Є дуже багато істин, можливо однієї всезагальної та конкретної істини не існує, а от різнопланових в окремих піддосвідних аспектах вдосталь. Істина потрібна саме тоді, коли фактор "приситнення" не спрацьовує та лінійність пост-модерного загравання не приймає законів циклічності. Тоді варто зібратись з думками й пригадати оккамове лезо чи, скажімо, прокрустове ліжко. Й того буде замало - та і хірургія чи суто дисциплінарна метода не завжди є правильною й необхідною. Я пропоную методологію й аналіз/ з тих позицій, якими апелював Фуко та Фройд/, пропоную не сумнівність апорій / цим морочимось вже 400 років з часів Декарта/, не заперечення заперученного/ Гайдеггер/ або ж пост-пост Бадью, не змиротворене споглядання / Гьоте, Фуко й Епіктет/, не символізацію й іморизацію та фактаж / Лакана та Дельоза/, навіть не визнання Жорстокості та спорожнілості Буття на штиб філософій Курта Воннегута ... Хоча Порожнечу варто і визнати й водночас забути / вміння забувати Шаапа та трансцендентальна магія ресентименту/, а от Істину не варто забувати- треба пам'ятати, не просто пам'ятати, скоріше сприйняти її на життєвий маневр. От, скажімо, істини, як маленькі зерня, котрі варто ковтнути й дати їм можливість проростання. Це перша метода. Друга - це важкий досвід виживання: він завжди актуальний та потрібний, бо врешті мудреза усіляка є не тільки щитом перед Феноменом смерті, не тільки Даром переконання, скоріше методою глибинного Пере-конанння самого себе. Думати треба про себе самого, досить вже думати про Планети й зірки-карлики, та велетнів порожнечи- варто полюбити своє тіло й себе самого єдиного в безоднях техноколапсу...
Ми вже наблизились до довгоочікуваного Нічого, згадаймо про себе. Про істину, якщо Істин багато, бо це є явище, явище різнопланового, подрібненого характеру, явище , котре ситуативно відтворює відчуття всезагальної Істини. Я говорю істину й сам аспект говоріння й феномен мовлення вже є гарантією нашого уникнення порожнеч й визнання універсалій істин. Істина, як прообраз Білого екрану, на котрий транслюється певна фільмографія- але, який би фільм не пускалось- всеодно Екран Залишається Білим. Це Тарковський й Ейзенштейн одночасно- феноменологія Білого Кубу: можливо хтось цим зацікавиться більш детально, скажімо голандці, великі чи малі. Або ж магія тисячитонного піддосвіду Воннегута. Це дійсно геніально.
Давайте читати вголос і всі разом Курта й розуміти абсурдність нашого з вами Розуму. Розум є Сила і Бекон задекларувавши це , забув, як Ньютон чи Дільтей, означити наслідки тієї Сили й ймовірний апокаліпсис. Не той весільний торт Апокаліпсису, який нам смачно роками готували до сокровенності 2012року, а реальний апокаліпсис, як Смерть циклу, онулення. Отже, циклічність досвіду є важливою Істиною й заперечити ще рано, бо є плюси саме закцентовування на істині , лишень потім на її градаціях...
Досвід світових війн й створення Атомної зброї- це можливо найскладніше й найфатальніше: але всі, ще раз напишу всі: й Сахаров, Аппенгеймер, Фермі - всі думали лишень з позицій філософії: як можна розташувати нескінченне в малому ... Знаю , що це бутерброд, що це соус, й до того ж з олійкою, але Війни, як такої, якою була Друга світова вже ніколи не буде. Буде хімічна війна.
Зараз вчені вигада Кобальтову бомбу, вона має точкове спрямування, а самі ареали розповсюдження величезні. Хімічна отрута чистого гатунку- ідеальна смерть в муках розкладання органів. Я малюю кобальтовими фарбами в скіпідарових майстернях- Боже, скільки мені ще задихатись в тій камері... Доля є доля, важливим є досвід. Зокрема досвід Виживання. Це підтверджений досвід, досвід про-ростання та наслідування. Там добре промили мізки атомами й порожнечами, але технократична смерть є прогнозованою й вона страшніша за світові війни в перспективі, коли розгублені й здичалі високо розвинені нації почнуть пожирати деградовані та нещасні інші, а хтось тихо присипе все кобальтовою отрутою, мої дорогенькі, і , якщо істина є чи була, вона вже нікому не буде цікавою в аспектах тотальної смерті.
Смерті, якої не уникнути.