Зараз шахраї освоїли новітні технології. Не минає дня, щоб у кібер-поліцію не звернулися мешканці Прикарпаття, ошукані інтернет-шахраями.
Але шахраї відомі здавна, тільки в минулому їх методи були значно простішими. Про одного з них читаємо у газеті «Станиславівські вісті» від 22 серпня 1937 року:
«Недавно велася в окружному суді в Станиславові дуже цікава справа звихненого життям 42-літнього нащадка російської аристократичної сім’ї Дмитра Миколаєва, сина гомінкого петербурзького адвоката, що безпосередньо перед світовою війною займав консульське становище у Відні.
Підсудний, стративши після большевицької революції основу безжурного життя в домі батьків, почав далі вести життя типової «синьої птиці». Білогвардійцем служив він у армії генерала Колчака, а після розгромлення її утік у Польщу, де, внаслідок браку яких-небудь засобів до життя, скотився на саме суспільне дно.
В 1935 р. появився він на станиславівському терені й за всякі обмани попав на 8 місяців у тюрму. Відсидів кару й перенісся в Надвірнянщину, щоб почати тут виступати в ролі духовника.
Перебраний в єзуїтський підрясник, зайшов до пароха в Перерослі й подав себе за збирача на будову костьола. Кілька днів користувався гостинністю пароха, а одного дня нагло щез. Показалося, що в пароха пропали всякі дорогоцінності й дуже вартісна збірка зброї, між тим кинджал гетьмана Богдана Хмельницького.
Прихопили дурисвіта в Яремчі, але вже в ролі інженера. Покараний тюрмою в Делятині, нав’язав тут ближче знайомство з іншими в’язнями й укупі з ними придумав план утечі. Впродовж кількох ночей Миколаєв з товаришами видовбав залізною штабою з вентиляційної інсталяції величезну 6-метрову діру в стіні. Коли в’язні були вже в перекопі, тюремні сторожі, здивовані підозрілим шорохом, відчинили двері й ударемнили вчас втечу. Станиславівський окружний суд покарав Миколаєва на 1 рік хурдиги, а його спільників на 6-8 місяців».
Наталя ХРАБАТИН, ЗК