Сто років тому в нашому краї теж були люди, які допомагали тваринам і прагнули, щоби природою могли милуватися також і їхні нащадки, тобто ми з вами. Їхня діяльність – привід не лише відчути вдячність, а й замислитися.
У 1911 році серйозна небезпека нависла над знаменитим Яремчанським водоспадом: був заснований консорціум, до якого входили немісцеві ділові люди, інженери та пан Ланкош, власник прилеглої до водоспаду земельної ділянки.
Метою консорціуму було використання енергії водоспаду для виробництва електрики. Проект передбачав корекцію русла Пруту, прокладення турбін та інші роботи. Таким чином, водоспад міг взагалі зникнути як туристична атракція і перетворитися на промисловий об’єкт.
Лише силами громадськості й товариств охорони природи з різних міст Галичини вдалося не допустити реалізації цього проекту. Саме завдяки тогочасним захисникам природи ми й зараз можемо милуватися красою цього унікального водоспаду.
Любителі природи початку ХХ століття велику увагу приділяли й захисту зелених насаджень. Так, у 1909 році в газеті "Кур’єр станиславівський" з’явилася зворушлива стаття, автор якої закликав мешканців міста не ламати дерева перед Зеленими святами. Вона була написана від імені молодих дерев, яким боляче: "В самому початку нашого життя вже відбираєте в нас це життя. Безжальні руки відривають від нас цілі гілки, щоб занести нас додому, де мусимо померти. Вони, певно, не знають, як нам це болить…"
В двадцятих роках, уже за другої Речі Посполитої, тема збереження дерев теж активно обговорювалась. Зокрема наголошувалось на необхідності відновлення шкоди, завданої війною. В 1921 році сейм видав розпорядження при всіх дорогах, де дозволяють природні умови, висаджувати дерева. Разом з тим наголошувалося, що місцевий люд не цінує таких зусиль влади, адже дерева часто ламають і виривають з коренями.
Таке сталося при дорозі Станиславів – Галич. "Тут не допоможуть дорожня охорона і державна поліція. Цьому повинно протидіяти все культурне суспільство. Люди повинні вважати своїм обов’язком повідомляти владі про вандалів для їхнього швидшого покарання", – наголошував "Кур’єр станиславівський".
24 лютого 1907 року відбулися перші збори новоствореного Станиславівського осередку товариства захисту тварин.
В липні того ж року галицьке намісництво остаточно затвердило статут Товариства, в якому були прописані цілі його діяльності: всіма можливими методами полегшувати долю тварин, які страждають, протидіяти мисливським зловживанням, сприяти поліпшенню умов транспортування тварин та їхнього перебування на ярмарках, виготовляти годівнички і штучні гнізда для птахів, проводити просвітницьку роботу, пробуджувати в громадськості милосердне ставлення до тварин та інше.
Членський внесок був невеликим – лише десять галерів у місяць. Головою призначили Яна Ґолембьовського, викладача місцевої вчительської семінарії. Кожен член Товариства отримував спеціальне посвідчення, яке було дійсне протягом року і давало йому право втручатися у випадки жорстокого поводження з тваринами "згідно з наявними приписами". Члени Товариства проводили збори двічі на місяць – найчастіше у приміщенні вчительської семінарії (нині вул. Старозамкова, 2 а).
Станом на квітень 1910 р. кількість членів Товариства налічувала 260 чоловік, хоч в окремі періоди їх було 300 й навіть близько 600. До Товариства могли вступити лише повнолітні особи, але в 1910 р. з правил зробили виняток. Членом Товариства став маленький хлопчик – Абрахам Єґер, який, за словами його батьків, дуже любив тварин.
Ще наприкінці 1907 року Галицьке намісництво розіслало місцевим староствам і магістратам наказ, що мав на меті запобігти знущанню над тваринами. В ті часи часто проводили облави на собак, щоб запобігти поширенню сказу. При цьому тварин нерідко мучили і вбивали у жорстокий спосіб. В наказі вимагалося позбуватися заражених тварин у максимально безболісний спосіб, тримати виловлену живність на достатньо просторих територіях і не розміщати в одному приміщенні чи клітці звірів різного виду. Намордники для собак вимагалося виготовляти зі шкіри чи каучуку, а не з залізного дроту, який може травмувати тварину. За дотриманням цих правил повинні були слідкувати поліція і влада староства.
Великого розголосу набув у місті випадок, що трапився в 1911 р. на мості через Бистрицю. Мешканець села Княгинин схопив пса, що біг через міст, і кинув його вниз. Тварина впала на берег ріки, важко забилася і зламала лапу. Один з членів Товариства захисту тварин забрав собаку до себе на лікування, а мешканці міста ще довго обговорювали цей випадок як "дикунство, вчинене без жодної мети".
В березні 1908 р. до Станиславова прибув потяг з Румунії, один вагон у якому був ущент заповнений клітками, де сиділи різноманітні птахи, виловлені й призначені на продаж: чижі, щиглі, коноплянки та інші. Такий масовий вилов птахів викликав обурення у місцевих любителів природи, і вони з подвійною енергією взялися за захист місцевого птаства. Тодішнє законодавство дозволяло поліції і захисникам природи випустити зловлену кимось пташку і конфіскувати клітку та знаряддя для вилову птахів.
Члени Товариства проводили зустрічі з учнями та вчителями, під час яких розповідали про користь тварин і необхідність милосердного поводження з ними. Це давало свої результати. В 1908 році у жіночій школі імені королеви Ядвиґи (нині школа № 7 на вул. Грушевського,16) з’явилася цікава ініціатива. В кожному класі було призначено по дві учениці, в чиї обов’язки входило збирати залишки хліба, булок та іншої їжі для птахів, щоб всипати її потім до годівниць, встановлених у шкільному садку.
Станиславівські захисники природи і тварин докладали немало зусиль для їх збереження. Однак ентузіастів було, як і тепер, не так багато, а серед членів Товариства захисту тварин далеко не всі брали активну участь у його роботі.
В будь-якому випадку жителі сучасного Івано-Франківська можуть пишатися тим, що захист тварин і природи в нашому місті має давні традиції.