Як відзначають історики, ще у шумерів, вавилонян та єгиптян хрест був релігійним знаком – символом безсмертя Бога-Сонця, який щовечора помирав, а на світанку знову народжувався. Ще більшою повагою користувався він у населення Трипілля, яке існувало з 5400 по 2750 роки до н. е. на території України, а також Румунії і Молдови. Щоб переконатись у цьому, варто лише поглянутиось на різноманіття хрестів на мисках, кубкові, горщиках...
Шану трипільців до символу хреста підтверджує й той факт, що у їхніх оселях археологи знаходять залишки хрестоподібних глиняних вівтарів. При цьому хрести на вівтарях були орієнтовані на чотири сторони світу – Північ, Південь, Схід і Захід. Необхідно відмітити, що саме трипільськими майстринями ще 6 тисячроків тому було придумано більше десяти різновидів хреста, якими вони прикрашали свою знамениту мальовану кераміку. Усі вони популярні й нині. Звертає на себе увагу та обставина, що всі ціхрести знаходяться у сонячному колі. І у цьому немає нічого дивного. Адже увіруваннях трипільців центральне місце займало Сонце.
Саме ними, трипільцями, ця рясна символіка, а разом з тим традиція і культура були принесені до Карпат, де були законсервовані їх нащадками - гуцулами. В старих рукописних гуцульських книгах розповідається, що свастичний хрест застосовувався ранніми опришками як джерело незкінченної життєвої енергії, захищав їх від ворогів і злих демонічних сил.
З наукових джерел відомо, що свастика в культурі древніх індоєвропейців символізувала: світло, благо, чистоту, щедроти, безкінечність, неперервність, всесвіт, а сам термін "sauwastika” - походить від санскритських коренів: Су «добро, благо» + Асті «життя, існування», що означає «добробут» або «благополуччя». Існує й старослов'янське значення свасті: "сва" - небо, "з" - прийменник, "тика" - "тикати" - рух, тобто дослівно - "рух з неба" або "небесний рух"...
Свастика - один з найдавніших символів на нашій планеті.
Стародавні ведичні джерела говорять нам про те, що навіть наша галактика має форму свастики, а наша сонячна система знаходиться в одному з її рукавів.
Успадкувавши глибинну суть цих святощів, опришки випікали арійський хрест під час ініціації на грудях, з лівого боку. Ніхто з чужих не повинен був цей хрест бачити. Це був тогочасний ідентифікатор для своїх. За аналогією з іншими стародавніми повстанськими рухами, початок опришківству міг дати древній клан індоєвропейських жерців, можливо, кельтів-друїдів, шлях яких пролягав через Карпати.
Свастичні (ламані) хрести і громівники прикрашали сволоки, хати та стіни столітніх гуцульських дерев'яних церковиць і будинків, а також - колиски, ярма для волів, барвисті вишиванки, персні тощо.
Читати: Гуцульські зґарди
Залишки язичницького культу на Гуцульщині
Дитяча колиска XIX століття із Микуличина (Івано-Франківщина) яскраво засвідчує арійські корені Гуцульщини - на ній зображена захисна сварга. Місцевий краєзнавець Юрій Бобровський переконаний: «Це спадщина від кіммерійців, тобто якщо кіммерійців рахувати першим тисячоліттям до нашої ери, то таким чином це вже три тисячоліття гуцульській культурі».
Є й інша знахідка, відома світу як дерев’яний ручний хрест у формі атакуючої сварги, що використовувався в ритуалах освячення та ініціації й зберігся в церкві в місті Коломия. Сьогодні експонується у "Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського". В книзі Миколи Васильчука “Творення” (Коломия, Народний дім, 1994) говориться, що цей хрест — “цікавий зразок використання архаїчного язичницького елемента" (так званого ламаного хреста-свастики).
Так, Л. Вайґіль звернув увагу на звичай гуцулів класти посеред святочних великодніх страв невеликий дерев’яний хрест під час їх освячення вранці на Великдень. Натомість Й. Шнайдер чи не вперше подав характеристику йорданських звичаїв гуцулів із використанням хреста і намагався пояснити їх функціональне призначення. В той же час В. Шухевич описав застосування хреста на Гуцульщині в обрядодіях, приурочених до дня св.Юрія. І.Чеховський, вивчаючи демонологічні вірування українців Карпат, простежує роль і місце хрестів-оберегів від нечистої сили протягом календарного року. Л. Горошко згадує про супровідний характер хреста під час ритуально-звичаєвих чинностей з водою на карпатському терені, а В. Грябан — в ритуальноочисних обрядодіях з вогнем.
Провівши аналіз основних ритуально-звичаєвих чинностей, пов’язаних з хрестом та хрестиковими елементами під час календарних свят, можна простежити у гуцульській звичаєво-обрядовій культурі кілька напрямів його застосування. Одним з них, і найбільш очевидним, є пов’язаний із апотропеїчними та очисними властивостями хреста. Така особливість простежується на прикладі свят Водосвяття, Благовіщення, Юрія і пов’язана із темою активіза- ції в цей час демонологічних істот. Річ у тім, що в українців Карпат особливо актуальною є тема календарної демонології, тому спостерігається широ- ка система оберегів та форм магічних засобів захис- ту. В цій системі провідне місце належить хрестикам-оберегам в рамках скотарської магії.
На Рахівщині відстежуються залишки давнього ритуалу, пов’язаного із стрітенськими свічками і хрестом. За ним, коли гримить — треба запалити цю свічку, поставити на полудневе (південне) чи східне вікно і зробити воском хрестик над цим вікном (с. Ділове). У випадку граду, до такого випаленого хреста промовляють:
Боже, сонце ясне,
Спаси від негоди.