Фото Ігоря Гудзя
Героїнею цієї статті буде непоказна двоповерхова кам’яниця праворуч. На жаль, видавці поштівок не спромоглися випустити її окремий вид. І дарма, адже кам’яниця мала довгу й цікаву історію.
10 липня 1787 року власниця міста Катерина Коссаковська у книзі земельних надань зробила наступний запис: «Надати Шльомі Саксу, обивателю Станиславова, пляц за Тисменицькою брамою, по лівій руці від фігури св. Яна Непомуцена з одного боку, з іншого ж боку – до валів, а фронтом до центральної дороги». На цій площі було дозволено «мурувати кам’яницю та інші потрібні для тої кам’яниці будівлі ставити», пише Репортер.
Тисменицька брама містилась навпроти адмінкорпусу медуніверситету, тож землю Саксу виділили на місці сучасного пасажу Гартенбергів. На початку ХІХ століття згаданий Шльома (тобто Соломон) на ділянках №№ 203, 204, 205 звів перші споруди, які добре видно на мапі Вальтгаузена 1805 року. Однак капітальне будівництво тут закипіло лише після знесення фортечних мурів і осушення ровів.
У 1833 році син Шльоми Леон Сакс поставив триповерхову кам’яницю, яка після розбудови у 1839-му стала одним із найбільших житлових будинків міста. Поруч він спорудив двоповерховий готель, який бачимо на поштівці. Довшим фасадом, що налічував 11 вікон, споруда виходила на теперішню Галицьку, бічним – на Сотника Мартинця. З кількох десятків готелів міста заклад Сакса вважався найкращим. Перший станиславівський історик М. Грибович у своїй праці, яка побачила світ у 1847-му, пише таке: «Заслуговує на згадку заїжджий дім п. Леона Сакса, при вулиці Тисменицькій, де минулого року для громадськості була збудована гарна і простора бальна зала…».
Нижній поверх готелю займали різні торгові заклади. Одним із перших орендарів був Криштоф Чучава, який тримав крамницю прянощів у наріжній частині кам’яниці. Вона проіснувала до початку ХХ століття, щоправда, змінила власника і розширила асортимент делікатесами та винами.
У революційних подіях 1848 року Леон Сакс відігравав найактивнішу роль. Він належав до таємного гуртка міщан, які вимагали скасування панщини і розсилали відповідні відозви до сусідніх поміщиків. Коли у місті сформували національну гвардію, Леон став одним з шести офіцерів, а його сини Станіслав і Адольф – солдатами. 9 травня у залі готелю відбулися збори, де мешканці обрали Окружну раду, до її складу увійшов і власник закладу.
В описі Станиславова 1854 року історик Садок Баронч згадує, що, крім бальної зали, готель має ще гарну театральну. Власного театру місто не мало, тож мандрівні групи давали вистави у Сакса. У тому ж десятилітті готель купує багатій Абрагам Гальперн, який назве його «Європейським».
У 1867 році до Станиславова прибув молодий режисер Мілош Стенгель. Він орендував залу Гальперна й заснував тут перший професійний драматичний «Театр імені Юліуша Словацького». Позбавлений будь-якої підтримки, театр відіграв лише два сезони, після чого назавжди залишив місто.
Схоже, власники готелю не надто переймались театральним життям. Газета «Хроніка Станіславовська» за 1885 рік пише, що «театральна зала у тутешньому готелі «Європейському» являє собою вражаюче видовище знищення та занедбання. Між тим, пани Гальперні люди інтелігентні, бували за кордоном, тож мусили бачити, як в інших містах виглядають театральні зали». Після чого журналіст закликає Гальпернів пожертвувати кілька сотень злотих на реставрацію. Господарі не поспішали витрачати гроші, тож зала, за словами мистецтвознавця Кароля Естрейхера, більше нагадувала стодолу, ніж храм муз. Лише через шість років музичне товариство спорудило новий театр, у приміщенні якого нині працює філармонія.
Гальперни продали будинок братам Гартенбергам у 1899 році, а ті незабаром збудували у подвір’ї свій знаменитий пасаж. Потім почалась Перша світова, під час якої «Європейський» вщент зруйнували. Сьогодні на його місці тротуар перед пасажем.