Ірина Білецька – доктор економічних наук, академік Академії економічних наук України розповіла про специфіку університетської освіти в умовах карантину, оцінила стан справ у міста та пояснила, чому вирішила долучитися до команди «Європейської Солідарності».
Ви багато років працюєте у сфері освіті. Як відноситесь до того, що відбувається в освіті в умовах карантинних обмежень?
В університеті працюю вже 20 років. Починала з викладача кафедри одразу після завершення магістратури, зараз працюю завідувачкою кафедри. Профайл студента і викладача дійсно змінився за двадцять років: студенти стали вільнішими в обранні спеціалізації та розкутими в мисленні, викладачі – більш мобільними та креативними, щоб відповідати викликам часу в умовах цифрового суспільства. Але позитивний вплив традиційної освіти на формування багатогранної освіченої особистості ніхто не скасував!
Тому до дистанційного навчання я відношусь швидше негативно, але з розумінням. В умовах пандемії - це був єдиний вихід, і університетська освіта була готовою до цього, оскільки уже років десять працюємо на різних цифрових платформах. Проте тільки у форматі живого спілкування вчителя та учня можливе справжнє навчання формування особистостей.
В чому вбачаєте перспективи розвитку міста?
Питання комплексне. Але можу окреслити кілька перспективних напрямів. Найперше це туризм. Ми звикли до фрази, що Івано-Франківськ – це ворота Карпат, але, на жаль, левова частка туристичного відвідування міста закінчується на об’їзній або на вокзалі по дорозі до Карпат. Це сумно, тому що у нас є всі можливості для формування самостійного туристичного бренду – Івано-Франківська. У нас були точкові спроби зацікавити туристів через проведення фестивалів, як от Порто Франко, свято Ковалів, Хліба і сиру, вуличної музики тощо. Але така робота ведеться несистемно. Нам необхідне чітке позиціонування міста як цікавої туристичної дестинації.
Перспективними для міста бачу подієвий (івент туризм) - утвердження фестивального туризму, розвиток гастрономічного. Розробка нових туристичних продуктів, наприклад «місцями видатних франківців»… от відкрили «Чарочну» і поставили лавку з пам’ятником Артура Бернса біля неї. Цікаво, але далі це треба розвивати в історію, формувати тури про відомого американського економіста, голову ФРС США, радника президента Ніксона Артура Бернса, який народився у нашому місті. Можливо організувати тур місцями його дитинства.
Ще один відомий франківец Еріх Залінг – батько німецької перинатальної медицини, один з відомих виходців з німецької колонії в Станіславові, разом з родиною Цьоклерів. Тут можна також перейти в медичний подієвий туризм: проведення симпозіумів, зустрічей.
Також нам потрібно розв'язувати питання з аеропортом. Для цього, мабуть, дійсно потрібна політична воля (як от з Палацом Потоцьких). Аеропорт працює, але загниває, а може бути потужним туристичним хабом.
Окрім туризму нам потрібно створити умови для розвитку бізнес-інкубаторів, стартапів на платформі індустріальних парків. Тут мова йде про виділення виробничих площ містом для залучення інвестицій і реалізації проєктів на основі пільгового оподаткування чи податкових канікул.
Ще одне актуальне питання зворотної комунікації між освітою, наукою і міською владою. Роками учні і студенти отримують стипендії і гранти на винаходи та різноманітні бізнес-проекти і багато з них мають право на життя або хоча б на апробацію, проте так і зникають в небутті без зацікавленості, без підтримки міської влади та меценатів. Дуже часто для їх реалізації потрібна тільки робоча зона, яких у Франківську на колишніх підприємствах є достатньо, але на жаль, це нікому не цікаво, бо миттєвої віддачі – немає.
Чому Ви підтримуєте команду «Європейської солідарності»?
Тому що «Європейська солідарність» - це єдина проукраїнська сила, яка є дієвою, активною і впливовою на всеукраїнському рівні. Це партія, яка здатна реалізувати потреби громад на місцях, якими сьогодні нехтує центральна влада, згортаючи реформу децентралізації.
Завдяки реформі децентралізації українські міста та ОТГ отримали гроші для ремонту доріг, будівництва шкіл та садочків. Доходи місцевих бюджетів за п’ять років зросли в 4 рази, з 68 до 275 млрд грн.
Архіважливими для мене є три ключові позиції «Європейської Солідарності»: Армія, Мова, Віра.
Пригадайте, як на початку війни армію, абсолютно не готову до захисту територіальної цілісності України армію. А зараз наша армія входить в 30-ку найбільш боєздатних армій світу. А це в першу чергу, заслуга президенства Порошенко, за якого видатки на армію зросли майже в чотири рази: з 26,5 млрд грн до 102 млрд гривань та армії волонтерів, які зуміли зорганізувати своєрідний «другий фронт» у перші місяці бойових дій.
Мовним питанням у нас роками спекулювали різні політичні сили. Але тільки за принципової позиції Петра Порошенка та його команди у Верховній Раді ми отримали закон про мову.
Питання віри у нас політизується десятки років. Для мешканців західних областей це питання відчувається менш критично, але підписання Томосу стало знаковою подією в історії християнства і консолідувало українську церкву. Коли греко-католики та православні промовляють Символ Віри, то кажуть «Вірую….в єдину святу соборну апостольську церкву»… саме соборну, тобто єдину і солідарну!
Ви економіст, як оціните роботу міської влади за останні 5 років?
За останні п’ять років ми побачили, як суттєво почало змінюватись наше рідне місто: зроблено багато дворів, міжбудинкових проїздів викладено бруківкою, змонтовано десятки дитячих майданчиків. Це все дуже добре, але показувати такі, як на мене, косметичні результати досить легко, маючи наповнений, а в попередні роки і профіцитний бюджет. Треба знову ж таки пригадати, що гроші в місцевий бюджет завела реформа децентралізації. За рахунок цієї реформи багато мерів стали авторитетними серед містян, як от мери Дніпра, Тернополя, Житомира, Черкас.
Чи є, на Вашу думку, робота чинної міської влади ефективною загалом?
Цікаво є те, як сама влада себе оцінює. Мене особисто, і багатьох моїх знайомих, обурює те, як міська влада звітує про зроблену за гроші містян роботу і при цьому дякує провладній політичній силі. Дякувати треба кожному з нас, хто ходить щодня на роботу, платить податки і таким чином наповнює казну. Хоча і це може швидко закінчитись. Якщо не відвоюємо децентралізацію, то не буде грошей не тільки на роботу, але й на «звіти» у ЗМІ та бордах. Місцевий бюджет уже сьогодні дефіцитний, місто боргує близько 1,9 млрд грн кредитним установам і підрядчикам.
Попри це вважаю, що потрібно бути оптимістами, бо тільки від нашої солідарності сьогодні залежатиме майбутнє нашого міста.
Партнерський матеріал