Екс-гравець івано-франківського Прикарпаття Віктор Данищук розповів про свою кар'єру.
- Хто з гравців був взірцем для Віктора Данищука?
- Першими на кого я почав рівнятися в дитинстві були Богдан Шпирка і Роман Шайбан, з якими мешкали в одному мікрорайоні. Хлопці були старшими за мене, вже серйозно займалися футболом. Найяскравіше враження на мене справила свого часу гра голландця Марко Ван Бастена. Тривалий час він залишався для мене кумиром. Саме тому я тривалий час обирав для себе 12-й номер, під яким виступав голландець. Час, звісно, змінює героїв – сьогодні я отримую насолоду від майстерності Мессі. Серед місцевих гравців та команд симпатизував «Прикарпаттю» зразка 90-х років, не пропускав жодного матчу, коли команда виступала у вищій лізі. Дуже прагнув бути схожим на наших тодішніх зірок – братів Юрченків, Ватаманюка, Турянського, Григорчука…
- Як гадаєш, чого тобі ще не вдалося досягнути у футболі?
- На сьогодні я ще сповна, вважаю, не реалізувався, як футболіст. Хочеться ще пограти на професійному рівні, вирішувати з командою серйозні задачі. Тому зараз роблю все, щоб цього досягти: підтримую форму, веду здоровий спосіб життя. Пробіжки і ранкова зарядка – це незмінні мої ритуали. Також ретельно стежу за вагою.
- Яким є Данищук поза футболом, як проводиш вільний час?
- Надаю перевагу активному відпочинку – люблю пограти у великий теніс, покататися на ковзанах, лижах чи просто на велосипеді, із задоволенням подорожую. Серед домашніх захоплень – фільми, комп’ютер, а коли це набридає просто спілкуюся з друзями-футболістами Андрієм Яворським, Юрком Пилип’юком, Петром Ковальчуком, з яким через те, що грає за «Чорноморець» бачимося рідко, та іншими.
- І наостанок, про що тобі мріється?
- Як на мене, мрія – це та ж мета. Та ціль, до якої наполегливо йдеш, докладаєш зусиль, робиш усе, щоб вона втілилися. Щось, буває, збувається, а щось, навпаки – не вдається. Але не нарікаю на життя. Вже створив сім’ю, маю чудову дружину. Для такого «кочівника», як я це дуже важливо: щоб повертаючись додому ти знав, що на тебе завжди чекають, тобі завжди раді. А ще у житті після футбольному хотів би мати гідну роботу. Не відмовився б у майбутньому стати тренером і розпочати працю на цій ниві роботою з дітьми. Одним словом, прагну залишатися у футболі.