Протягом останніх років Івано-Франківськ впевнено утримує перші позиції міста, комфортного для проживання. Та чи насправді так затишно містянам тут жити?
«Фіртка» поспілкувалась з волонтером «Поранені SOS», івано-франківською громадською активісткою Наталією Сербин про потреби поранених бійців, скандальні теми для Франківська, «комунальну реформу», свободівські подвійні стандарти, інтереси «Пупса», мораторій-прикриття та політичні бої без правил.
Наталю, ви уже не перший рік займаєтесь волонтерством у «Поранені SOS», допомагаєте прикарпатським бійцям. Які зараз є потреби та чи змінились вони?
- Ми, як допомагали пораненим, так і надалі допомагаємо. Зараз в Івано-Франківській області є дуже добра підтримка з обласного бюджету, є прийняті державні програми, тому ми вже допомагаємо трохи менше.
Та волонтерство не повинно ґрунтуватись тільки на фінансовій допомозі, а більше на моральній підтримці людей. У цьому є більша потреба. Найактуальнішою потребою є реабілітація. Звичайно важко, бо реабілітація це досить складний процес, який потребує індивідуального підходу до людей. Загалом якщо у нас є поранені бійці з Івано-Франківської області і запит на певні потреби, то ми стараємося допомагати.
З якими проблемами найчастіше стикаєтесь?
- Напевне це реабілітація. Найбільша проблема в тому, що люди, які потребують цієї реабілітації, повинні це усвідомити, бо якщо боєць не хоче йти на реабілітацію, то який би добрий реабілітаційний проект не був, скільки грошей би на це не виділялось - це не дасть жодного результату. Тому дуже багато треба працювати з бійцями. Значну таку функцію взяли на себе ветеранські організації, власне вони більше працюють зі своїми побратимами і це набагато ефективніше, бо є велика довіра бійця до бійця. Але треба працювати з бійцями індивідуально, тобто люди, які беруться за реабілітацію мусять розуміти, що це може бути питання місяців, року чи двох-трьох років. Також є дуже добрі волонтерські проекти, є підтримка держави, і з обласного бюджету в тому числі.
Щодо державних програм, дуже часто місцева влада використовує їх і говорить, що це фінансується з місцевого бюджету. Треба ці речі розрізняти, тому що є державні програми підтримки учасників АТО, а є місцеві програми. Але треба розуміти, що не все заключається у фінансах.
Скільком бійцям уже вдалося допомогти, зі скількома працюєте?
- Найбільша проблема, що не ведуться обліки. Єдиного обліку учасників АТО фактично немає. Ми подавали дуже багато ініціатив, щоб ґрунтовно аналізувати кожного учасника АТО, його родину, дітей, розуміти в чому полягають проблеми, які потреби є, але наразі на місцевому рівні навіть це не реалізовується: соціальних паспортів обширних ніхто не веде, немає обміну інформацією між структурами, які займаються учасниками АТО. Фактично цивільні структури не співпрацюють з військовими. військкомати ведуть свій облік, департамент соцполітики - свій, органи місцевого самоврядування мають свою систему обліку. Але, щоб в кінцевому результаті це сходилось в якусь єдину структуру і ми розуміли стан справ кожного учасника АТО – цього взагалі немає.
Ви намагались вести діалог в цьому напрямі?
- Є проблема в тому, що це персональні дані, тому будь-яке програмне забезпечення – воно повинне втілюватися на рівні Києва, оскільки необхідно створити певну безпеку, щоб ця інформація ніде не «витекла». Це має бути ініціатива держави, але загалом ці функції в Україні мала б зараз виконувати Державна служба у справах ветеранів та учасників АТО.
Яка кількість поранених є зараз у області?
- Поранених більше 400 людей. Щоправда ми не всіма пораненими займаємось, тому що не зі всіма учасники АТО співпрацюють. Є поранені, про яких ми дізнались, які погодилися з нами співпрацюємо, є поранені, які самостійно лікувались. Загалом це все на волонтерських засадах, якщо ми знайшли людину, яка потребувала допомоги, ми допомагаємо цій людині, а якщо людина не хоче ні з ким співпрацювати – це її право, ми не нав’язуємось.
Тобто фактично більшу кількість свого часу ви присвячуєте волонтерству?
- Насправді зараз волонтерству присвячую значно менше часу, ніж раніше. Кількість людей, які потребують допомоги зараз зменшилась. В нас є велика команда волонтерів, це люди, які постійно допомагають, партнери з-за кордону. Уже є напрацьовані підходи, кожен розуміє, як ми працюємо, розуміє наш принцип роботи.
Ми не збираємо кошти на жодні фонди. Людина, яка хоче допомогти – напряму працює з людиною, яка потребує. Якщо порівнювати з початком війни – то вже багато вміємо, багатьох знаємо. По медичній частині, медичні засоби, це все, чим ми на початках займались уже зараз забезпечується державою, також дуже багато забезпечується госпіталями. Якісь такі індивідуальні випадки, де реально потрібно волонтерська допомога – тоді ми включаємось. Я за те, щоб більше функцій виконувала держава і волонтери не дублювали їх, тому що в державі на це зараз виділяються дуже великі гроші.
На ваш погляд, як розвиватиметься ситуація на Сході, враховуючи що Росія розпочинає масштабні військові навчання?
- Ця війна вже зайшла в такий стан, коли напевне від нас, простих людей, уже нічого не залежить. Тому що, коли вибори в Америці відбуваються з постійним акцентом на Україну це ознака того, що ця війна має дуже важливе значення і на міжнародному рівні, і для України. Для України ця війна страшно важка. Багато людей постраждало, дуже багато корупції і зловживань на самій території, де відбувається бойові дії та прифронтовій зоні.
Найгірше, що хтось мусить нести службу, мусить стояти в окопах і це наші близькі люди, часто наші знайомі, рідні і це боляче, це дуже тривожно. Я проти будь-якої війни, жодна війна себе не оправдовує, вона приносить нам тільки біль і страждання.
Не хочу робити ніяких прогнозів, але я за те, щоб війна закінчилась. Бо що ми отримали за три роки війни? Нічого не отримали. Територіально ми так і не здобули ту територію, яку втратили. Є звичайно досягнення, є заново побудова української армії, але якою ціною це відбулося?! Знищена економіка, величезна кількість грошей йде на утримання армії, на соціальні виплати. Це дуже все не просто, бо ми й так пасем задніх, не розвиваємо, маємо величезні проблеми у подоланні корупції, яка присутня і в Міністерстві оброни.
Взагалі чим ви займались до волонтерства, чим зараз заробляєте на життя?
- Можу відверто сказати, що зараз на життя заробляє мій чоловік. Я також займаюсь політичною діяльністю, громадською, час від часу ми маємо певні грантові проекти.
Ви активно цікавитеся питаннями житла для бійців АТО. Чи не пропонували вам співпрацю забудівники?
- Зі мною ніхто ніколи не вступає ні в які домовленості. Я говорю щиро і відкрито. Дивує, коли люди говорять «та зі мною хотіли домовитись». Тобто людина, вочевидь, дає повід на це.
Як влада допомагає учасникам АТО в питаннях виділення землі, квартир. Чи змінилось щось?
- В питаннях квартир є ініціативи, які йдуть від влади. Якщо ми говоримо про Івано-Франківськ, де є найбільша потреба в квартирах, то моя думка не змінилась, я завжди про це говорю, що у Івано-Франківську, в якому є перевиконання бюджету, найпростіший механізм – це закупівля квартир. Тобто є гроші, є квартири. У нас в місті немає проблем з житлом, величезна кількість квартир щороку будується, здаються будинки, тому найпростіше закупити і в найближчий термін віддати тим, хто потребує.
Але влада пішла шляхом певних інвестиційних проектів із забудівниками. Я думаю, що це буде тривати мінімум два роки, можливо і більше, бо ми не знаємо, як буде розвиватися ситуація на ринку нерухомості. У цьому є дуже багато спекуляції, бо завжди хочуть зацікавити цим учасників АТО. Це такі часто спекуляції і забудівників і влади. Загалом доволі непрозора система. Я проти цього.
Якщо є гроші – то простіше закупляти квартири. Відносно землі, яка віддається забудівникам під інвестиційні проекти, то ми маємо розуміти, що в Івано-Франківську земля є дуже дорогою. Якщо б усі земельні ділянки, які видаються під забудову, продавалися з аукціонів, або право на оренду земельної ділянки продавали з аукціонів, то питання життя взагалі можна було вирішити дуже швидко. Але це однозначно не вигідно ні владі, ні забудівникам, останні також прийшли до влади не просто так, заінвестувавши великі кошти у виборчі кампанії, щоб стати депутатом.
Тому, думаю, що буде ще дуже багато спекуляцій, вибудовуватимуться різні схеми, бо, як ми бачимо, кожна масштабна забудова, яка планується, вона обов’язково відбувається за участі учасників АТО. Я не знаю, чи всі учасники АТО проінформовані, що від їх імені багато «рішають», але є багато спекуляцій навколо питань АТО.
І наглядно видно, що це спекуляції, бо якщо б це була конкретна робота – то ми би до кінця року бачили скільки учасників АТО отримали житло. На даний момент за кошти міського бюджету ніхто не отримав квартир.
Якщо навіть і були надані квартири, то безпосередньо з ініціативи забудівників. Тобто це добрі справи, які забудівник сам зробив по відношенню до певного учасника АТО чи родини загиблого.
Відносно інвалідів 1–2 групи, родин загиблих це кошти з державних програм.
Яка ваша думка щодо оголошеного інвестиційного конкурсу, там де 12% житла має перейти бійцям на Тролейбусній-Хіміків?
- Я не прихильник цього, тому що це дуже довготривалий проект. Що таке два роки? Уявімо наприклад, що інвестор не зможе добудувати житло, або не зможе здати будинок в експлуатацію, або зміняться ціни на ринку нерухомості і що тоді?
Ніхто не дає гарантії того, що будинок має бути зданий.
Багато комунальної землі роздається на непрозорих умовах. Якщо б ця земельна ділянка, наприклад у Пасічній, була продана з аукціону то, думаю, тоді можна було закупити таку ж саму кількість квартир, як і планується отримати з інвестиційного проекту. 12%, якщо я не помиляюсь, це десь 8-10 квартир. А що таке оці 8-10 квартир, і уявіть скільки процедур проходитиме ця інвестиційна угода.
Перейдемо до скандальної теми будівництва на Макогона. Ви активно відстоюєте це питання, але воно тягнеться і тягнеться, на вашу думку чим це завершиться?
- Макогона – це наглядний приклад правил, які діють зараз в будівельній сфері. Успішно продумані схеми забудівниками та владою. Ота непрозорість, яка діє навколо виділення землі під будівництво.
Тут цінний момент, що є сильна ініціативна громада і дуже цікаво чи зуміє влада знайти діалог з людьми. З того, що ми бачимо, відколи відбувся цей скандал, до цього часу ніхто з людьми не зустрічався, не старався знайти порозуміння: ні мер, ні його заступник Олексій Кайда, який на останній сесії говорив про те, що він прийде на округ і проведе громадські слухання. Дуже великі інтереси є закладені, як бізнесові, так і політичні.
Є дуже грубе порушення щодо передачі землі, а власне 80 сотих землі, які відданні рішенням міської ради, без проведення аукціону, фактично подаровані Дорожній службі (ред. ТОВ “Івано-Франківська дорожня служба” ).
Якщо говорити про саме затвердження ДПТ, то вона все на швидкоруч зроблено, так аби урвати і ніхто не зауважив: неповноцінні громадські слухання, цинічне протягування рішення через сесію.
Що з того вийде, цікаво! Є голосне звернення в прокуратуру, звернення прокурати в адміністративний суд, відмова суду. Затягування часу, яке явно не на користь громаді. Може і зливають всі разом домовившись.
Як справа рухатиметься далі мені й самій цікаво, бо є великий тиск громади, але треба терпіння, щоб люди не зупинились, бо це може тривати довго.
Власне, чи не опустяться руки у відстоюванні питання?
- Є затягування часу, тому що у скасуванні рішень сесії немає нічого складного. Це просте рішення.
Окрім звернень в прокуратур і суди, люди постійно звертаються до депутатів, кожна сесія не обходиться без Макогона))) Але депутати не реагують.
Також , була зареєстрована місцева ініціатива, на жаль секретар міської ради Оксана Савчук написала людям філософську відмову. Тобто зі всіх сторін вони блокують це питання, щоб не дай Бог депутати не проголосують. А це значить, що закладений великий інтерес дуже багатьох людей. Значить більшість забудівників в долі, кожен щось буде будувати і заробляти під покровом Ігоря Кривецького (Пупса).
Тут потрібен постійний громадський тиск, постійний контроль людей,
Тиснути і контролювати потрібно і слідчих, і суддів, і мера, і депутатів. Надіятись, на обіцянки Юрія Луценка, розраховувати на позитивне рішення, думаю, це дуже наївно.
Наразі в місцевій прокуратурі суттєвих змін не відбулося та й судді які були такі й залишилися. Тому все, що люди «втиснуть», і що будуть відстоювати – це і буде їх перемога.
Яка ваша думка щодо позиції мера у цій ситуації, який звинувачує волонтерів у роботі на «будівельну мафію», називає їх рейдерами?
- Однозначно нам неприємно те, що нас обзивають. Якби мер здійснював свою діяльність прозоро і не створювати такі конфлікти, то ми ніколи б до цього не дійшли. Те, що таким брудним шляхом приймаються рішення у міській раді - це пряма відповідальність мера. Хоче когось звинуватити, то насамперед хай себе запитає «Чому так відбулося?», чому люди прийшли на сесію, чому справа дійшла до прокуратури.
Я не дивуюся, тобто це політика. Він зараз діє не як господарник, а як політик. У нього є вказівка довести це рішення до логічного завершення. Фірма, яка виграла, і яка зараз буде здійснювати будівництво на Макогона, це непроста фірма і ми знаємо хто за нею стоїть ( ред. Одним із співзасновників цього підприємства є ТзОВ "ЗАХІДПОЛІРЕМКОМПЛЕКТ". У свою чергу ТзОВ "ЗАХІДПОЛІРЕМКОМПЛЕКТ" заснувала помічник секретаря Івано-Франківської міської ради Оксани Савчук 26-річна Павликівська Уляна Василівна – методист Івано-Франківського дитячо-юнацького пластового центру. Очолює це підприємство Джус Ірина Богданівна – головний бухгалтер ТОВ "Комунальні інвестиції", співзасновником яких була сама Оксана Савчук та екс-депутат міської ради, а нині член виконкому Михайло Сеньків.На місцевих виборах минулого року Ірина Джус на Уляна Павликівська балотувалися до Івано-Франківської міської ради від партії "Свобода".)
Це такий механізм завжди когось звинуватити, щоб з себе зняти відповідальність, відволікаючий маневр. Мене це не дивує, я на це навіть не ображаюся, але кожен відповідає сам за себе. Якщо він мене конкретно в чомусь звинувачує, то хай йде в прокуратуру, суди, доказує це в такому режимі, а не просто там назовні викидає якийсь бруд.
Тобто ви це розцінюєте, як таку гру на публіку? Оскільки навіть на тій же сесії, коли приймалось рішення, людям говорили в очі одне, а потім по факту виходить інше.
- Так як приймалися ці рішення, будь-яка людина зрозуміє, що це була вказівка, яку Руслан Марцінків мав виконати, як член партії «Свобода».
Минулої сесії, коли було винесене питання про скасування рішення по Макогона, більшість членів партії «Свобода» утримались. Для мене це дивно. Тому що, якщо ви попереднього разу голосували «за», то чому ви наступного разу утрималися. Якщо ви маєте правильну позицію, то йдіть цим правильним шляхом до кінця.
Однозначно їхні бізнес-інтереси, інтереси Ігоря Кривецького вище інтересів місцевої громади. Прикро, тому що насправді є величезна кількість людей, 300 людей підписалось під місцевою ініціативою - це є конкретні люди, це їхні підписи, це досить непростий процес для них.
Дивно виглядає Руслан Марцінків, який такий завжди відважний і відкритий до людей, але до цього часу не прийшов до людей на Макогона, не зустрівся з мешканцями.
Що ви думаєте про розділення мером учасників АТО на «наших і ваших», про утворення ще однієї спілки добровольців?
- Як би не було прикро, але у війні є дуже багато політики. Вона присутня і перед виборами і у виборчому процесі. І тут є проблема і в самих учасниках АТО, які вступають у цю політику, хоча вони мають на це повне моральне право, бо люди, які постраждали від війни, їм треба також знайти механізм, як потім відстоювати свої права. Війна минає і про них забувають. Але на місцевому рівні те, що відбувається це дуже негативно, бо все ж таки, якщо ми говоримо про війну і державу, треба мати велику мудрість, і тут найважливіше це єдність людей.
Сьогодні те, що відбувається, створення різних ветеранських організацій, поділ на кращих та гірших, з нашого, не нашого батальйону, це ознака того, що не вистачає мудрості нашій владі, заскалюють певні амбіції. Боляче, але так є.
Дуже важливо не розмножувати цього. Хай цим займаються ті люди, які вже у це залізли. Рано чи пізно вони самі від цього постраждають, бо усіх учасників АТО не «прогодуєш».
Чимало учасників є самодостатні. І всіх до себе не візьмеш, всіх у свою «кишенькову організацію» не запхаєш. Але чи зуміє влада кожному учаснику АТО угодити. Ну, не факт. Створюють собі лишні проблеми. На фоні війни це взагалі дуже дріб’язково і паскудно.
Але слід розуміти, що такими вчинками ми самі себе нищимо, як громадяни України, нищимо свою державу. Якщо ця влада дозволяє собі такі поступки, то це явно не патріотизм, про який так часто ми чуємо.
Поговоримо про франківську «комунальну реформу». У своїх блогах ви розкриваєте комунальні “схеми” міської влади: ліквідації старих та створення нових КП.
- Комуналка це ряд підприємств, які постійно збиткові)) Якось дивно, хоча вони мають найкращі сфери ведення бізнесу, бо це загалом те, що найбільш потрібне людям. Я не знаю навіщо створюється стільки комунальних підприємств, перейменовують їх час від часу, так як це було з ЄРЦ. Так часто роблять люди, які щось погане зробили і міняють чи то ім’я чи прізвище.
Комуналка це окрема тема, через підприємства освоюються бюджетні кошти, виконавці в основному люди, які причетні до влади. Це дуже великі зловживання. Уявімо, якщо б це все було прозоро, напевно наше місто могло б бути кращим. Наразі на це впливати важко.
Як ви прогнозуєте подальший розвиток Івано-Франківська під час «правління» теперішньої влади. На вашу думку чого ще варто очікувати мешканцям міста.
- Наразі весь розвиток закладають в бетон. Але місто це не тільки бетон, це культура, це люди. До прикладу, те що відбулося з ЦСМ (ред. Центр сучасного мистецтва) це такий ляпас станіславській інтелігенції.
Якщо говорити про культуру, про ті заходи, які відбуваються на свята, то це підпахує совком.
А те що ми маємо – це задоволення конкретного виборця. Видно, що влада працює виключно на свого виборця. І фактично інші люди, а це переважно молодь, залишилась поза зоною уваги, їхні інтереси не враховуються.
Проте дуже добре, що люди створюють власні ініціативи, те ж саме «Тепле місто», інші громадські ініціативи. Я за те, щоб насправді таких ініціатив було більше, бо співпраця з владою дуже невдячна і загалом приречена на фіаско.
Разом з тим, ми трохи стоїмо на місці, дуже добре, що в пріоритеті дороги, бруківка, ремонти, але це все насправді повсякденне і буденне.
Сучасне життя – це все зовсім інші пріоритети. Де ж інновації, розвиток, комфорт, інвестиції?!
Це все політика. І політика в господарці, а господарка не любить політики, це якось так все штучно, неприємно, постійно всюди все знімають, підводять під певні дати, похабно, ну от так і пре тим радянським управлінням.
Нещодавно я моніторила, скільки коштів виділено на ЗМІ суто для реклами нашого мера. Для мене це шок, тому що близько 200 тисяч з початку року перераховано на ЗМІ, в тому числі і на центральні канали. Для чого? Якщо влада здійснює роботу, є журналісти, є новинні канали, зокрема і окреме комунальне телебачення.
Навіщо витрачати ще додатково кошти? До того ж , якщо ця інформація є платною, якщо за неї заплатили наперед, вона не є об’єктивною і відповідно є нав’язуванням конкретних дій, результатів влади людям.
Якщо хочуть розповісти, що доброго чи поганого зробив мер свободівець, тоді хай це проплачує партія «Свобода», чи якась комерційна установа, а не громада міста .
В період конкурсу на обрання директора Центру сучасного мистецтва ви влаштували акцію в підтримку Анатолія Звіжинського. Чому вирішили підтримати його кандидатуру. І чи очікуваним був такий результат?
- Я часто спілкуюсь з художниками, митцями, це середовище людей, з якими мені комфортно. ЦСМ - це комунальне підприємство, яке створене за участю митців і влади і водночас це дуже добрий приклад як насправді важко працювати з владою. Мистецтво і творчі люди не терплять контролю, підпорядкованості. І може це і добре, що зараз вони будуть вільні від влади.
Яка ваша думка щодо будівництва церкви на Валах?
- Вперше в Франківську люди виступили проти побудови церкви. Значить є якесь непорозуміння між християнами і церквою. Це червоне світло для священиків, які йдуть проти волі громади на Валах, вони занадто останнім часом захопилися будівництвом церков в нашому місто,напевне їм варто більше спілкуватися з парафіянами і шукати з ними діалог.
Розкажіть про Дім Сірка. Чим там допомагаєте?
- Хочу сказати, що я не входжу у волонтерську організацію, бо дуже часто люди плутають. Я просто люблю тварин і стараюсь в міру своїх можливостей якось допомагати тваринам. Але це в основному перетримка, тобто я беру собак, потім їх прилаштовую. В мене є друзі за кордоном, які також допомагають.
Якщо говорити про бездомних тварин – це велика проблема для нашого місті. Є дуже добрий досвід у м. Львові, який не повністю, але вирішив цю проблему. В нашому місті з цим нічого не відбувається, притулку немає, розуміння, як ми будемо вирішувати цю проблему також. Стерилізація це добре, але ми маємо розуміти, що у місті велика кількість собак, є багато людей, які по-різному до них відносяться.
Також є волонтери, які на власному ентузіазмі, власній ініціативі це все тягнуть, які не мають ні землі, ні притулку, нічого. Але вони дуже люблять тварин, мають великий досвід, їздять за кордон вивчають досвід інших країн і їм зараз важливо створити добрі умови, щоб вони працювали в цій не простій сфері. Зокрема, важливо надати землю, створити притулок, дати стабільну фінансову підтримку, щоб вони могли свій досвід який вже мають за ці роки реалізовувати. На жаль цього не відбувається. Невеличка фінансова підтримка – «та це для притулку майже нічого», і це все на що спроможна теперішня влада. Чого дивуватися, тварини не йдуть голосувати, тому й не цікаво ними займатися.
Те ж саме і зі стихійною торгівлею, ми зараз бачимо, що всі з чимось борються, але нічого не вирішується. Муніципальна інспекція з благоустрою створена та стихійна торгівля неподолана. Є позитив у демонтажі вивісок, дуже приємно, що уже йдеш по місту і зняті різнокольорові вивіски, почищені фасади, і це добре, бо це багато років обговорювалось, але так ми того і не бачили. Дякуємо, що знайшли механізм і зробили. Але ми як люди, хочемо завжди більшого і це нормально.
Ви висловлювали у соцмережі Фейсбук свою думку щодо пропозиції Олександра Сича введення мораторію на вивіз піщано-гравійної суміші з річок області. Все ж на вашу думку депутати підтримають мораторій?
- Тут знову ж таки політика. Тобто ніхто не хоче зрозуміти, що річки це те, що нам дуже близьке і важливе, бо це вода, це здоров’я. Прикро, що Олександр Сич зробив на цьому політичний хід, а не конкретний вчинок, яким би допоміг вирішити цю проблему.
Не говорячи про те, що ми уже маємо катастрофічні наслідки від вивезення гравію з річок, проведення «руслоочисних робіт», бо коли русло річки чистять кілька років без перестанку, і не здають цей об’єкт, просто вивозять піщано-гравійну суміш, то зрозуміло, що це просто заробляння грошей.
Це все відбувалося під доброю опікою депутатів обласної ради, під наглядом екологічної інспекції, під наглядом управління водних ресурсів, фактично це добре налагоджена корупційна схема, яку продумали ще в 2011 році.
Зараз прокуратура звернулася щодо скасування цього рішення, щоб хоча б призупинити це все і почати конкретно уже займатися тими підрядниками робіт і підраховувати шкоду.
Але Олександр Сич замість цього хоче ввести мораторій. Ну що таке мораторій? Він вступить в дію з якогось там числа, але усі фірми які отримали дозволи на русло очисні роботи, надалі будуть цим займатися.
Треба з цим просто зробити порядок, і тут уже діяти виключно як громадянин України і мешканець Прикарпаття, бо дуже соромно, що наші обласні обранці своїми руками знищили свої ж річки.
Якщо цю ініціативу про мораторій буде вносити сам голова Івано-Франківської обласної ради О. Сич, то на вашу думку її підтримає більшість?
- Так, підтримають! Зважаючи на те, що багато депутатів з коаліції, вони мають в цьому інтерес, то я думаю, що це рішення буде прийнято. Цей мораторій з одного боку це добре, проте треба все-рівно скасовувати рішення. Адже який тоді сенс мораторію, якщо діє попереднє рішення?
Які ваші плани на майбутнє, продовжите волонтерську справу, що ще?
- Волонтерство це не заняття. Якщо людина у свій час усвідомила, що вона хоче комусь допомогти, вона допомагає. Це певна здатність співчувати, якщо вона у нас є, то ми це робитимемо протягом життя, якщо немає – то її важко набути.
Хочеться трохи завершити справ, бо дуже багато всього початого, і хочеться вже результатів, бо насправді ця постійна боротьба, і коли нема результату дуже втомлює, виснажує.
Загалом це все приносить великий досвід, тому що постійно вчишся, читаєш працюєш над собою.
Стандартне запитання, яке задають на співбесідах, як і де бачите себе через 5 років?
- Не думала про це, я не є кар’єристка. Хоч дуже часто мені пишуть, «от я за вас там не буду голосувати», якось смішно, я точно нічого не втрачу))) Буду робити те, що вважаю за потрібне, основне себе не переступити, не бути «ручним» активістом, не виконувати чиїсь замовлення. Потрібно побільше стійкіших людей, які готові повільно,але довго боротися. Бо нажаль зараз такий час боротьби.
От власне, ви сказали, що вам пишуть, що не будуть за вас голосувати. Плануєте йти на вибори?
- Я не знаю. Для мене політика це найгірше ремесло. Зараз політика стала як бої без правил. Люди готові на все, для того, щоб стати політиком, виграти вибори. Ми в політиці ентузіасти, не можемо прийняти старі привила ведення політики. В якісь мір приречені програвати, бо коли люди свій вибір роблять просто за гроші, то люди, які йдуть з ідеями і переконаннями, на цьому фоні виглядають досить так дурнувато.
Але водночас є розуміння, того що потрібно змінювати політичне покоління. Візьмемо обласну раду, там люди вже по три рази обираються, про яке прозоро можна з ними говорити )))
На жаль вибори, показують досить сумну статистику: люди готові продати свій голос за пару сотень гривень.
Розмову вела Олена Британська
