Франківчанка Аня Заячківська — володарка титулу «Міс Україна 2013″. Волонтер з часів Майдану, громадська активістка, модель, яка займається іконописом. Я, час від часу, після конкурсу спостерігала за Анею у соціальних мережах і дивувалася як такі різні риси знаходять місце у одній ніжній, тендітній дівчинці. Аня підписала світовий контракт та поїхала працювати у Мілан. Ми зустрілися у Києві під час її тижневої відпустки та поговорили про те, як їй живеться і працюється за межами рідної країни.
Аню, розкажи як змінилося твоє життя після конкурсу?
Зараз я більше працюю за кордоном не як Міс України, а просто як модель. А це інші параметри, інше життя, ну, і взагалі, різні-різні моменти. Європейський бізнес потребує природності і справжньості. В Мілані люди чимось простіші, — немає штучних позувань. Там цінують моменти, коли ти найприродніша.
Де б я не знаходилася, я намагаюся позиціонувати себе як справжня українка: розмовляю українською мовою ( з іноземцями — англійською), намагаюся якнайкраще виконувати роботу і віддаватися справі на всі 100%. Це не тільки тому, що я хочу, як то кажуть, заробити всі гроші,- мені важливо, щоб наша Україна позиціонувалася у світі гідно.
На жаль, при розмовах, навіть із замовниками часто чую, що важко працюється з українками та росіянками, через те, що вони надто пафосні, думають, що вони найкрасивіші, і їм просто треба кланятися. Навіть при виборі моделей, переглядаючи аналогічні портфоліо українки, іспанки чи американки, замовники віддаватимуть перевагу останнім( працюється легше). Мені з цим хочеться боротися.
А чому ти вирішила взяти участь у конкурсі краси?
Я цього не планувала — ніколи не прагнула брати участь у конкурсах краси чи ставати моделлю. Але так склалося і я прийняла це. Спершу, моя родина ставилася до шоу-бізнесу дуже негативно. Але згодом все стало на свої місця. А щодо мене- випав шанс і я ним скористалася.
Що важливо розуміти у модельному бізнесі?
Якщо говорити про зйомки, то по-перше – це зрозуміти, який образ потрібен. По-друге, ти маєш навчитися, справді, перевтілюватись. Адже фотографія не терпить неправдивих емоціїй. По-третє, потрібно весь час вчитися та професійно «рости». Міланські фотографи дивувалися, що я з досвідом Міс Україна, можу працювати у фешн так професійно. Ці сфери — зовсім різні світи!
Знаєш, дуже багато витрачається енергії. Коли роблять знімки, у фотографіях залишаєш частинку себе. Реклама, фото-відеозйомки дуже виснажують. Тільки з часом та добрим досвідом вчишся робити все з мінімальною тратою сил. Якщо я маю велику кількість зйомок підряд, на п’ятий день, я вже не хочу нічого, крім води і ліжка. У нашого суспільства викривлене уявлення про модельний бізнес. Всі думають, що це забавки, а це важка робота.
Конкуренція дає про себе знати?
Дівчата конкурують завжди і в усьому. Особливо, якщо йдеться ще й про певний статус на конкурсах краси, роботу чи гроші, то тут усі стають на тернистий шлях жорстокості. Одну людину відкриваєш для себе двічі: при знайомстві та при роботі. Як тільки ти у чомусь краща, тобі навколо готові волосся повидирати.
Незважаючи на це, ти таки поїхала за кордон? В Україні роботи менше?
Модельним бізнесом в Україні грошей не заробиш жодних. Я багато працювала як волонтер, але тепер треба подумати про майбутнє. Патріотами на словах можуть бути усі, а коли доходить до життя…
Ти була на майдані в найскладніші часи. Як тепер сприймаєш той період? Не розчарувалася?
Не пошкодувала жодного разу, адже змогла допомогти багатьом людям. Для мене було честю перев’язувати наших хлопців. Я почувалася потрібною. А в житті немає більшого щастя, ніж відчувати себе потрібною. В той же час, глобальних результатів я не бачу. Не задоволена тим, що відбувається зараз. А якщо ще відвертіше, то всередині в мене відбувається бунт. Коли бачиш, як живуть за копійки люди в нашій країні, хочеться працювати кожен день, тільки для того, щоб твоя родина жила щасливо і у достатку. Заради цього я зараз працюю закордоном.
Чого, на твою думку, не вистачає Україні, що ми стали тією європейською нацією, про яку усі говорять?
Нам не вистачає любові один до одного, постійно відчувається якась злісна конкуренція. Хоча при потребі ми можемо один одного цінувати, поважати, бути разом. А так треба завжди, а не тільки у скруті. Ми маємо навчитися любити себе і ще дуже багато чого зрозуміти. Я не кажу, що закордоном життя ідеальне, але там набагато більше духовності.
Ти займалася іконописом. Зараз продовжуєш?
Коли я на роботі, то в мене мало можливостей. Беру планшет і там, завдяки програмці, малюю пальцями. А в основному пишу в Івано-Франківську. Але теж не часто, бо хочеться з батьками, з дідусем час провести. А возити інструменти з собою не зручно. В мене, до речі, є секретна технологія, як усі речі помістити в одну валізку. Не знаю як мені це вдається, але я на Міс світу замість шести валіз взяла дві: для суконь і casual style. Всі дивувалися.
До речі, про міс світу. Чим відрізняється український конкурс від світового?
Перше, що варто відмітити — наші дівчата дійсно дуже красиві і одразу виділяються з натовпу. Але ставитися до краси треба спокійно. На Міс Світу в порівнянні з Міс Україна було спокійніше. Ми просто робили свою роботу, менше конкурували, більше отримували задоволення від самого процесу.
Як ти форму тримаєш?
Я вже довгий час не можу їсти м’ясо та рибу– від них відчуваю певну важкість у шлунку. Але щодо овочів, фруктів та морепродуктів,- їм їх з великим задоволенням! Я б взагалі радила менше читати про дієти, а просто зрозуміти чого хоче саме твій організм. Бо навіть спорт – і той не усім підходить.
А сама спортом займаєшся?
Певний час тренувалася у залі. За пару тижнів занять, у мене все стає таким рельєфним, що я у захваті. Коли перебуваю закордоном, намагаюся качати прес і робити вправи для підтримки тонусу м’язів. Хоч у Мілані в нас теж вільне відвідування спортзалу, після роботи я себе просто не можу заставити ще йти на тренування. Сил зовсім не залишається.
Ти хочеш модельним далі займатися?
Взагалі, я дала собі рік часу. Наважилася підписати контракт на рік. Тому, побачимо як складеться далі. Взагалі, я хочу будувати щось власне. Дуже хочу допомагати дівчатам бути здоровими, планувати харчування, тренування. Можливо з часом відкрию свою студію. Ще хочу те, що в мене вклали викладачі, випустити на волю: в портретах, в пейзажах, в ролях. В мене була маленька мрія більше в фільмах зніматися, ніж бути суто моделлю. Тому, і в цьому напрямку працюю.
Заміж не збираєшся?
Треба людину для цього знайти. Інколи хочеться мати поряд того, з ким можна просто відверто поговорити, коли втомлюєшся. Хочеться мати такулюдину, але напевно не час, або я не готова, або не знаю, де та людина. Хочеться вже нормальних відносин, певної стабільності, сім’ї. Але, мабуть, зараз в пріоритеті робота.
Яким ти бачиш чоловіка, який знаходиться поряд з тобою?
Я дуже хочу, щоб ми розуміли один одного, бо раніше у стосунках завжди бракувало спільних тем, якогось повного розуміння. Хочу, що людина була щирою, щоб ми могли разом працювати і розвиватися. Фінансовий аспект для мене теж важливий. Я все життя працюю, а іноді хочеться просто поїхати відпочивати. Важливо і щоб чоловік мав віру у життя, не був пустим зсередини. Я людина, яка вміє веселитися і яка вміє вчасно сказати стоп. Було б добре мати схожу людину поруч.
Що для тебе щастя?
Присутність хороших людей у моєму житті, здоров’я. Та й взагалі – щастя жити. Мене Бог обдарував усім, що потрібно. Якось прочитала такі слова нещодавно: «Якщо ти впав в депресію, і хочеш покінчити життя самогубством, то спочатку піди віддай руки і ноги тому, хто їх не має, очі – сліпому, вуста — німому, а потім покінчуй життям. Тому що та людина буде справді цінувати такий дар. Ми постійно нарікаємо, щось нам все не так. Дивимося на наших зірок і бідкаємося, що не маємо такої машини, сумочки, сукні. Але ми маємо інші речі. Ми маємо життя. Ми просто є. Я на власному досвіді розумію, як важко радіти життю, коли ти чи твоя родина намагаєтесь прожити на 1 500 грн з такими шаленими цінами як зараз. Але ми маємо працювати та увесь час рухатися вперед.
Ти зараз побачишся з батьками і куди їдеш далі?
Зараз маю повернутися в Мілан. Там хороші замовники. Далі — Лондон і Париж. А там життя покаже. Я останнім часом взагалі перестала щось планувати. Зараз рідні вже сприймають мою діяльність, як роботу, розуміють, що це насправді важка праця.