- До побачення, дорогенька, і пам'ятайте: прощати, прощати і ще раз прощати! Тричі на день, після їжі! Будьте здорові! Наступний!
- Лікарю, здравствуйте!
- І ви будьте здорові. На що скаржимося?
- Душа болить. Ви ж душевний лікар?
- Душевний. Прізвище моє таке. І спеціалізація - теж. А вашу душу щось поранило?
- Не знаю. Може бути. Я її якось не відчуваю. Я взагалі погано відчуваю. Наприклад, я не вмію говорити «люблю».
- Так? Ну, це поширене захворювання. Розкажіть мені, який ваш раціон харчування.
- Харчування? Ах, так. Ну, супи, каші там. Овочі. М'ясо - але не кожен день. Ну, я апельсини обожнюю, морозиво, цукерки шоколадні теж люблю.
- Ага! Любите! Значить, вмієте говорити «люблю»!
- Ні, ви мене не зрозуміли. Я людям не вмію говорити «люблю».
- Зрозуміло. Так, люба, дихайте! Глибше дихайте! Та що ж ви так напружилися?
- Не можу я глибше дихати. У мене подих перехоплює.
- Так і запишемо: не дозволяєте собі дихати на повні груди. Тепер не дихайте. Не дихайте... Не дихайте... Все, можна. Схоже, у вас це звичний стан - не дихати?
- Чому? Та я нібито дихаю.
- Саме так - «нібито». А насправді - так, вид робите. Ви ж боїтеся відкритися. Ви ж всі почуття в собі затискаєте. Не даєте їм проявлятися!
- Ну, це ж непристойно, коли почуття напоказ. Я їх придушую в самому зародку.
- Ось, люба, і стали зрозумілі ваші проблеми з диханням. Накопичили, бач, у собі зародків. Вся грудна клітка забита. То-то вам і не дихається глибоко. Почуття придушувати - це злочин по відношенню до себе.
- А як тоді, як з ними чинити?
- Визнавати, що вони існують. Називати їх по іменах. І дозволяти їм бути.
- Я потім з цим розберуся. Але зараз я ж не за цим. Я не вмію говорити «люблю».
- Дайте-но я вас простукаю.
- Ай! Ой! Не треба! Будь ласка, не стукайте! Мені страшно!
- Так, значить, і до страхів ваших достукалися. Слава тобі, Господи! Але ж вам не боляче? Чого боїтеся?
- Болі боюся! Не хочу, щоб боляче!
- Оооось... А від чого буває боляче?
- Коли вдаришся. Коли обпечешся. Коли впадеш. Багато від чого...
- Дорогенька ви моя! Так ви боїтеся любити!
- Я? Боюся? А при чому тут...
- Так любов же ж і є - полум'яний політ! Хіба ні? Вона складається зі злетів і падінь, з крутих віражів, із зіткнень. Любов не може бути обережною!
- Лікарю... Я знаю. Було це все у мене. Траплялося.
- І тепер ви боїтеся...
- Так. Я боюся. Боюся, що не зрозуміють. Відкинуть. Обдурять. Зрадять. Використають...
- Ось ви і затиснули свої почуття. Захистили себе з усіх сторін від можливого болю. І тому вам важко сказати «люблю»... Ваша хвороба дуже навіть виліковна. І рецепт простий: навчіться любити себе. Якщо ви будете любити себе - ви нікому не дозволите себе поранити. Ви будете вибирати тільки найкраще, найкорисніше для вас. Ви будете безпомилково знаходити те, що зробить вас ще щасливішою.
- Але... виходить, зараз я себе не люблю? Так, чи що?
- Уже починаєте! Інакше б ви до мене не прийшли. Ви вже стали про себе піклуватися - а це добра ознака.
- А... як це - любити себе?
- Для початку - почніть до себе прислухатися. До своїх бажаннь, відчуттів. А то вас що не запитаєш - «не знаю», «не відчуваю». Якщо ви самі так неуважно до себе ставитеся, чому ж інші будуть вас щадити?
- І що ж мені робити? Як навчитися себе любити?
- А ви самі себе щадіть, хваліть, заохочуйте. Себе треба час від часу заохочувати - знаєте про це? Не перевантажуйте! Не робіть те, що не хочеться! Не дозволяйте себе кривдити! І не дозволяйте собі ображатися.
- Ну... Я спробую себе любити, щадити і гидот не слухати.
- Ну от і славно. Користуйтеся цим рецептом - і скоро ви відчуєте, що всередині звільнилося місце для любові. Думаю, на цьому ми можемо попрощатися. Медицина своє слово сказала, справа за вами.
- Стривайте, лікарю! Але як же воно звільниться, якщо там стільки всього?
- Так-так... Камені всякі... зародки... образи проковтнуті... Накопичили ви, накопичили!
- Так що з цим робити?
- А тут, люба, рецепт один: прощати, прощати і ще раз прощати! Тричі на день, після їжі! Будьте здорові! Наступний!
