Анжеліка Підхомна, ще зовсім юна дівчина, а вже об’їхала пів-Європи автостопом. Анжеліка – фрилансер, волонтерка, юрист-бакалавр, а, найголовніше – мандрівниця.
Дівчина вже побувала у 17-ти країнах: Німеччина, Люксембург, Бельгія, Нідерланди, Молдова, Польща, Фінляндія, Грузія, Вірменія, Туреччина, Йорданія, Ізраїль, Румунія, Словаччина, Угорщина, Сербія, Косово.
Ексклюзивно для 0342.ua Анжеліка Підхомна розповіла про свої незабутні подорожі:
"17 країн — це не дуже багато, — переконана мандрівниця. — Як бачите, я й мало мандрую Європою. Але починала саме з неї. Спочатку мені все подобалося. Гарна архітектура, все гарно, але нудно. Бо у заїжджених туристами місцях не знайдеш справжньої культури й людської душі, а тільки маркетингову туристичну пропозицію".
"Зазвичай я мандрую автостопом. Переважно у компанії з кимось. Це може бути хлопець, або дівчина, може бути й декілька осіб. Бувало й, що подорожую сама — кілька раз в Грузії, Туреччині, Україні... Чому автостопом? Бо він відкриває цікаві сторони мандрівки — грошей зовсім не витрачаєш, а по дорозі зустрічаються цікаві місцеві люди, яких ніколи не зустрінеш в туристичному автобусі. Це великий рух в світі. В Україні він зароджується серед молоді, але є вже багато людей, які їздять автостопом й впроваджують цю культуру.
Культуру, бо то справді цілий культ — ти виходиш на дорогу з рюкзаком і єдина цілль — мандрувати й пізнавати світ. Ти витягуєш великий палець до неба (або руку) й чекаєш, хто зацікавиться такими мандрівником, як ти. А взамін за допомогу ти полегшуєш дорогу шофера цікавими історіями чи простими розмовами.
Часто місцеві водії з різних країн (від цивілізованої Німеччини до арабської Йорданії) говорять одні й ті самі слова: «Ви божевільні, тут вам ніхто не зупиниться просто так, це ж небезпечно для вас. Та й час не той, люди бояться брати незнайомців в машину». Але те, що стільки тисяч кілометрів я намотала й успішно намотують безліч моїх знайомих — свідчення того, що якраз все навпаки. В світі є безліч цікавих людей".
Як не боюся?
Бували різні ситуації. Коли ти кудись активно їздиш, не знаєш, де і в якому місті чи країні ночуватимеш завтра, як будеш добиратися, де ночувати і що їсти, ти переживаєш життя, ніби включивши кнопку на подвійне прискорення. А відповідно, поганих речей, як і хороших, стається вдвічі більше. Не знаю, мабуть, мотивація побачити й пізнати світ значно більша, ніж страх.
Мені подобаються східні країни — Вірменія, Йорданія. Вражає людська відвертість й доброта місцевих жителів. І давня культура.
Чи багато витрачаю коштів?
Все відносно. Я часто придумую, як зекономити. Наприклад, у Фінляндії знайшла роботу волонтера на хаскі-фермі, поруч з резиденцією Санти, за полярним колом. Там нам оплачували обіди й далвали житло, що значно зменшило витрати в цій дорогій країні.
Мандруючи Грузією, Вірменією й Туреччиною, на кінець мандрівки я знайшла собі роботу адміністратором у хостелі в Стамбулі. Так я заробила гроші на квитки на літак. Там мені вдалося трохи вивчити їхню культуру.