
Знайшов убогу хату того чоловіка і вночі кинув у віконце мішечок із золотом - придане старшій донці. Наступної ночі те саме зробив для середньої.
На третю ніч зворушений батько вирішив з'ясувати, хто є благодійником. Миколай дізнався про це і, щоб залишитися невпізнаним, кинув золото не у вікно, а в димохід. Біля комину в кімнаті сушилися черевички (чи шкарпетки) наймолодшої сестри, і саме там вона знайшла чудесний дарунок.
Святий Миколай, фреска XII сторіччя
Відтак Миколаєві приписували безліч чудесних справ - спасіння трьох мешканців міста Міри, несправедливо засуджених на смерть, порятунок воєначальників, яких безпідставно звинуватили у підготовці заколоту проти царя, спасіння моряків, які потрапили в бурю тощо - частина з них, вочевидь, є легендами.
Натомість його стали вважати "другим після Бога заступником на землі": він допомагає знедоленим, рятує хворих, оберігає немічних, піклується про голодних. До речі, підтримує не лише людей, але й тварин.
Щоправда, в різних країнах Миколая Чудотворця сприймають по-різному.
За православною традицією, він - патрон мандрівників, ув'язнених та сиріт. У католиків - покровитель, головним чином, дітей. Саме з Галичини поширився по всій Україні звичай, за яким св. Миколай роздає дітям подарунки.
Почалося з Києва
У Східній Європі культ Миколая Чудотворця був започаткований саме в Києві − завдяки князеві Володимиру Красне-Сонечко. Він, за легендою, привіз 988 року з Херсонесу ікону св. Миколая, якою його благословили при хрещенні.
Князь-хреститель усіляко популяризував св. Миколая. Існує навіть версія, що він мав ще й друге - молитовне, таємне ім'я Миколай. Такий стан речей, між іншим, відповідав середньовічній церковній традиції.
Миколаївський ланцюговий міст з капличкою Миколая Чудотворця. Поштівка поч. ХХ ст.
Нові свята - 19 грудня (день смерті св. Миколая, "зимовий Микола") і 22 травня (день перенесення мощів з Лікії до Барі, "весняний Микола") - були введені до українського церковного календаря в ХІ столітті київським митрополитом Єфремом. Тобто майже тисячу років тому!
Ішов час. Люди пов'язували з небесним заступником і рятівником все нові й нові дива.
Кияни, приміром, вважали, що саме Миколай Чудотворець допоміг при затриманні нічного грабіжника. А іншим разом став у пригоді мешканцеві Подолу при стягненні боргу зі злісного неплатника. Ще й урятував малюка, який випав з човна в Дніпро і не вмів плавати.
Одесити цінили, що св. Миколай боронить людей на воді. Чи не всі одеські рибалки мали в хаті його ікону. І обов'язково брали її з собою, виходячи в море на промисел.
В Одесі Миколаївська церква не випадково знаходилася саме в Гавані. Символічно, під час пожежі вціліла. Казали: Миколай врятував. Поштівка кін. ХІХ ст.
Запорозькі козаки теж вважали св. Миколая покровителем мореплавців, а тому перед відплиттям у похід збиралися в церкві й служили молебень Угоднику Миколаю.
Пиво для перемир'я
Спрадавна в Україні склалися звичаї та виникли прикмети, пов'язані з днем св. Миколая. Святкували переважно дорослі, а не діти.
Найдавніший звичай - варити до "Зимового Миколи" пиво з ячменю нового врожаю. В одній давній колядці, записаній етнографом Олексою Воропаєм, йдеться про те, що всі лиха світу виникли через те, що нині "Святим Миколам пива не варять".
Як зварили пиво, то скликали багато гостей - і друзів, і ворогів. На стіл ставили, крім пива, пісну кутю, узвар, пироги та вареники з грибами й капустою тощо. Така трапеза була, за традицією, ще й актом примирення, прощення взаємних образ, а також повернення боргів. Казали: як не поверне борг до Миколи, не поверне ніколи.
На Західній Україні існувала традиція до цього свята пекти спеціальні пісні коржики — миколайчики.
Ну а покуштувавши пива, впрягали найкращих коней у воза і, співаючи, їздили селом, щоб дізнатися, "чи слизький сніг випав цього року". При цьому найулюбленішою з пісень була "А хто, хто Миколая любить".
Погода цього дня говорила про те, якою буде зима.
Якщо холодно, то і весь сезон буде холодним, а якщо тепло, то зима буде ясною, без сильних морозів.
Сніг, який випав до Миколая, свідчив, що зима буде морозною і суворою.
Дощ на Миколу - врожай на зимину.
"Микола на хліб ціну будує"
У давнину існувала традиція укладати на Миколая договори й угоди - вважали, що в цей святий день ніхто не зважиться на обман. Тож не випадково "Зимовий Микола" відкривав ярмарки - їх так і звали: Микольські, - де основним товаром був хліб.
Під час Микольських ярмарок встановлювалися ціни на хліб і борошно. Тому казали: "Микола на хліб ціну будує" або "Микольський торг всьому указ".
На Харківщині святкували триденні святки на Миколая, на які варили пісну кутю та узвар, щоб у прийдешньому році був багатий урожай зерна і плодів.
На Поділлі цього дня чекали "полазника" - людину з позитивною енергією, яка першою має зайти до хати. Але найкраще, якщо "полазником" буде сам господар. Тож він прокидався раніше, ніж звичайно, і йшов до хліва нагодувати худобу, примовляючи.
"Дай, Боже, добрий день. Щоби худібонька здорова була, і я з тобою, ще й зі своєю жоною".
І повертався у дім як перший відвідувач. Вважали, що інакше на сім'ю чекатиме велике горе.
На Київщині худобу ще й окропляли свяченою під час служби водою.
В черевичках і під подушками
Такі листівки кияни одержували з-за кордону й дивувалися, бо в Російській імперії подарунки приносив Дід Мороз на Різдво. Поштівок з написом "св. Миколай" не було. Поштівка поч. ХХ ст.
В Україні день св. Миколая став дитячим святом лише в ХІХ столітті, коли в Галичині почало розвиватися шкільництво. Але святкування не зводилося виключно до подарунків: діти старанно готувалися, вчили пісеньки та віршики, змагалися в різноманітних конкурсах.
Але до Центральної та Східної України ця "закордонна" традиція - Галичина перебувала в складі Австро-Угорщини - просувалася дуже повільно. Принаймні в спогадах про київське життя наприкінці ХІХ століття згадуються виключно різдвяні подарунки.
Зазвичай дітям дарували іграшки - дерев'яних конячок, яких можна осідлати, паровозики з вагончиками, що їздять по рейках, ляльок, які вміють говорити "ма-ма" тощо.
В радянські часи традицію святкування дня св. Миколая майже придушили, але 1990 року вона почала відроджуватися.
Нині вважають, що Миколай приходить до дітлашні з подарунками вночі з 18 на 19 грудня. При цьому на Західній Україні для подарунків ставлять на підвіконня черевички. Натомість на Східній Україні малята шукають подарунки під подушками.
За традицією, подарунки й солодощі мають отримати тільки слухняні діти (бо неслухняним Микола надішле символи покарання - різочки та шматочок вугілля). Але насправді одержують усі, а вимога слухняності спонукає дітей бути сумирними хоча б у першій половині грудня.
Цього року святий Миколай виглядатиме так
Також 19 грудня печуть тістечка-миколайчики, якими обдаровують не лише дітей, але й дорослих. Зазвичай тістечка мають форму сніжинок, адже вважають, що після дня св. Миколая настає справжня сніжна зима.
Читайте також:
Сваталися та укладали угоди: як раніше відзначали день Святого Миколая