На початку ХХ століття різко зріс інтерес європейців до занять спорту. У великих містах почали облаштовувати майданчики для рухливих забав (т. зв. парки Йордана). Провінційний Станиславів крокував у ногу з модою. Перша спортарена з’явилася тут понад 100 років тому.
Франківський історик Михайло Головатий, описуючи тогочасні події у нашому часописі, відзначав: «1907 року міська Каса Ощадності закупила 10-моргову ділянку землі (приблизно 6 гектарів – прим. авт.) для облаштування такого парку. За досвідом їздили аж у Краків. Упорядкування парку здійснювалося під наглядом гімназійних вчителів гімнастики. Наступної весни він був переданий для ігор і забав молоді». Нині на цій території знаходиться стадіон «Рух».
Стадіон мав кілька спортивних майданчиків. Найбільший – призначався для гри у футбол. Два дещо менші, очевидно, слугували прихильникам волейболу та баскетболу. Був ще один, овальної форми, для якоїсь забави, що не дійшла до наших днів.
Саме на стадіоні Каси Ощадності майже 105 років тому відбувся футбольний матч, від якого ведемо відлік «гри мільйонів» на теренах нашого краю. 4 липня 1909 року місцева «Ревера» зустрілася з резервістами львівського клубу «Чарні». Відбулося це «на взірцево підготовленому, дуже вирівняному боїску (майданчику – прим. авт.) у новоствореному парку Йордана за міським парком при великому напливі глядачів», – відзначала газета «Кур’єр станиславівський» (далі – КС). Львів’яни перемогли – 3:1.
Стадіон Каси Ощадності не довго залишався єдиним у місті. Перед першою світовою війною відчинив свою браму спорткомплекс польського товариства «Сокіл» (нині стадіон «Наука». Повстав він на неужитках та вертепах (так у старовину називали місця сховищ і гульбищ злочинців – прим. авт.), куплених у міста за т. зв. червоною корчмою при дорозі до Лисця. Було то колись, як переказують, місце, де втрачали останнє, потім – цегольня, а в кінці – пасовисько, – писав з тієї нагоди КС.
Окрім футбольного поля, тут постало ще кілька менших за розмірами майданчиків, в т. ч. два тенісні корти (перші у місті, на жаль, нині вже знищені). Рельєф місцевості дозволив облаштувати «трибуни» – чотири порослі травою сходинки у формі тераси. Тут могли розміститися кілька тисяч глядачів.
До послуг відпочивальників були три криниці з чистою джерельною водою, місця на капелі – сонячне і піскове для «дітей анемічних і лімфатичних», павільйони... Планувалося також облаштувати стрільбище та крегольню, а взимку – санні та лижні траси. Довершували загальну картину парк і густий живопліт, який оперезував арену. 28 червня 1914 року арена витримала перший серйозний іспит – велелюдний злет членів товариства. Та вже за місяць світ поринув у війну…
Спортивне життя у місті відновлювалося важко. Сумна картина постала перед публікою, котра після кількарічної перерви завітала на стадіон Каси Ощадності. «Раніше так старанно утримуване боїско останнім часом перетворилося на пасовисько та смітник, – констатував КС. – Водночас слід відмітити, що спортом розпочали займатися ширші верстви населення, принаймні у футболі. СКС «Ревера» планує також організувати змагання з легкої атлетики, як тільки набере достатньо бажаючих».
В 1927 році в Станиславові було введено ще один, третій за ліком спортовий майдан. Він постав на так заному Кривому Лану на Гірці і отримав назву «Сокіл ІІ» (нині стадіон «Гірка»). Цікаво, що саме на Гірці було збудовано першу на наших стадіонах «біжню» (бігову доріжку). Втім, найпопулярнішим видом спорту й далі залишався копаний м’яч. До Другої світової війни футбольні баталії у місті проводилися також на Бельведері, приблизно на тому місці, де нині знаходиться стадіон технічного університету.
До речі, зведений на початку 1980-х стадіон ІФНТУНГу став першим у місті у повоєнний час. Це якщо не рахувати стадіон «Юність», що належить обласній ДЮСШ (на вул. Шухевичів). У 1987 році на околиці обласного центру біля прохідної ВО «Карпатпресмаш» було відкрито однойменну заводську арену, а на початку 1990-х став до ладу спорткомплекс ім. Героїв-Пожежників. Ось власне й всі спортивні арени обласного центру.
Окремо слід сказати про стадіони (а власне футбольні поля) сіл, що ввійшли свого часу до меж обласного центру. Найстарішим з них, очевидно, є стадіон в мікрорайоні Опришівці, відомий ще з довоєнних часів. Є своє футбольне поле у Пасічній, поблизу т. зв. німецького озера. Та воно зовсім не облаштоване. Там за задумом мала б постати спортивна академія НФК «Ураган».
1958 року був відкритий стадіон у селі Крихівці. Приблизно тим же періодом датований стадіон в Угорниках. Решта – абсолютно нові. Два роки тому відкрито стадіон у Хриплині. Торік після більш ніж десятилітньої перерви відновлено спортивну арену у Микитинцях (попередню було зруйновано під час будівництва середньої школи).
Як повідомив президент ФК «Січ» з Микитинців Богдан Щербанюк, на землях микитинецької сільради є ще два спорткомплекси на вул. Юності. Один з них використовується студентами розташованих поруч профтехучилищ. А от до колишнього стадіону «Карпатпресмашу», руки у керівництва клубу наразі не доходять.
Цього року готуються до новосілля у с.Вовчинець. В інтерв’ю нашому часопису сільський голова Михайло Назар розповів про масштаб робіт: «Крім футбольного поля, там уже зроблено роздягальню, є проект освітлення, продовжуємо зводити трибуну. У планах – мале футбольне поле, волейбольний майданчик, сцена для проведення розважальних заходів.